Тесс Герритсен – Обери мене (страница 5)

—Абеляр не був одружений, - сказала Терин. - І взагалі, чому ми зациклилися на цьому питанні? Ми відходимо від теми.

—Згоден, - промовив Джек і подивився на годинник. Він відчув полегшення, побачивши, що заняття майже закінчилося. - Гаразд, у мене є невеличке оголошення, і я сподіваюся, воно вам сподобається. За два тижні в Музеї витончених мистецтв відкривається спеціальна виставка ілюстрацій, натхненних історією Елоїзи й Абеляра. У музеї погодилися провести для нас окрему екскурсію. Замість того, щоб зустрічатися тут, ми поїдемо на екскурсію до МВМ. Не забудьте позначити це у своїх календарях, а я ще надішлю вам електронного листа з нагадуванням. Однак наступного тижня ми зустрічаємося тут, як завжди. І будьте готові до обговорення «Енеїди»!

Поки студенти виходили з аудиторії, Джек збирав свої конспекти й ховав у портфель. Він не помітив Терин, що стояла поруч, аж поки вона не заговорила.

—Я не можу дочекатися екскурсії, професоре Доріане, -сказала вона. - Я бачила кілька ілюстрацій на сайті музею. Схоже, виставка прегарна. Дякую, що надаєте нам таку можливість.

-Прошу. До речі, минулого тижня ви написали чудовий реферат про Медею. Це найкраща робота, яку я читав за весь семестр. Чесно кажучи, такої глибини я зазвичай очікую від випускників.

Її обличчя засвітилося.

-Справді? Ви це серйозно?

-Так. Досить змістовно й дуже добре викладено.

Вона рефлекторно стиснула його руку, ніби він був близьким другом.

-Дякую вам. Ви найкращий.

Він кивнув і сіпнув рукою, і вона одразу відсмикнула свою.

Раптом він помітив, що Джессіка спостерігає за ними, стоячи біля дверей, і йому не сподобався вираз її очей. Також йому не сподобався явно сексуальний жест, який вона показала Кейтлін, коли Терин вийшла: середній палець. Кейтлін хихотнула, і вони обидві вийшли з аудиторії.

Робота Джессіки була гіршою за посередню, і він із величезним задоволенням оцінив її на «С-»¹¹.

Він гучно заклацнув портфель, більше стурбований непристойним жестом Джессіки, ніж йому того хотілося б. Лише коли аудиторія спорожніла, він нарешті натягнув пальто й вийшов один на холодний січневий вітер.

 

 

РОЗДІЛ 4

ДЖЕК

 

Меґґі, як завжди, запізнювалася. Вона з'явилася в ресторані трохи пізніше шостої тридцяти із заклопотаним обличчям і розпатланим вітром волоссям, але із широкою усмішкою. Вона поспішила до їхнього столика, міцно обійняла батька, а потім надіслала повітряний поцілунок Джеку.

—То як справи у генія медицини? - запитав Чарлі, її батько.

Меґґі стягнула куртку, повісила її на стілець і опустилася на сидіння, наче здута повітряна куля.

— Виснажена. Здається, за весь день я жодного разу не присіла. Усе через цей жахливий вірус, що зараз ходить. Усі хочуть, щоб я виписала антибіотики, а мені доводиться їм відмовляти. - Вона зробила знак офіціантці, щоб та принесла їй бокал шардоне, а потім взяла Чарлі за руку. - А як справи в мого улюбленого іменинника?

-Зараз, коли ти тут, почуваюся набагато святковіше.

- Ми чекали сорок хвилин, - сказав Джек, намагаючись не виказати невдоволення.

Він підібрав Чарлі по дорозі до ресторану й дивився на годинник, поки вони сиділи тут і вели розмову ні про що. Він допивав уже другий келих вина.

-Джеку, у неї найкраще виправдання у світі, - сказав Чарлі. - Усім тим хворим людям вона потрібна.

-Дякую, тату.

Меґґі кинула на чоловіка виразний погляд.

-І тобі пощастило з нею, хлопче, - додав Чарлі. - Якщо захворієш, у тебе вдома свій особистий лікар.

-Так, мені пощастило, - визнав Джек і зробив ковток «Піно нуар», щоб вгамувати роздратування. - Принаймні сьогодні ми разом повечеряємо.

-До речі, про вечерю, - потираючи руки, нагадав Чарлі, - нумо вже починати об’їдалово! Я з нетерпінням чекав цього весь рік. Якщо Бог є, то в нього немає проблем з холестерином.

Щороку вони втрьох святкували день народження Чарлі, влаштовуючи те, що він називав «об’їдаловом», набиваючи шлунок усіма забороненими лікарем стравами з меню. Dino's Steer House - старомодний стейк-хауз, що працював понад пів століття і хоча інші ресторани в місті перетворилися на заклади високої кухні, Dino's на таке не претендував. Тут досі подавали стейки, бургери та вбивчі для серця гарніри, як-от «свинячі палички» - гору картоплі фрі під густим сирним соусом, притрушену шматочками бекону й политу сметаною.

