Тесс Герритсен – Обери мене (страница 55)

- Не схоже на аварію. Він затиснув вас.

-Я в нормі, Ларрі, дякую.

Відчувши нарешті свої ноги, він пошкутильгав до дверей «ауді» й відчинив їх.

- Ви впізнали того водія?

-Ні.

-Я помітив, що у нього на автівці студентський стікер.

- Прошу, забудьмо про це, добре?

Джек сів за кермо.

-Я встиг побачити частину його номерного знаку. Пенсільванія.

Дідько! Він, напевно, подзвонить у поліцію. Джеку потрібно було забиратися звідси, і якнайшвидше.

Заверещавши шинами, «ауді» поспішно з’їхала на нижній рівень і залишила гараж.

Позаду будівлі кампуса, де розміщувався офіс Джека, було місце для паркування.

Він міг зайти зігрітися, обдумати наступні свої кроки та спробувати ще раз зателефонувати Меґґі.

Але чоловік помітив припарковану біля входу до будинку патрульну машину поліції Бостона, і враз його плани змінилися. Натомість він проїхав повз і рушив далі. Вимкнув телефон, щоб його не можна було відстежити.

Куди тепер?

«Додому». Він відчайдушно хотів побачити Меґґі, а вона мала бути саме там.

Він поїхав манівцями, перетинаючи об’їзні дороги, що ведуть до Кембриджа і Белмонта.

Наблизившись до свого будинку, він не загальмував, а поїхав далі, помітивши, що вікна темні, а «лексуса» Меґґі ніде не видно.

Джек побачив, що на вулиці припарковані дві незнайомі автівки. Поліційні авто без розпізнавальних знаків?

Від’їжджаючи, він постійно поглядав у дзеркало заднього виду, очікуючи побачити фари автівки, що переслідує його. Але позаду була темрява.

Він мав знайти Меґґі. Він мав усе владнати. Якщо її не було вдома, то вона могла бути лише в одному місці.

 

РОЗДІЛ 44

ФРЕНКІ

 

-Так, я абсолютно впевнений, що то був професор Доріан. Я працюю в Департаменті експлуатації будинків і територій уже двадцять вісім років, тож знаю більшість професорів. І знаю їхні авто. Я вважаю своїм обов’язком стежити за всім, що відбувається на території кампуса.

Ларрі Волш - доглядач університетського господарства. З огляду на хвилювання в його голосі, це найзахопливіша подія, що трапилася під час його чергування за довгий-довгий час.

Він усіляко намагається бути схожим на поліціянта: коротка стрижка під машинку, широко розставлені ноги в чоботях, ремінь для інструментів, обвішаний ключами, а також рація і комічно величезний ліхтарик. У своєму блокноті на спіралі він занотував усі важливі деталі «інциденту», як він його називає, і тепер зачитує їх Френкі й Маку.

-То був чорний позашляховик «Тойота» останньої моделі. На лобовому склі — студентський паркувальний стікер. Мені не вдалося добре розгледіти номер, бо авто поїхало дуже швидко, але я впевнений, що то був номер Пенсільванії, перша літера F, потім «2».

Він згортає свій блокнот і дивиться на двох детективів так, ніби очікує на золоту зірку за бездоганне виконання своїх обов’язків.

- Ви сказали, що то було схоже на напад на професора Доріана, а не на аварію? — запитує Френкі.

-Авжеж, то був саме напад. Оскаженілий хлопець затиснув професора між двома машинами, ніби збирався його розчавити. Якби я тієї миті не виїхав з-за повороту, хто знає, що могло б статися. Може, знайшли б тут його мертве тіло.

- Розкажіть нам про хлопця, — просить Мак. - Кажете, що, коли ви сюди заїхали, його не було в автівці?

Ларрі киває.

-Щойно я з’явився, він стрибнув назад у свій позашляховик і поїхав. Я не знаю його імені, але я бачив його раніше. Білий, поважний. Одягнений у все чорне, тільки бейсболка червона.

- Що у вашому розумінні «поважний»?

Ларрі дивиться вниз на власний випнутий живіт і зітхає.

-Гаразд. Товстий.

