Тесс Герритсен – Обери мене (страница 60)
-А де мені ще бути?
-Вам варто поїхати додому й трохи поспати.
-Ні, я маю бути тут, коли він прокинеться.
Меґґі тягнеться, щоб узяти чоловіка за руку, і додає пошепки:
-Якщо він прокинеться.
Френкі оглядає різноманітні трубки, що обвивають інертне тіло, наче змії, проникають у нього і виходять з нього, а потім зосереджується на моніторі ЕКГ: ритм пришвидшений, але стабільний. Диво, що в нього взагалі є серцебиття. Після такої крововтрати, після такого нищівного хаосу, який у тілі Джека Доріана залишила по собі куля, чоловік мав би бути мертвим, а його дружина - організовувати його поховання.
Що, напевно, незабаром і станеться.
Френкі підтягує стілець і сідає. Довгий час обидві жінки мовчать, тишу порушує тільки шипіння апарата штучного дихання, що робить за Джека двадцять вдихів на хвилину. Які слова можуть розрадити жінку, чиє життя повністю розвалилося на друзки? Батько Меґґі, Чарлі, майже напевно помре від раку у в’язниці. ЇЇ чоловік може ніколи не прокинутися, і їй самій доведеться виховувати їхню спільну дитину. У всій цій трагедії був єдиний промінь світла: маля, що має народитися.
- Як мій батько? - запитання звучить так тихо, що Френкі ледь чує його.
-Чарлі співпрацює з нами. У повній мірі. Він розуміє, що на нього чекає, і готовий до цього. - Френкі робить паузу. -Я обіцяю, що зроблю все можливе, щоб він почувався комфортно до самого кінця.
Меґґі важко зітхає.
Здається, горе здавлює їй горло.
- Повірити не можу, що він тане зробив. Це не той батько, який мене виростив.
- Він сказав нам, що ніколи не планував вбивати дівчину. Просто хотів, щоб вона дала вам із Джеком спокій. Він пішов до неї додому, сподіваючись купити її мовчання, але Терин розлютилася. Вона вдарила його, він захищався, і зав’язалася боротьба. Він дозволив своїй люті взяти гору над собою і втратив контроль. А коли все закінчилося, намагався врятувати ситуацію й інсценувати самогубство. Принаймні так він нам сказав. Я не знаю, чи все це правда, але я впевнена, що він намагався захистити вас, Меґґі. Намагався врятувати ваш шлюб.
-Я знаю. - ЇЇ рука міцніше стискає безсилу руку чоловіка. - І тепер я можу втратити їх обох.
Френкі не розповідає Меґґі, скільки страшних фактів вона дізналася про Чарлі Лукаса після телефонного дзвінка до відділу внутрішніх розслідувань поліції Кембриджа. Вона не розповідає їй про ув’язненого, якому її батько проломив череп, або про кокаїн, що, як припускали, він сам підкинув під час наркорейду. Френкі не розповідає, що, коли Чарлі йшов у відставку, над ним темною хмарою висіла купа висунутих йому підозр, бо він зайшов надто далеко зі своїм уявленням про правосуддя. Ні, Меґґі не має нічого цього знати; у неї і так зараз чимало проблем, які розбивають її серце.
- Будь ласка, Джеку, - шепоче Меґґі, - повернись до мене.
Френкі дивиться на пальці Меґґі, сплетені навколо руки чоловіка, який був їй невірний, чоловіка, чий короткочасний і нерозважливий роман завдав стільки болю і призвів до кровопролиття.
-А якщо він прокинеться? - запитує Френкі. - Що тоді? - Ви б йому пробачили? Якби він був вашим чоловіком? - Це не мені вирішувати. Рішення за вами.
Меґґі дивиться на Джека й ніжно відкидає з його лоба волосся.
- Після дванадцяти років шлюбу іноді важко згадати, що в першу чергу змусило тебе закохатися. Чому ти зрештою обрав саме цю людину. І на якийсь час я справді про це забула. І він теж. Але минулої ночі, коли він лежав на підлозі, коли я побачила всю цю кров і подумала, що втрачаю його... - Меґґі підводить на неї очі. - Я згадала, чому я закохалася. Не знаю, чи цього достатньо, щоб пробачити його. Але я згадала.
До боксу заходить медсестра.
-Перепрошую, детективко! Ви не могли б вийти на хвилинку? Мені треба перевірити життєві показники пацієнта.
-Я все одно збиралася іти, — відповідає Френкі й підводиться на ноги. - Бережіть себе, докторко Доріан, - каже вона Меґґі. - Їдьте додому й трохи відпочиньте.
-Добре.
Але коли Френкі виходить і озирається у вікно, вона бачить, що Меґґі не рухається. Вона все ще біля чоловіка, гладить його по волоссю і чекає, коли він прокинеться.
Френкі їде додому безлюдними вулицями, її зір затуманений серпанком утоми. Хоча зараз квітень, ця ясна й морозна ніч - крок назад до зими. Френкі втомилася від холоду, їй набридло вдягати вовняні шарфи й пуховики. І тремтіти на оглядах трупів на місцях подій.
Наближається час відпустки - два тижні, протягом яких детективна Френсіс Луміс могла б пити «піна коладу», лежачи десь на пляжі, утім, вона надто добре знає себе. Цього не станеться. Натомість вона майже напевно проведе відпустку вдома з дівчатами.
Поки ще можливо.
