Тесс Герритсен – Обери мене (страница 44)

Його голос підвищився, і раптом він відчув, що до них прикута увага всіх відвідувачів кафе. Добре хоча б те, що він не бачив тут знайомих облич.

- Я ще не вирішила, чого ще від тебе хочу,—сказала Терин. Вона зі скреготом відсунулася на стільці назад і підвелася. -Але коли прийде час забирати своє, я зв’яжуся з тобою.

-Але тримайся подалі від моєї дружини.

-Що?

-Ти приходила до неї на роботу, і це був не медогляд. Я не хочу, щоб ти коли-небудь наблизилася до неї знову.

-Або що?

- Просто не підходь.

Вона надягла темні окуляри й пішла геть.

Професор Доріан дивився, як вона штовхнула двері й вийшла під холодний сірий дощ. І згадав метафору, що лежить в основі роману Філіпа Рота, про універсальне людське тавро — сукупність моральних вад, яка забруднює все, до чого торкається людина.

«І ми всі врешті-решт за це розплачуємося».

 

 

РОЗДІЛ 34

ДЖЕК

 

-Твоя студентка офіційно в програмі! - оголосив Рей Мак-Ґваєр. Він стояв у дверях Джека, грайливо нахиливши голову й усміхаючись. - Я щойно підписав лист про прийняття. Його відправлять сьогоднішньою поштою. Він має зробити її до біса щасливою. Асистентська посада ще не затверджена в осінньому бюджеті. Але Терин у програмі.

- Вона, безумовно, це заслужила, - зауважив Джек.

«І не в один спосіб».

- Випускна комісія звузила список до двох кандидатів. Саме твій рекомендаційний лист вивів її на фінішну пряму. Ми очікуємо від дівчини великих досягнень, Джеку. Ти, мабуть, пишаєшся нею?

Насправді Джек відчував не гордість, а полегшення. Полегшення від того, що він надав обіцяну послугу. На цьому все мало б закінчитися, тому що Терин не могла зараз дозволити собі його викрити: це звело б нанівець його рекомендаційні листи й поставило б під загрозу її майбутнє в університеті. Вони були співучасниками гріха, а тепер стали співучасниками обману. Хай як вони не зневажали одне одного, тепер були назавжди пов’язані, і Терин стало кмітливості це зрозуміти.

Це було зовсім кепсько.

Але коли минув ще один тиждень без жодної звістки від Терин, він дозволив собі знову видихнути. Навіть почав сміятися, коли Чарлі приїхав до них на вечерю.

Чарлі прихопив із собою брудну білизну, щоб вони позбавили його клопоту з пранням. Джек поніс кошик із білизною до будинку, а Чарлі пішов слідом, тримаючи в одній руці пляшку свого улюбленого «Лаґавуліну», а в іншій - пакет органічного незбираного молока.

—Одне для нас, хлопців, інше - для майбутньої матусі, -проголосив він.

-Тату, ти ж знаєш, я ніколи не любила молоко, - зауважила Меґґі.

- Краще навчися його любити, рідна. Маленький клубочок розраховує на кальцій.

«Маленький клубочок» - так Чарлі почав називати дитину, і це ім’я звучало набагато краще за перше, яке обрала Меґґі - Терин. Не зважаючи на те, народиться хлопчик чи дівчинка, Меґґі постійно поверталася саме до нього - імені, що з’являлося в нічних кошмарах Джека.

- Маленькому клубочку треба одне: щоб матуся сіла й заспокоїлася, - зауважив Джек. - У татка все під контролем.

Насправді він був радий залишити їх удвох у вітальні.

Він відніс білизну Чарлі до підвалу, завантажив її у пральну машину й повернувся нагору, щоб закінчити готувати вечерю.

Зрештою, скільки місяців Меґґі залишилося з батьком? Усі вони болісно усвідомлювали плин часу. Метастази поширювалися по всьому організму Чарлі. Здавалося, рак влаштував перегони з вагітністю, намагаючись доконати Чарлі раніше, ніж народиться дитина.

