Тесс Герритсен – Обери мене (страница 58)

Чарлі зробив ще один ковток віскі, поставив склянку й витер рот. А потім кинув на Джека такий отруйний погляд, що той аж зіщулився.

-Я зрозумів ще кілька тижнів тому, що між вами щось відбувається. Коли Меґґі розповіла, що до неї приходила твоя студентка, я побачив, як ти відреагував, почувши ім’я дівчини. Терин Мур. Я не сліпий. Я нутром відчуваю такі речі, Джеку, і завжди відчував. Я сподівався, що помилився. Щодо тебе й неї. Потім я зайшов на її сторінку у фейсбуці. Побачив її фото. - Він з огидою похитав головою. — Ти не перший чоловік, який дозволив гарненькому личку зруйнувати своє життя. А я гадав, ти вище цього.

-Але я не вбивав її. Не я відправив їй те повідомлення. Ти пішов до неї додому, щоб убити її, Чарлі. Ти викинув її з балкона.

-Два з трьох.

-Які два з трьох?

—Так, я відправив повідомлення, а потім видалив його, щоб ти не дізнався. І так, я пішов до неї додому. Навіть не довелося шукати її адресу. Вона була просто в тебе в контактах. Але я не збирався її вбивати.

-Ти відправив повідомлення, щоб підставити мене.

-Ні. Я зробив це, щоб виправити те довбане безладдя, яке ти влаштував! Я зробив це для тебе, чорт забирай. І для моєї дочки й мого онука. Я зробив це, щоб врятувати твою сім’ю. Але я точно не йшов туди вбивати її.

—Тоді якого біса вона зрештою виявилася мертвою?

—Я пішов перепросити від твого імені. Сказав, що прошу вибачення за всі її проблеми, бла-бла-бла. Сказав, що готовий заплатити за аборт. Вона відмовилася.

Він підвівся, підійшов до морозильної камери і почав ритися в пакетах із замороженими продуктами. Він дістав конверт і жбурнув його на стіл, де сидів Джек.

-Що це?

— Відкрий.

Джек відкрив конверт, і з нього випав чималий пакунок з готівкою. Він витріщився на пачку п’ятдесятидоларових банкнот, що лежала на столі.

— П’ять тисяч доларів, - промовив Чарлі. - Я тримаю їх у морозильній камері на випадок надзвичайної ситуації.

—Ти збирався віддати їх їй? Щоб відкупитися?

- Вона послала мене до біса. їй не потрібні були мої гроші. Я сказав їй, що не знаю, чия це дитина, і мені байдуже. Але я не буду заперечувати, що вона твоя. Я сказав їй, що люблю свою доньку й не хочу, щоб ваша інтрижка зруйнувала її шлюб. Її щастя.

Ніщо в обличчі Чарлі не вказувало на те, що він бреше: жодного мимовільного блимання очей, жодного посмикування, яке б його викрило. Лише сповнене впевненості старе втомлене обличчя.

-І? - запитав Джек.

-Дурне дівчисько розлютилося. Вона сказала, що їй не потрібні мої довбані гроші за мовчання. Що я не відкуплюся навіть за мільйон доларів. Коли я запитав її, чого вона хоче, вона оскаженіла. Кричала, що хоче тебе занапастити, знищити. І їй було начхати, хто ще постраждає.

- Що сталося потім?

- Я вдарив її. Я не втримався. Вона так говорила про мою Меґґі, ніби моя донька - порожнє місце. Ніби мій онук ніщо інше, як прикра перешкода. Я ляснув її по обличчю, а вона накинулася на мене як божевільна. Я намагався її стримати, але вона потягнулася до статуетки на книжковій полиці й замахнулася на мене.

- Вона вдарила тебе?

- Проломила б мені череп, якби я не відсахнувся. А вона впала й ударилася головою об журнальний столик. Вона не ворушилася, і я подумав, що вона мертва. Але я помітив, що дівчина ще дихає. Спочатку хотів зателефонувати 911. А потім подумав про наслідки: якщо вона прийде до тями, розповість усім, що я зробив. Що ти зробив. А найбільше я думав про Меґґі й про те, як ця дешева лахудра може зруйнувати її щастя. Ця дівчина була невблаганною. Вона б нізащо не здалася, тож у мене не було вибору. Я мав покінчити з нею. Я витягнув її на балкон. Подумав, що падіння з висоти завдасть їй достатньо травм, щоб приховати попередній удар головою об журнальний столик. Я подбав про твою проблему. А потім прибрав усю кров.