Коли вона заходить до своєї квартири, то з радістю відзначає, що пальта обох доньок висять у шафі, і відчуває полегшення від того, що її родина безпечно повернулася додому на ніч. Щоб переконатися, Френкі зазирає до кімнати близнючок. Вони справді там, міцно сплять у своїх ліжках після чергової нічної прогулянки. Хоча ліжка стоять по різні боки кімнати, вони лежать обличчям одна до одної: Ґаббі -на лівому боці, Сібіл - на правому, і ніби тягнуться, щоб обійнятися, - так само, як вони це робили, коли ділили її утробу. Френкі щаслива, знаючи, що її доньки зберегли той зв'язок. Якщо їхні шлюби виявляться невдалими й вони розчаруються у своїх чоловіках, то щонайменше матимуть одна одну й не залишаться без підтримки.
Вона зачиняє двері та йде на кухню. Вона виснажена, знесилена, проте знає, що не зможе заснути. Принаймні поки що. Після сьогоднішніх подій їй потрібно спокійно посидіти і зробити кілька глибоких вдихів. Вона дістає із шафи віскі й за звичкою перевіряє пляшку, щоб переконатися, що рівень не опустився нижче крихітної чорної крапки, яку вона намалювала там перманентним маркером минулого разу. Рівень не змінився, тож вона знає, що дівчата пляшку не чіпали. О так, матуся знає, як наглядати за своїми діточками! Вона наливає на добрячий ковток, випиває й розмірковує про Терин Мур і Чарлі Лукаса, про Джека й Меґґі Доріан.
Найбільше вона думає про Меґґі, жінку, яка мала все й раптом утратила. Але така природа трагедії. Ти йдеш по життю, не цінуючи радості звичайного дня, і в одну мить ця буденність зникає. Ти чуєш стук і відчиняєш двері. На порозі стоїть поліціянт зі звісткою, що твого чоловіка знайдено мертвим у чужому під'їзді. І ти вже не чекаєш, що колись знову радітимеш звичайному дню.
Ти ховаєш тіло, збираєш уламки минулого жипя. Ти крокуєш уперед, до нової буденності. Саме це й доведеться зробити Меґґі Доріан, із чоловіком чи без нього.
Френкі несе порожню склянку з-під віскі до раковини, і коли вона стоїть там, розминаючи затерплу шию, то чує, як дзвонить її мобільний телефон. «О ні!» - думає вона. Дістаючи телефон із сумочки, вона вже налаштовується на новини. І дивиться на номер абонента.
Це лікарня.
РОЗДІЛ 48
ФРЕНКІ
ЧОТИРНАДЦЯТЬ МІСЯЦІВ ПО ТОМУ
Два гранітні надгробки лежать поруч, кожен прикрашений горщиком із геранню. Полум’яно-червоне суцвіття — надто велика спокуса, перед якою немовляті не встояти, і Ніколас Чарльз Доріан, семи місяців від народження, повзе по траві, наче найшвидша черепаха, прямуючи до найближчої рослини. Щойно він стискає навколо квітки свій пухкенький кулачок, Меґґі підхоплює сина на руки, і він репетує від розчарування.
-Солоденький, знайдімо іншу іграшку! Що в нашій великій сумці, га? Дивись, який гарненький поні!
Вона простягає конячку Нікі, але та його не цікавить, і він кидає поні на траву.
— Йому дуже хочеться ту герань, — зауважує Френкі.
—Хіба це дивина? - Меґґі сміється. - Діти завжди хочуть те, чого не можна.
-Дозволь, я візьму його. Прогуляємося до ставка.
Френкі бере дитину на руки й несе її до ставка з качками, що розташований на території кладовища. Вона ніколи раніше не була на Маунт-Оберн43, і цього теплого червневого дня дивується тутешній красі. По той бік водойми - неокласична ротонда, місце останнього спочинку Мері Бейкер Едді44. Дерева повністю вкрилися листям, над головою цвірінькають горобці, а небо яскраво-блакитним куполом із блідим півмісяцем висить просто над лінією дерев. Френкі вдихає запах дитячого шампуню Нікі, і її накриває хвиля спогадів. Ось її близнючки, що плескаються у пластиковій ванні. їхні пухкенькі ніжки, що штовхаються, коли вона міняє їм підгузки. Виснажливі, але хвилюючі ночі їхнього дитинства. Вона сумує за тими днями, особливо тепер, коли обидві її доньки поїхали вчитися до коледжу. Як добре знову тримати немовля на руках, тертися щокою об пухнасту голівку!
Прогулянка до ставка зробила свою справу: Нікі забув про спокусливу герань, і його увага тепер зосереджена на тому, що плаває у воді.
- Це качки, - каже Френкі, показуючи на крижнів, що пропливають повз. — Вони крякають. Можеш сказати «кря-кря»?
Нікі тільки вищить.
Вона намагається пригадати, скільки було її близнючкам, коли вони сказали свої перші слова. Рік? Чи більше? Здається, це було так давно! Зараз, з огляду на вік, Френкі вже може стати бабусею, тож під час вагітності Меґґі вона з радістю взяла на себе цю роль, адже не знає, скільки часу мине, перш ніж вона триматиме на руках власного онука. За сім місяців від народження Нікі Френкі не раз приносила дитячий одяг і ковдри, а також надавала нескінченні поради. Меґґі Доріан тепер їй як дочка, і Френкі захоплюється силою та оптимізмом цієї жінки. Як і Френкі, Меґґі вдається проходити випробовування долі.