Тесс Герритсен – Обери мене (страница 59)

—Дитина? — Від люті Коді аж заверещав. - То ось що ти думаєш, виродку? Що я ще дитина?

Джек спиною відчув силу люті Коді, що летіла на нього, невідворотна, як смерть. Він побачив, як тремтить пістолет у нетвердих руках Чарлі, як тесть то спрямовує дуло на Джека, то відводить убік.

Постріл із силою вдарив Доріана в груди. Він оступився назад і прихилився до стіни. Нахилившись, Джек побачив, як у нього на сорочці розпливається червона пляма.

-О ні! - заволав Чарлі. - Боже, ні!

Роз’ярілий, Чарлі вирвав лом із рук Коді й ударив хлопця по колінах ззаду. Той закричав і, скиглячи, повалився на підлогу.

У Джека мерехтіло в очах. Здавалося, світло вмикалося, а потім знову вимикалося. Ноги підкосилися. Він почув вологе й хрипке дихання Чарлі.

-З тобою все буде гаразд, Джеку, - бурмотів той, нахилившись до зятя. - 3 тобою все має бути гаразд.

Джек намагався щось сказати, але не міг вдихнути. Як він опинився на підлозі? Чому він не відчував власних кінцівок? Його проймав озноб. Здавалося, його венами біжить крижана вода.

Удалині він почув, як із гуркотом відчинилися двері. В ореолі світла з’явилося обличчя, яке він так хотів побачити, обличчя, послане з небес. «Меґґі».

-З ним усе буде гаразд! - наполегливо повторював Чарлі.

Джек почув, як рветься тканина, а потім відчув теплі руки Меґґі, які вона притиснула до грудей чоловіка, намагаючись зупинити кровотечу.

-Джеку, любий, тримайся, заради мене, — благала вона.

Потім повернулася і закричала:

-Детективно Луміс! Передайте, щоб кардіоторакальна бригада була напоготові!

Він хотів попросити в неї пробачення. Сказати, що кохає її. Але голос зрадив його. Було надзвичайно важко навіть просто зробити вдих. Він подивився на притиснуту до його грудей закривавлену руку Меґґі й зосередився на її діамантовій каблучці. Каблучці, яку він надів їй на палець дванадцять років тому. «Я б одружився з тобою знову. Знову, і знову, і знову».

Якби ж то він міг вимовити ці слова вголос! Так багато хотілося сказати! Але все навколо почало тьмяніти. Темрява опускалася нижче й нижче, затуляючи обличчя жінки, яку він так кохав.

 

 

РОЗДІЛ 46

ФРЕНКІ

 

Забагато всього відбувається одночасно. Розчервонілий від люті Коді молотить двох поліціянтів, які зрештою валять його на землю і надягають на нього наручники. Меґґі стоїть на колінах біля свого непритомного чоловіка - той розпластався в калюжі крові, і ця калюжа поступово більшає. Здалеку доноситься виття карети швидкої допомоги, що наближається. Батько Меґґі, Чарлі, стоїть, схиливши голову, його обличчя сіре, мов у трупа. Револьвер, який він передав Френкі, ще теплий, і від нього тхне їдким запахом пороху.

-Я не хотів заподіяти йому шкоди, Меґґі, - стогне старий. - Присягаюся, я нікому не хотів заподіяти шкоди.

-Залишайся зі мною, Джеку, - благає Меґґі. - Будь ласка, не йди!

Вона стягує із себе шарф, і коли притискає його до рани чоловіка, кров миттєво перетворює бежевий кашемір на червоний.

-Рушники! - кричить Меґґі до батька. - Мені потрібні рушники!

Чарлі занадто приголомшений, щоб поворухнутися. Мак біжить до ванної кімнати і повертається з оберемком рушників для рук. Меґґі притискає їх до рани Джека, намагаючись зупинити потік крові. Вона - єдина людина в кімнаті, яка може його врятувати, але, схоже, вона програє цю битву. Дихання Джека, неглибоке й прискорене, схоже на хрипи людини, що тоне. Меґґі дивиться на Френкі.

- Не можу зупинити кровотечу.

- Я не хотів у нього стріляти, — повторює Чарлі. Хитаючись, він підходить до стільця й опускається на нього. — Я хотів... усе залагодити. Зробити щасливою тебе, Меґґі, - стогне він.

Ніхто його не слухає. У хаосі подій, які відбуваються в цій кімнаті, він - усіма покинутий, розбитий власним горем старий.

