Тесс Герритсен – Обери мене (страница 43)

-Усе одно я маю задокументувати вашу відповідь.

-Ви сказали, що заява анонімна?

—Так, час від часу ми отримуємо анонімні скарги від тих, хто боїться назвати себе. І нам не залишається нічого іншого, як дотримуватися протоколу й повідомляти обвинуваченому. Тож скажіть мені, професоре, чи є в цій скарзі хоча б крихта правди?

У роті в Джека пересохло.

Минулого разу, коли він сидів тут, звинувачення проти нього було відверто брехливим, і його було легко спростувати. Але не тепер. Цього разу він був до біса винен, а сексуальні стосунки зі студенткою тягнуть за собою негайне звільнення.

- Професоре Доріане?

-Гадаю, це, мабуть, якась незадоволена студентка, яка знову намагається мені помститися. Можливо, я поставив їй погану оцінку. І вона так мститься.

Докторка Сакко довгий час пильно стежила за його мімікою, чекаючи, чи не видасть його бодай найменша тінь на обличчі чи ледь помітне сіпання м'язів.

—То це ваша відповідь, — констатувала вона.

-Так.

Він ненавидів брехати. Ненавидів себе, що наосліп поринув у той клятий роман із Терин. Ненавидів той день, коли зустрів її, і більше не може назвати себе порядною людиною. Ненавидів, що не був добрим чоловіком, на якого заслуговувала Меґґі. Востаннє він сидів у цьому кріслі, коли його звинувачували у захисті вигаданого вчителя, який мав стосунки з вигаданою ученицею. То було схоже на трейлер. Його життя імітувало мистецтво у всій його трагічно безглуздій красі.

-Тоді, якщо не з’являться інші докази, на сьогодні все, -підбила риску Елізабет Сакко. - Перепрошую за незручності.

«Якщо не з’являться інші докази».

Тобто вона стежитиме. А це означало, що над професором Доріаном завжди висітиме тінь сумнівів, і він у жодному разі не може дозволити собі оступитися чи втратити пильність.

Джек підвівся і пішов до виходу, але біля дверей зупинився.

- Ви казали, що то був анонімний дзвінок. Ця студентка якось натякнула вам, хто вона? — запитав він.

Докторка Сакко примружилася, і раптом він пошкодував про своє запитання.

-Навіщо вам це знати? - поцікавилася вона.

-Якщо мене збираються звинуватити в чомусь настільки серйозному, я хотів би хоча б приблизно розуміти, хто вона.

- Гадаю, можу сказати вам, що це була не вона.

Відповідь його вразила.

-Телефонував чоловій?

-Так.

Він одразу зрозумів, хто: Коді Етвуд. Хлопець, що завжди ходив за Терин по п’ятах. Явно боготворив її і, схоже, інших друзів не мав. Для нього Терин була сліпучо-яскравим сонцем, навколо якого обертався весь його світ.

Його змусила зателефонувати Терин.

Які ще тортури вона готує?

 

РОЗДІЛ 33

ДЖЕК

 

Можливо, це була параноя, але коли наступного дня Джек ішов через кампус, йому здавалося, що кожен, хто його бачив, знає його таємницю. Наче на його лобі була написана яскраво-червона літера «А». Гестер Прінн³⁷, знайомся, це - Джек Доріан.

Раніше кожного ранку, коли він заходив на свій семінар, він чув гомін розмов і незмінне «Привіт, професоре!». Але цього разу в аудиторії висіла дивна змовницька тиша. На місці, де зазвичай сиділа Терин, стояв порожній стілець, наче чорна діра, що засмоктувала все світло. Проте Коді був присутній, і коли Джек подивився на нього, хлопець не витримав Джекового погляду й відвів очі.

Отже, до офісу Розділу IX телефонував і справді Коді. Цей сучий син розпатякав групі? Тому вони всі витріщилися на нього?

Джек вирішив не показувати їм, що наляканий.

-Доброго ранку! - звично привітався він з усіма й дістав конспекти.

Він був до біса впевнений, що проведе це заняття як завжди, попри тривогу, що роз’їдала його нутро, як виразка роз’їдає шлунок. Принаймні тут не було Терин. Він сподівався, що вона покине курс, і їм не доведеться терпіти присутність одне одного протягом останніх тижнів семестру. Можливо, зашморг на його шиї послабився, бодай трохи. Хоча б для того, щоб знову дихати.

