Тесс Герритсен – Обери мене (страница 52)

-Чому б тобі не розповісти мені це за вечерею? Я пропоную кудись піти сьогодні ввечері. У якесь гарне місце. Що скажеш?

У її бажанні зустрітися і повечеряти було стільки щирості й радості!

Абсолютно нормально для чоловіка і дружини.

Однак після сьогоднішнього вечора ніщо вже не буде нормальним.

— Послухай, Меґґі. До тебе зараз прийдуть два детективи. Вони запитають тебе...

-Детективи? Джеку, з тобою все гаразд?

-Я в нормі. Я в офісі. Вони щойно були тут, а зараз їдуть до клініки, щоб поговорити з тобою.

-Чому? Що відбувається?

-Тебе будуть розпитувати про ніч минулої п’ятниці. Де був я, де була ти.

-Минулої п’ятниці? Я не розумію. Що сталося?

Він зробив паузу, щоб вирівняти дихання.

-Пам’ятаєш ту студентку, яка померла минулого тижня, Терин Мур? Поліція вважає, що це було не самогубство. Вони думають, що її вбили.

-Боже мій!

-І вони розмовляють із людьми, які її знали. Просять кожного розповісти, де він був тієї ночі, коли вона померла.

-Чому вони збираються до мене? Я її майже не знала.

—Слухай, зустріньмося. Я не хочу говорити про це по телефону.

- Чому вони хочуть поговорити зі мною?

-Бо я її знав, і вони хочуть перевірити, де я був. Тому, коли вони запитають тебе про ніч п’ятниці, просто скажи їм правду. Скажи їм, що саме ми робили: що повечеряли з твоїм татом, а потім пішли спати. Їм потрібно пересвідчитися, що ми були разом тієї ночі. Усю ніч.

-Минулої п’ятниці? Але ми не були разом усю ніч.

Він зробив паузу. Було чутно, як шумить у вухах.

-Що? Ми були разом!

- Близько опівночі мене викликали в лікарню до пацієнта з болями в грудях. Я приїхала додому лише о четвертій ранку. Ти не чув, як я повернувся в ліжко?

-Ні.

Тому що він був під дією ативану.

-Тоді ти, мабуть, усе проспав.

З опівночі до четвертої ранку. Проміжок у чотири години, який він не міг пояснити.

Чотири години, протягом яких він мав можливість одягнутися, мав можливість поїхати в місто. Цього часу було більш ніж достатньо, щоб убити Терин, повернутися додому й знову лягти в ліжко.

— Поліція не має цього знати, - сказав він. - Не треба навіть згадувати про це.

-Чому б мені не сказати їм правду?

—Це тільки все ускладнить.

-Джеку, щоб дізнатися, що я була в лікарні, їм потрібно лише зазирнути в медичну карту мого пацієнта. Вони побачать мій запис близько третьої години ночі.

Він намагався вирівняти голос, але паніка змушувала його дихати швидше.

Із хвилини на хвилину у двері її кабінету могла постукати поліція. І вони майже напевно розкажуть їй про нього й Терин. Про те, як він зрадив свою дружину.

«Вона не має почути це від них!»

- Меґґі, будь ласка, кидай усе, що б ти не робила. Негайно залишай клініку. Зустрінемося в ...

Вони не могли зустрітися вдома або в будь-якому іншому місці, де їх неодмінно шукала б поліція. Поліція вже затребувала записи телефонних дзвінків Терин; що, як вони зараз прослуховують його дзвінок?

— Меґґі, — промовив він. - Мій телефон може прослуховуватися.

-Чому?

— Я все поясню. Але мені потрібно поговорити з тобою до того, як це зробить поліція.

Настала довга пауза. Вона обмірковувала його слова.

—Джеку, ти мене лякаєш.

-Просто зроби це для мене. Будь ласка. Зустрінемося в ... - Він на мить замислився. — Зустрінемося на тому місці, де я тобі освідчився. І їдь просто зараз.

Він поклав слухавку. Він не міг її ніяк заспокоїти, не міг пообіцяти, що все буде добре, бо все було погано.

І мало стати набагато гірше.

* * *

Стоячи перед картиною Ренуара «Танок у Буживалі», він шкодував, що не обрав іншого місця для зустрічі, але під час телефонної розмови йому більше нічого не спало на думку. Дванадцять років тому в цій галереї Музею витончених мистецтв він припав на одне коліно й подарував Меґґі діамантову обручку. Тут вони поцілувалися і пообіцяли, що проведуть решту життя разом. Тепер він дивився на Ренуара й молився, щоб їхнім стосункам не настав кінець. Щоб Меґґі не вигнала його й не розлучилася з ним. Щоб їхня дитина з’явилася на світ, коли він буде поруч із Меґґі,а не за його відсутності. Попри те, у чому він збирався їй зізнатися, мав бути якийсь спосіб зберегти їхню родину. .

Він просто не міг придумати, що для цього треба сказати.

За двадцять хвилин Меґґі ввійшла до галереї, кутаючись у дублянку й кашеміровий шарф.

- Що ми тут робимо, Джеку? - запитала вона.

Не кажучи ні слова, він узяв її за руку й повів у тихе місце, повз банер із Абеляром і Елоїзою, що застигли в пристрасному поцілунку. Прокляте нагадування про те, як він потрапив у своє особисте пекло. Картина Ієроніма Босха була б тут доречнішою. Він потягнув її до оглядової лавки в дальньому кінці галереї, і вони обоє сіли.

Обличчя Меґґі було блідим від холоду, і чоловік відчував, як від її одягу тягне вечірнім холодом.

- Що відбувається? - прошепотіла вона. - Чому поліція хоче мене бачити?

Увійшов охоронець, і повисла пауза. Охоронець поглянув на них, а потім рушив до наступної зали. Коли він відійшов уже досить далеко й не міг їх почути, Джек промовив:

-Я маю тобі дещо сказати. Це буде нелегко. Так складно мені ще ніколи не було.

-Ти мене лякаєш. Просто скажи це.

Він глибоко вдихнув.

-Мова про студентку, Терин Мур. Ти знаєш, що я був її науковим керівником. Я допоміг їй вступити до докторантури.

-Так, я знаю.

— Вона була надзвичайно здібною. Відмінно вчилася. Але після того, як її хлопець порвав із нею, вона була емоційно розбита. їй більше не було кому довіритися, і ми... ми зблизилися.

- Наскільки? — Меґґі нахилилася до нього, її погляд був прикутий до його обличчя. - Ти хочеш у чомусь зізнатися?

Він зітхнув.

-Так.

«Так». Це слово прозвучало луною його весільних обітниць - обітниць, про які він ненадовго забув, охоплений нестримним плотським бажанням.

-Я переспав з нею, Меґґі. Мені дуже шкода. Мені справді дуже, дуже шкода.

Вона дивилася на нього так, ніби не розуміла жодного слова.