Тесс Герритсен – Обери мене (страница 46)

Він увійшов до аудиторії, очікуючи побачити похмурі обличчя. Натомість його студенти здавалися такими самими, як і в будь-який інший день. Ось згорбився на стільці Джейсон і, як завжди, втупився у свій смартфон. Бет відкрила ноутбук і приготувалася робити нотатки. Джессіка й Кейтлін знову схилили голови у змовницькому шепотінні.

Але Коді був відсутній. Два стільці в кінці столу, на яких більшу частину семестру сиділи Коді й Терин, зяючою дірою дивилися на Джека.

Відвівши очі від порожніх стільців, він натомість зосередився на тринадцяти присутніх студентах.

— Гадаю, ви всі вже чули новину. Про Терин, - почав він. За столом закивали. І, нарешті, деякі обличчя спохмурніли.

Першою озвалася Бет:

- Не можу зрозуміти, чому вона це зробила. Здавалося, вона мала все.

- Ніхто ніколи не має всього, Бет, - м’яко заперечив Джек.

-Але вона була такою розумною. І гарною. — Бет поглянула на порожні стільці й похитала головою. — Боже, для Коді це, мабуть, справжній жах.

-Хтось його бачив? Говорив із ним? — запитав Джек.

За столом знизали плечима.

-Я не дуже добре його знав, - зізнався Джейсон.

Звісно, не знав, бо ніколи не хотів знати. Такою була суть популярності: усі уникали простуватого хлопця, щоб не заплямувати себе дружбою з ним. Але з Терин, до її честі, цього не сталося.

- Вам відомо, чому вона наклала на себе руки, професоре? - запитала Джессіка.

Джек закам’янів від запитання.

-Звідки мені відомо?

-Я не знаю. Просто подумала, що ви можете бути в курсі.

Він витріщився на неї, розмірковуючи, що ховається за цим запитанням. Що вона знала? У яку гру грала? Тринадцять пар очей пильно дивилися на нього, чекаючи на відповідь.

А може, на його зізнання.

-Гадки не маю, чому вона це зробила, Джессіко, — нарешті промовив він. — І думаю, що ніхто вже ніколи про це не довідається.

 

РОЗДІЛ 37

ФРЕНКІ

 

Попри те, що Френкі закінчила університет три десятиліття тому, вона досі відчуває хвилювання першокурсниці, сидячи з університетським професором за столом. Книжкова шафа Джека Доріана переповнена застрашливо товстими підручниками, на деяких із них стоїть його ім'я як автора. На столі -стос студентських робіт, і на верхній видніється потворна «С-». Френкі добре уявляє, як це: сидіти на цьому стільці перед людиною, яка має владу завалити тебе чи ждати старт твоїй кар’єрі.

Але сьогодні баланс сил схилився на бік Френкі. І хоча професор Джек Доріан цього не усвідомлює, зараз саме він у ролі того, кому є що втрачати.

Наразі Доріан має незворушний вигляд, його руки розслаблено лежать на робочому столі, а вся його увага зосереджена на Маку. Чоловіки завжди вважають, що їхній найгрізніший супротивник - інший чоловік, і надто часто розглядають Френкі лише як доважок, не вартий навіть погляду. У тому, що її ігнорують, є свої переваги: це дає Френкі можливість спостерігати, залишаючись непоміченою, і зосередитися на мові тіла й невербальних сигналах. Вона відмічає, що Доріан у свої сорок один усе ще стрункий і підтягнутий, волосся на його скронях тільки починає демонструвати улесливі відблиски срібла. Він, безумовно, досить привабливий, щоб заслужити ті чотири «пекучі перці», якими його нагородили на сайті RateMyProfessors.com³⁹.

-СмертьТерин - втрата не лише для її друзів та родини, але й для академічної спільноти, - каже Доріан. - Вона була блискучою студенткою і надзвичайно обдарованою літераторкою. Я можу показати вам останнє есе, яке вона написала для мого семінару. Ви самі побачите, наскільки вона була перспективною. Ми всі шоковані новиною про її самогубство.

Він ще не знає, що тепер це розслідування вбивства, і це їм на руку. Вони не хочуть його лякати. Він має бути розслабленим і балакучим, тож Мак «одягає» свою найпривіт-нішу усмішку.

- Ви сказали, що були науковим керівником Терин, - промовляє Мак.

Запитання просте, неконфронтаційне. У ньому немає нічого, що могло б стривожити професора.

-Так. Я консультував її щодо дипломного проекту.

- Про що був цей проект?

-Вона писала роботу про погляд на жінку в класичній літературі.

-Її тема не, хм... - Мак зазирає у свої нотатки. - «У пеклі немає люті: насильство і зневажена жінка»?

Доріан здивовано кліпає.

-Так, власне кажучи, так. Звідки ви знаєте?

- Ми бачили чернетку в її квартирі.

-Зрозуміло.

—Як добре ви її знали? Лише якїї викладач-консультант?

Секунди три Доріан мовчить, потім відповідає.

-Я намагаюся більше дізнатися про всіх студентів, яких консультую. Терин мріяла про наукову кар’єру, але стартувала за невигідних умов. Я знаю, що вона прагнула попри все досягти успіху.

- Що за невигідні умови?

— Її батько покинув сім’ю, коли Терин була ще дитиною. її виховувала мати-одиначка, і, як я зрозумів, їй було важко оплачувати рахунки.

- Ви вже говорили з її матір'ю?

Доріан здригається.

—Я розумію, що маю їй зателефонувати. Але про таке важко говорити. Не знаю, що мені сказати, щоб їй було не так боляче.

— Мати Терин відчайдушно намагається з’ясувати, чому її дочка наклала на себе руки, утім, у нас немає жодних відповідей. А у вас?

Доріан совається у кріслі, і скрип шкіряної оббивки здається приголомшливо гучним.

- Не впевнений, що можу чимось допомоги.

- Ви працюєте з її однолітками, тож, мабуть, маєте певне уявлення про те, що в них на думці. Вона була гарненькою і з нетерпінням чекала початку навчання в магістратурі. У неї було все життя попереду. То що ж пішло не так?

Доріан переводить погляд на вікно, і зимове світло кидає на його обличчя холодну сіру тінь.

—Хто знає, що відбувається в їхніх головах? Я працював із багатьма з них, щоб зрозуміти: вони постійно перебувають на емоційних американських гірках. Цієї хвилини вони шалено щасливі, а наступної все їхнє життя - суцільна катастрофа.

- Чому вона наклала на себе руки? - запитує Мак.

-Це запитання до психіатра, а не до професора літератури.

- Навіть якщо професор добре її знав?

Знову пауза, але цього разу довша. Френкі бачить, як сіпаються м’язи його обличчя, а пальці лівої руки раптово притискаються до робочого столу.

-Я гадки не маю, чому вона це зробила.

Нарешті вступає в розмову Френкі.

— Вона коли-небудь згадувала про свого хлопця?

Він хмуриться, ніби раптом усвідомивши її присутність.

-Хлопця зі штату Мен? Ви про нього?

-То ви про нього чули.

-Так. Його ім’я Ліам, прізвища не знаю.

-Ліам Рейлі. Мати Терин сказала, що він зустрічався з нею в старшій школі.

-Тоді він, безумовно, міг стати причиною її самогубства. Коли вони розійшлися, вона дуже переживала.