Але по обіді, коли він сидів у закусочній «Данкін Донатс» у Ґаррісон-холі, зашморг затягнувся тугіше, ніж будь-коли.

Він пив каву й переглядав свої нотатки щодо роману Філіпа Рота «Людське тавро» для курсу «Сучасний американський роман», коли підвів очі й побачив Терин, яка налетіла на нього, мов яструб. Вона мовчки присунула стілець до його столу. Сьогодні весь одяг на ній чорний - колір приреченості, а її обличчя таке суворе, ніби його витесали з граніту.

-Терин, - промовив він, - мені цікаво, чому ти не з’явилася на...

-Говорити буду я, - огризнулася дівчина. - А ти будеш слухати.

Вона опустилася на стілець і хижо нахилилася до нього.

Джек поглянув на студентів, що сиділи за кілька столів від нього, хвилюючись, що інші почують, але, здавалося, ніхто не звертав уваги. Усі вони були у власних маленьких бульбашках, не підозрюючи про неприємну маленьку драму, що розгорталася всього за кілька футів від них.

-Поговорімо на вулиці! - запропонував він.

-Ні. Просто тут.

-Тоді, будь ласка, можна тихіше? Не треба влаштовувати сцену.

- Мені байдуже, влаштуємо ми сцену чи ні, Джеку. З огляду на все, що відбувається, мені на це начхати.

Він ще раз обвів поглядом кімнату.

- Чого ти хочеш? Просто скажи мені, чого ти хочеш, - тихо попросив він.

-Дозволь мені розкласти все по поличках, пункт за пунктом. По-перше, я не повернуся на твій семінар. Я розумію, що ти, напевно, відчув величезне полегшення, не побачивши мене в аудиторії, але це не означає, що я кидаю заняття. О ні, ти маєш відмічати мене як присутню. По-друге, ти поставиш мені найвищий бал, бо я на нього заслуговую. А також через біль і страждання, які я зазнала з тобою. По-третє, ти потягнеш за кожну ниточку, яку зможеш, і даси мені все, чого я забажаю. Для початку мені знадобиться оплачувана посада асистента вчителя, і ти напишеш мені рекомендацію, гідну Елоїзи д’Аржантей. А якщо ні, то я піду прямо до Елізабет Сакко і розповім їй, як ти трахав мені мізки.

-Твоє слово проти мого, Терин. Як ти збираєшся довести...

-Я скажу тобі, як я це доведу. Ти залишив невеличкий сувенір у моїй квартирі.

Вона витягла свій мобільний телефон і тицьнула його перед очі.

Він втупився у фотографію на екрані - фотографію, яка не мала жодного сенсу: великим планом на ній була лише темно-зелена тканина.

-Що це?

- Не впізнаєш? Диван у моїй квартирі.

-Як це стосується справи?

—Ти забув, що ми там робили? Може, ти не бачиш маленьку білу пляму, яку ти залишив після себе? Вона все ще там, на тканині.

Спазм стиснув його шлунок. «Сперма. Вона говорить про сперму».

-Я б назвала це досить переконливим доказом, - промовила Терин, ховаючи телефон назад до кишені. - У мене також є свідок, докторка Ганна Ґрінвальд. Вона бачила нас разом у конференц-готелі. За сніданком, пам'ятаєш? А ще я зберегла всі ті повідомлення, які ти мені надсилав. Навіть якщо ти видалив їх зі свого телефону, вони є в мене. У мене є докази, Джеку. Дуже багато доказів.

Так, він справді надсилав їй повідомлення, але не міг пригадати, що саме він писав і чи було в них щось, що може його скомпрометувати. Згодом він видалив їх, але й без них у неї вже було більше ніж достатньо свідчень, щоб зруйнувати його роботу, його шлюб, його життя. А її холодне, цілеспрямоване обличчя не залишало сумніву, що вона безжально це зробить.

-Це шантаж, - зауважив він.

- Називай це як хочеш. Я просто забираю те, що мені належить.

-Гаразд. Гаразд. - Він намагався заспокоїти своє дихання, намагався думати, не піддаючись паніці. - Якщо я поставлю тобі «А», якщо зроблю все, що ти хочеш, що буде? Ми зможемо просто поставити крапку й жити далі кожен своїм життям?

-Я ще не вирішила.

-Не вирішили чого?