—Ти справді думав, що правда не випливе назовні?

—Я був копом, Джеку. Я знаю, як важко вони працюють. Я сподівався, що вони просто назвуть це самогубством, закриють справу й заспокояться.

Але детективна Френсіс Луміс виявилася інакшою.

Вона не заспокоїлася.

Джек похитав головою, приголомшений зізнанням Чарлі.

- Вона була ще жива. А ти вбив її.

Чарлі зробив довгий хрипкий вдих і зробився раптом таким кволим, ніби він стояв на краю власної могили.

—Ще зовсім небагато часу - і я вийду з цього автобуса. Мені начхати на те, що станеться зі мною. Але мені не байдуже, що станеться з Меґґі. Я піклуюся про дитину і, відповідно, про тебе. Я мусив щось зробити.

-Але ти звалив це на мене.

—Я намагався відвести від тебе підозру. Я взяв її мобільний телефон, щоб приховати ті повідомлення. Розбив його, щоб не можна було відстежити. Я справді думав, що поліція його не шукатиме.

- Вони мають роздруківку повідомлень. І думають на мене.

- Не звинувачуй мене. Ти сам вляпався в цю халепу. - Погляд його крижано-блакитних очей буквально притиснув Джека до стільця. - Ти кохав ту дівчину?

-Ні.

-Тоді навіщо? Навіщо ризикувати всім заради того, щоб її трахнути?

Джек здригнувся від запитання.

-То була помилка, - тихо відповів він. - Якби я міг повернути час назад...

- Меґґі знає?

-Так.

Чарлі зробив кілька глибоких вдихів, і Джек почув, як булькає в його вражених раком грудях.

- Що ж, ти успішно знищив усе. Зіпсував свій шлюб. Зруйнував життя тієї дівчини. І ти більше ніколи не зайдеш до жодної аудиторії. Так тримати, Джекі, молодчина!

Раптом до Джека долинув якийсь сторонній звук. Він почув, як відчинилися і зачинилися вхідні двері, й підхопився на ноги.

-Меґґі? - гукнув він, відчуваючи полегшення від того, що вона нарешті прийшла.

Однак коли він увійшов до вітальні, там була не Меґґі. Він зупинився, дивлячись на непроханого гостя. Його очі, мов дві жарини, палали з-під козирка бейсболки.

- Коді, - промовив Джек, - навіщо...

-Я кохав її. А ви - ні.

- Не слід було їхати за мною. Я телефоную в поліцію.

Джек потягнувся до свого мобільного, який був досі вимкнений. У нестямі він натиснув на кнопку.

- Цього разу я доведу все до кінця.

Лише тоді Джек помітив, що Коді тримав у руці - монтувальний лом. Навіть усвідомівши, що хлопець збирається зробити, й побачивши, що той підняв свою зброю, Джек був не в змозі ні поворухнутися, не промовити жодного слова.

Монтувалка стрімко наближалася до його черепа.

В останню мить Джек таки пірнув праворуч, за крісло, важко приземлившись на лікті. І почув, як затріщало дерево, коли лом вдарив по журнальному столику.

Коді розвернувся і рушив на нього швидше, ніж він міг очікувати. Перш ніж Джек устиг схопитися на ноги, Коді замахнувся ломом наче бейсбольною битою. Він ударив Джека по ребрах, і той, очманілий, розпластався на підлозі. Від завданого удару груди стиснув страшенний біль. Джек лежав і намагався віддихатися, коли почув важкі кроки, що наближалися.

Кроки зупинилися, і просто біля своєї голови Джек побачив черевики Коді. За якусь мить над черепом Джека знову злетів лом. У голові промайнула думка: «Ось як я помру».

Гідний фінал усім тим подіям, яким він дав старт, впустивши у своє життя Терин Мур.

- Кинь, або я знесу твою довбану голову.

Наставивши на Коді свій револьвер 45-го калібру, у дверях стояв Чарлі.

Хлопець застиг, стискаючи в руках монтувалку.

-Я сказав, кинь її!

Коді опустив очі на Джека, потім поглянув на Чарлі.

Джек звівся на ноги й, похитуючись, попрямував до Чарлі.

— Не чіпай його, — сказав він. - Він ще дитина.