-З днем народження, тату! - промовила Меґґі, дзенькнувши своїм келихом об його пиво. - І поглянь, що я для тебе маю.

Вона дістала з портфеля пакунок, загорнутий у блискучий червоний папір з великим золотим бантом.

-Ох, люба, тобі не варто було нічого мені приносити, -проговорив він.

Але коли він брав подарунок, його очі сяяли.

Він намагався розгорнути його, не пошкодивши папір, старанно розрізаючи клейку стрічку ножем для стейків.

— Ресторан зачиняється о дев’ятій тридцять, час є, - кинув йому Джек.

Чарлі, усміхаючись, одним махом зірвав папір і поглянув на коробку, заповнену різноманітними відбірними смаженими горіхами від Fastachi.

Чарлі любив горіхи. Він нахилився до Меґґі й обійняв її.

-Ти найкраща, дитинко. І мій лікар каже, що горіхи дуже корисні для мого серця. - Він підморгнув Джеку. — А тобі їх не можна. Вони мої, всі мої!

Телефон Меґґі сповістив про текстове повідомлення. Джек зітхнув. Вона була лікарем первинної медичної допомоги в лікарні Маунт-Оберн у Кембриджі¹², і вони ніколи не могли поїсти без того клятого телефонного дзеленчання чи дзижчання — якщо вона взагалі приїжджала додому на вечерю.

Офіціантка підійшла прийняти замовлення, і Меґґі, навіть замовляючи чизбургер «Джамбо» з яловичим філе, не припиняла переглядати свої текстові повідомлення.

-А вам, сер? - запитала офіціантка Джека.

-Якщо ти замовиш лосося, - зауважив Чарлі, - то зганьбиш своє вірменське коріння.

Джек замовив шиш-кебаб.

Офіціантка повернулася до Чарлі.

—Що будете ви?

-Мій лікар посадив мене на цю кляту дієту «П’ять обмежень», - поскаржився він і почав загинати пальці, - обмежити жирне, обмежити солоне, обмежити солодке, обмежити м'ясне, обмежити все смачне. Тож принесіть мені теличку середньої прожарки з паличками моцарели, а на додачу розтоплений бекон - обмокувати в нього м’ясо.

Жінка хихикнула.

-Боюся, телички немає в меню.

-Тоді як щодо реберець барбекю і свинячих паличок? 0, і смаженої моцарели на закуску. У мене день народження.

-Справді? Що ж, із днем народження!

-Хочете вгадати, скільки мені років?

Не бажаючи його образити, жінка примружилася і вдала, ніби замислилася.

-Гадаю, десь п’ятдесят-п’ятдесят п’ять.

-Навіть і близько не вгадали. Мені тридцять сім.

Брови офіціантки аж підлетіли догори.

-Тридцять сім?

-За Цельсієм. Коли доживете до мого віку, перейдете на метричну систему.

Він підморгнув, і жінка пішла, не припиняючи хихикаючи.

Здебільшого прочитати обличчя Марлі не вдавалося — це була нерухома й невиразна маска, яка приховувала будь-які емоції, що вирували в ньому. Обличчя, створене для допитів. Перед тим, як піти на пенсію сім років тому, Марлі працював детективом у поліції Кембриджа. Джек часто уявляв, як злочинці щуляться під поглядом цих млявих блакитних очей, що не дають жодних зачіпок. Незбагненна, беземоційна кам’яна статуя з острова Пасхи, здатна змусити навіть святого зізнатися у вбивстві.

Але сьогодні ввечері очі Марлі блищали, а обличчя не покидала усмішка, коли вони з Меґґі обмінювалися звичними для батька й доньки жартами. Спостерігаючи за ними, Джек сумував за вечорами, коли вони з Меґґі доброзичливо піддражнювали одне одного. За вечорами, коли вона приходила додому з клініки ще не виснажена й мала сили поспілкуватися. Здавалося, ще не так давно Меґґі та Джек вечеряли о пів на сьому — готували разом або той, хто першим повертався додому. Іноді ходили до улюбленого ресторану, а коли видавався теплий вечір, їхали до «Келлі» на Ревір-Біч¹³, щоб поїсти ролів з лобстерами. Тепер, за винятком особливих вечорів, як сьогодні, вони купували їжу навинос або їли окремо: вона - в лікарні, а Джек - у «Сабвеї»¹⁴, що на сусідній вулиці вниз від їхнього будинку.

Телефон Меґґі знову задзвонив. Вона похмуро подивилася на екран, а потім натиснула кнопку, перенаправляючи дзвінок на голосову поипу.