Тесс Герритсен – Обери мене (страница 54)

Френкі на мить завмирає. Дивиться на вхід до клініки й думає про власний шлюб, про власну сліпоту. Вона згадує день, коли її чоловіка, Джо, знайшли померлим від серцевого нападу на сходовому майданчику в будинку його коханки. Той будинок, здається, ніяк не відпускає Френкі, і вона знову й знову його відвідує. Дню було п’ятдесят дев’ять років, і стрес, пов’язаний із романом, напевно, видався заважким для його серця. А може, всьому виною був підйом на три прольоти до квартири коханки плюс захмарний рівень холестерину та зайві тридцять кілограмів, які він тягав на животі наче мішок з піском.

Минуло два дні після смерті Джо, і вона прийшла до тих сходів. Мак благав її не здійснювати те безжальне паломництво. Але їй потрібно було побачити місце, де впав Джо. Можливо, вона прагнула відвідати місце події як коп і зрозуміти, як усе сталося. Вона відчувала дивне, майже хворобливе відсторонення, коли дивилася на бетонні сходинки, на вм’ятину на дверях до сходової клітки й заляпані стіни. На той час вона вже знала про коханку; Мак неохоче повідомив їй цю новину після того, як вона зажадала дізнатися, чому Джо помер саме на тому сходовому майданчику, в тому будинку, коли він мав бути у відрядженні у Філадельфії. Замість гніву, горя чи будь-яких інших нормальних емоцій, які вона мала б відчувати того дня, вона відчула лише розгубленість через свою сліпоту. Вона пропустила всі ознаки його невірності. Вона була детективом відділу вбивств; як вона могла не знати про іншу жінку?

Лише згодом, кілька тижнів потому, всередині неї нарешті скипіла лють, але Френкі нічого не могла вдіяти, бо її зрадливий чоловік був уже мертвий. Немає сенсу кричати на труп.

Вона відчуває, як той самий гнів вирує в ній зараз, від імені докторки Меґґі Доріан. Гнів проти Джека Доріана за зраду дружини. Гнів через його ймовірну роль у смерті Терин Мур.

О, Френкі готова знищити цього чоловіка. їй лише треба довести, що він винен.

Коли вони з Маком заходять до переповненої зали очікування клініки, вона вже репетирує, як повідомити цю новину Меґґі Доріан. Докторка Доріан - наївна дружина, яка нічого не підозрює і чиє життя та шлюб ось-ось будуть зруйновані. Нелегко повідомити жінці, що чоловік її зрадив, і Френкі готується до реакції Меґґі та сподівається скористатися нею. Розлючена дружина може стати їхнім наймогугнішим союзником.

Реєстраторка відсуває скляну перегородку й усміхається до них.

-Чим можу допомогти?

- Ми прийшли до докторки Доріан.

- Вам призначено?

— Ні, мем.

— Перепрошую, але ця клініка не приймає без запису. Я можу записати вас до одного з наших лікарів. Прийом за кілька тижнів.

Не бажаючи привертати увагу пацієнтів, що сидять поруч, Френкі простягає свій значок адміністратору й тихо говорить:

-Поліція Бостона. Нам потрібно поговорити з докторкою Доріан.

Реєстраторка витріщається на значок.

-О, боюся, її немає.

- Коли вона повернеться?

-Точно не знаю, коли вона повернеться. Може, завтра? Вона попросила мене скасувати решту її зустрічей на сьогодні. їй довелося поїхати через сімейні обставини.

Френкі дивиться на Мака й бачить на його обличчі таку ж тривогу, яку відчуває сама. З байдужим виразом обличчя вона запитує рівним голосом:

—О котрій годині докторка Доріан пішла з клініки?

-Десь пів години тому. Я намагаюся перенести всіх її пацієнтів. З хвилини на хвилину вони почнуть з’являтися тут, сподіваючись...

-Ви знаєте, що в неї за сімейні обставини?

-Ні. їй зателефонували, а через кілька хвилин вона вибігла.

-Куди вона пішла? - роздратовано питає Мак.

Жінка дивиться на пацієнтів у залі очікування, а ті дивляться на них і ловлять кожне слово.

-Не знаю. Вона мені не звітує.