Утім, Чарлі завжди був борцем, а тепер у нього ще й була серйозна причина не здаватися: він прагнув побачити свого першого онука.

Того дня за вечерею, дивлячись на його рум’яне, усміхнене обличчя, Джек майже не сумнівався, що Чарлі виграє цю битву. Той наклав собі на тарілку пасти, налив ще одну склянку віскі й накинувся на їжу, наче людина, що від’їдалася за все життя. Джек і Меґґі усміхнулися одне одному. Цієї миті в їхньому світі все було настільки добре, наскільки могло бути. Її батько, напевно, помирав, але зароджувалося нове життя. А ще вони мали одне одного - то був дарунок долі, яким він більше ніколи не ризикуватиме.

З підвалу долинуло дзижчання сушарки. Джек підвівся.

-Краще спущуся вниз, поки все не зім’ялося.

-Ти станеш комусь дуже хорошою дружиною, Джеку, — пожартував Чарлі.

-Ні, тату, ти його не забереш, - жартівливо застерегла його Меґґі. - Він мій.

«Весь твій, - подумав Джек, спускаючись до підвалу. -І я ніколи цього не забуватиму». Коли він витягав білизну Чарлі з сушарки, то чув, як нагорі на кухні Меґґі меле кавові зерна й завантажує посудомийну машину. Щоденні побутові звуки, які він колись сприймав як належне. Він підійшов надто близько до того, щоб втратити все це. Тепер навіть складання ще теплих із сушарки простирадл Чарлі робило його щасливим. Незабаром треба буде прати дитячий одяг і простирадла з дитячого ліжечка, міняти підгузки та підігрівати дитячі пляшечки. Джек із нетерпінням чекав на нові клопоти. Так, навіть на підгузки.

Він поніс кошик зі складеною білизною на кухню, де Меґґі розставляла на таці кавові чашки та блюдця. Вона не почула його і зойкнула, коли він несподівано підійшов до неї ззаду й міцно обійняв.

— Гей, обережно! — засміялася вона.

—Ти приємно пахнеш.

— Напевно, сиром і томатним соусом.

—Люблю сир і томатний соус.

Меґґі повернулася до нього обличчям.

— Боже, як би я хотіла, щоб ми могли втримати цю мить. Ти, я і тато. Як би я хотіла зупинити час таким, яким він є зараз, перш ніж...

Покашлювання змусило їх обернутися. Чарлі стояв у дверях, маючи трохи збентежений вигляд, адже застав їх у обіймах.

-Усе гаразд, тату? - запитала Меґґі.

- Починається дощ. Думаю, мені час додому, поки погода ще більше не зіпсувалася.

-Ти не хочеш залишитися на каву й морозиво?

-Я все одно вже не зможу з’їсти ані шматочка. Залишу вас, голубки, наодинці.

Він забрав кошик із білизною з кухонного столу.

-Дякую, що виправ мої простирадла, Джеку. Я ніколи не вмів складати їх так гарно, як ти.

— Ваша дочка мене навчила! - вигукнув Джек до тестя - Меґґі вже проводжала його до вхідних дверей.

Коли вона повернулася, то мала стурбований вигляд.

-Щось сталося? - запитав він.

- Починається злива. Може, нам варто було самим відвезти його додому?

— Він не інвалід, Меґґі.

-Поки що ні. Я боюся того дня, коли це станеться.

—Але ти ж бачила, як він тримався за вечерею. Важко повірити, що він хворий.

-Завжди залишається надія на диво.

Вона повернулася до таці з кавовими чашками.

-Дозволь, я віднесу, — запропонував чоловік. - Може, ти розкладеш морозиво?

Джек заніс тацю до їдальні. Щойно він поставив її на стіл, як задзвонив його мобільний телефон. Він взяв його з підвіконня, де залишив раніше, і глянув на ідентифікатор абонента на екрані: «Схоже на спам».

Звісно, спам. Половина клятих дзвінків, які він отримував під час вечері, були спамом. Він відхилив дзвінок і вже збирався знову покласти телефон, коли побачив текстове повідомлення. Воно було від Терин і складалося лише з двох слів:

Я вагітна.