Френкі й Мак обмінюються поглядами - обоє думають про одну й ту саму людину.

- Я перевірю, чи їздить Коді Етвуд на чорному позашляховику, - каже Мак і відходить, щоб зателефонувати.

- Чому студент напав на професора Доріана, містере Волше? — запитує Френкі. - Ви знаєте, через що в них була сутичка?

-Гадки не маю. Але знаєте, деякі зі студентів украй зіпсовані своїми батьками. Вони не готові до життя в реальному світі, не готові до критичних зауважень. Поставиш їм погану оцінку, зачепиш їхні почуття, і вони шаленіють. Не дай боже бути в наш час викладачем і терпіти це покоління сніжинок⁴¹. Бідолашний професор Доріан, схоже, був шокований тим нападом.

-Проте він не захотів повідомляти в поліцію.

— Можливо, посоромився. Або не хотів, щоб у хлопця були проблеми. Але я все одно вирішив, що маю повідомити про це, і мушу сказати, що я вражений реакцією. Буквально за кілька хвилин після мого дзвінка до поліції Бостона цим узвозом з вереском під'їхав патрульний автомобіль.

-Рада, що ви зателефонували, містере Волше. Річ утому, що ми весь день намагалися знайти професора Доріана.

-А навіщо ви його шукаєте? Він же не зробив нічого поганого?

—Саме це ми й намагаємося встановити.

Безумовно, Джек Доріан поводиться як винуватець. Він не відповідає на телефонні дзвінки, а тепер уникає будь-яких контактів з поліцією. Френкі оглядає гараж, малюючи в голові події, які щойно описав їй Ларрі. Вона уявляє Доріана, затиснутого між своїм автомобілем і чорним поза-шляховиком Коді Етвуда. Вона думає проте, як легко переламати кістки й розчавити плоть одним натисканням на акселератор. Чому хлопець напав на нього? Чи було це пов’язано з Терин Мур? Конфлікт між тим, хто любив її, і тим, хто хотів її смерті?

-Френкі, - гукає Мак, розмахуючи мобільним телефоном. - Нізащо не здогадаєшся, хто щойно прийшов на Шредер Плаза⁴² і хоче з нами поговорити.

—Джек Доріан?

— Ні. Його дружина.

* * *

За звичайних обставин докторка Меґґі Доріан здалася б красунею, але не цього дня. Вона сидить згорблена за столом для допитів, її руде волосся розпатлане, очі порожні від болю. Зараз, коли їй ближче до сорока, вона вже не світиться рожевим рум’янцем молодості. Як вона може конкурувати з парадом вічно свіжих дівчат, які приходять на семінари її чоловіка? Френкі й Меґґі належать до однієї спільноти зраджених дружин, тож Френкі неважко зрозуміти біль своєї візаві, але співчуття може засліпити правду. Френкі висуває стілець і сідає, зберігаючи нейтральний вираз обличчя, не видаючи жодного натяку на жаль. Хоча Мак перебуває поряд і спостерігає за ними через одностороннє дзеркало, ні Френкі, ні Меґґі його не бачать. У цій кімнаті є лише вони вдвох, одна навпроти одної за столом, жінка із жінкою.

- Ми намагалися зв’язатися з вами цілий день, докторко Доріан, - каже Френкі.

-Я знаю.

- Чому ви не відповідали на мої дзвінки?

-Я не хотіла ні з ким говорити. Мені потрібен був час.

- Час для чого?

- Щоб подумати. Щоб вирішити, що робити з моїм шлюбом.

Меґґі опускає голову, і Френкі помічає пасма сивини в каштановому волоссі. Ця жінка віддала багато років своєму шлюбу, чоловікові, якому довіряла, і в неї є всі підстави для гніву. Натомість у її схиленій голові й опущених плечах Френкі бачить скорботу.

-Якби я була на вашому місці, то хотіла б від свого чоловіка одного, - каже Френкі. - Дізнатися правду.

- Правду? - Меґґі підводить голову й дивиться на Френкі очима привида.

- Про його роман з Терин Мур. Ви знаєте про них?

-Так. Він мені розповів.

- Коли?