 

 

РОЗДІЛ 43

ДЖЕК

 

Дорогою до університетської автостоянки, де залишилася його «ауді», він двічі зателефонував Меґґі. Вона не відповідала, і Джек її не звинувачував. Заняття на сьогодні закінчилися, і холодний вітер, що гуляв безлюдним кампусом. проникав йому під пальто й пронизував до кісток. Від раку він нічого не їв. Йому хотілося просто впасти в кому й не прокидатися. Він чув, що переохолодження - непоганий спосіб померти. Варто лише заснути, і температура тіла різко падає, а органи відмовляють. Милосердний кінець, на який він не заслуговував. Ні, Джек Доріан був приречений страждати за свої вчинки. Розлучення. Втрата роботи. Можливо, навіть в’язниця.

Наближаючись до своєї автівки, чоловік підсвідомо вловив звук двигуна іншого авто.

Він був усього за десяток футів від свого «ауді», коли підвів голову й побачив чорний позашляховик, що з ревом мчав на нього, засліплюючи фарами. Джек зробив крок назад, притискаючись до решітки радіатора свого автомобіля, але позашляховик, замість того щоб завернути на узвіз, продовжував котитися прямо на нього - він навіть почув писк датчиків наближення. Авто зупинилося, лише коли щільно притиснуло професора Доріана до його «ауді».

— Гей! — закричав Джек.

Ніхто не відповів.

Крізь тоноване лобове скло він ледь розгледів силует водія: чоловік у бейсболці. На лобовому склі був прикріплений паркувальний талон для студентів.

- Коді! - закричав Джек. - Що ти в біса робиш?

І знову ніякої реакції.

- Коді, назад!

Позашляховик заревів ще голосніше; вихлопні гази щипали очі. Джек спробував вирватися з пастки, але Коді зняв ногу з гальма, і позашляховик подався вперед, затиснувши професора ще сильніше.

-Будь ласка, не роби цього! - благав Джек. — Коді?

Крізь лобове скло він побачив, як Коді закрив рукою обличчя.

Він плакав.

То ось як Джек поплатиться за свої гріхи: його на смерть розчавить закоханий хлопець, надто вбитий горем, щоб діяти розсудливо й дбати про наслідки. Одне натискання на педаль акселератора - і три тисячі фунтів металу розчавлять його таз. Навіть якщо він покличе на допомогу, хто його почує о цій годині в майже порожньому гаражі?

«Я більше ніколи не побачу Меґґі. І не побачу нашої дитини».

-Ти не такий, Коді! Ти не вбивця! - крикнув хлопцю Джек.

Двері розчахнулися, і Коді виліз із автівки. Із червоним, мокрим від сліз обличчям він пильно дивився на Джека, стоячи біля дверей.

-Ви ніколи навіть не любили її, - промовив він. - Ви її використали. А потім кинули. Ви вбили її.

-Я нічого такого не робив.

- Це я її любив. - Він ударив себе у груди. - Я один. Ні ви, ні Ліам. Ні навіть її власний батько.

- Коді, я не вбивав її. Мене не було поруч з її будинком, коли вона померла. Я був удома, в ліжку.

— Ніхто більше не бажав її смерті, тільки ви. Лише у вас була причина.

—А як щодо тебе, Коді? У тебе не було причини?

-Що?

—Ти любив її, але чи любила вона тебе?

Для Джека це був небезпечний крок, але він не знав, що ще зробити, як ще достукатися до Коді. Звалити провину на Терин. Зробити її відповідальною за його розбите серце. Вона використовувала його, знущалася над ним. їй було начхати на нього.

— Може, це ти її вбив, - кинув Джек.

Тільки-но хлопець почав свою гнівну відповідь, як на них впало світло фар. Джек почув звук автомобіля, що піднімався з нижнього рівня, а потім із-за рогу виїхало жовте авто комунальної служби.

Коді стрибнув назад у свій позашляховик і дав задній хід. Несподівано звільнившись, Джек хитнувся вперед на онімілих і нетвердих ногах. Позашляховик Коді промчав повз вантажівку і з вереском з’їхав униз.

-Гей, професоре! З вами все гаразд? - гукнув водій.

Джек упізнав його: це був Ларрі Волш, один із працівників Департаменту експлуатації університетських будинків і територій.

Усе ще шокований, Джек лише кивнув.

- Що в біса тут сталося?

-Просто... просто невеличка аварія.