Надворі зупиняється машина екстреної допомоги, і двоє парамедиків влітають у будинок, додаючи ще більше метушні. Вони розривають бинти, ставлять крапельниці, надягають на Джека кисневу маску. ЕКГ подає сигнали в шаленому ритмі серця, що прагне залишитися в живих. Френкі може лише стояти осторонь і не заважати працювати іншим. Навіть Меґґі - не більше, ніж шокований свідок. Усім займаються парамедики, а вона, заціпеніла й мовчазна, спостерігає, як кров чоловіка висихає на її руках.

-Порядок, ми готові його транспортувати, - каже парамедик.

- Куди? - запитує Меґґі.

-У Массачусетську лікарню загального профілю. Команда травматологів уже чекає.

Меґґі хапає сумочку.

-Я поїду за вами.

- Докторко Доріан, зачекайте, — каже Френкі.

-Я їду в лікарню.

-Ви потрібні нам тут, щоб...

—До біса! Я маю бути з чоловіком, - огризається Меґґі й виходить слідом за парамедиками.

Френкі дозволяє їй піти. Вона оглядає те, що залишилося після парамедиків: розірвані упаковки, забруднену марлю, забутий джгут, що згорнувся наче змія і плаває в калюжі крові. Крові невинної людини.

Поліціянт уже вивів Коді Етвуда до патрульної машини, але батько Меґґі досі сидить у своєму кріслі, понуривши голову й опустивши плечі. Украй кволий, він справляє враження мішка зі старими кістками. Меґґі сказала їм, що Чарлі помирає від раку. На це вказують його змарнілі скроні та прокисле від хвороби повітря в будинку.

Френкі присуває стілець і сідає так, щоб опинитися віч-на-віч із чоловіком.

— Містере Лукасе, - каже вона. - Я маю повідомити вам про ваші права.

— Не треба. Я знаю свої права. Я був колом. Поліція Кембриджа.

Френкі дивиться на Мака, який уже витягнув наручники, і хитає головою. Наручники можуть зачекати. Цей чоловік не збирається з ними битися. Усе в ньому свідчить про поразку, і Френкі вважає, що вони зобов’язані віддати йому щось на кшталт поваги, бо, зрештою, він колись був одним з них.

-Ви вбили Терин Мур. Це так?

—У мене не було вибору. Вона сама напросилася.

-Я не розумію.

- Вона напала на мою сім’ю. Вона накинулася на мене. -Чарлі підводить голову і зустрічається з нею поглядом. Хоча він і слабкий, очі в нього холодно зухвалі. - Ви і я, ми обоє копи. Ви бачили те саме, що і я, тож розумієте. Ви знаєте не гірше за мене, що цей світ був би набагато кращим, якби в ньому не було певних людей.

-Таких, як Терин Мур.

Він киває.

-Таких дівчат, як вона, не можна зрозуміти. їх не переконаєш. Вони як дикі тварини, яких необхідно приборкувати. І контролювати.

Дивлячись в очі Чарлі, Френкі розуміє, що він і справді вірить у те, що каже: світ був би кращим без таких жінок, як Терин, жінок, чиї бурхливі емоції та відчайдушний вибір ускладнюють життя чоловіків. Вона згадує своїх дочок, які так пристрасно насолоджуються життям, що іноді потрапляють у халепу. Вона згадує трагічних героїнь, про яких писала Терин, про Медею та царицю Дідону-жінок, які кохали надто сильно й через це постраждали.

Ні, думає Френкі. Світ не був би кращим без таких жінок.

- Цю дівчину треба було зупинити, - каже Чарлі. - Я хотів захистити свою сім’ю. Я лише зробив те, що мав.

-Тепер я зроблю те, що зобов’язана. - Френкі забирає в Мана наручники й надягає їх на зап'ястя Чарлі.

Вона чує, як вони клацають, і отримує від цього звуку неабияке задоволення.

 

 

РОЗДІЛ 47

ФРЕНКІ

 

Меґґі Доріан сидить біля ліжка свого чоловіка, схиливши голову, ніби в молитві. Через писк моніторів і свист апарата штучного дихання вона, здається, не чує, як Френкі заходить до боксу інтенсивної терапії. Лише коли детективна опиняється навпроти неї з іншого боку ліжка, Меґґі нарешті підводить очі.

- Не можу повірити, що ви досі тут, - каже Френкі.