Тесс Герритсен – Обери мене (страница 41)

-Добре. - Вона щось відмітила в картці. - Куди збираєтеся до магістратури?

-До Університету Співдружності.

Жінка підвела очі.

-О? Мій чоловік там викладає.

-Так, я знаю. Я відвідувала один з його семінарів. Називається «Закохані, яким не судилося бути разом».

-Який тісний світ!

-Так, справді.

-То що ви вивчатимете в магістратурі?

-Літературу. Я б ніколи не потрапила на програму без допомоги вашого чоловіка. Він написав мені найкращі рекомендаційні листи, і це все вирішило.

Докторка Доріан усміхнулася. Це не була фальшива посмішка з ввічливості; ні, це була усмішка щирого захвату від доброго вчинку її чоловіка.

-Він щасливий, коли знаходить по-справжньому талановитих студентів.

- Коли я шукала лікаря, натрапила на прізвище Доріан. Саме тому й обрала вас.

-Невже? Я маю подякувати йому за направлення!

— Не забудьте передати йому від мене вітання. Скажіть, що я ніколи не забуду його уроків.

— Неодмінно передам.

Дівчина помахала рукою, прямуючи до дверей.

-Хай щастить в магістратурі, Терин. На випадок, якщо ми більше не побачимося.

«О, ти ще побачиш мене. Швидше, ніж думаєш».

 

РОЗДІЛ 31

ДЖЕК

 

Важко було повірити, що Чарлі помирає. Коли він з’явився в їхньому будинку, то мав майже такий самий бадьорий вигляд, як і до встановлення діагнозу. Його блакитні, як льодовик, очі все ще спалахували крижаною гостротою, здатною поставити злочинців на коліна. Можливо, він трохи схуд після променевої терапії, але роки регулярних тренувань у спортзалі зробили його тіло міцним і м’язистим, тож він не мав того змарнілого вигляду, який Джек бачив у інших хворих на рак.

А сьогодні Чарлі з’явився у піднесеному настрої, розмахуючи пляшкою «Лаґавуліну» шістнадцятирічної витримки -свого улюбленого віскі, що стало улюбленим і для Джека.

Поки на кухні смажилися стейки рибай, Чарлі налив віскі й простягнув келихи Меґґі та Джеку.

- Немає кращого часу, ніж зараз, щоб відсвяткувати те, що ми живі, - сказав він. -1 відтепер я споживатиму тільки найдорожче!

Чарлі та Джек випили віскі, але Меґґі спокійно поставила свій келих на стіл, навіть не пригубивши, і цю деталь Чарлі -спостережливий, як завжди, - не проґавив.

- Не хочеш підтримати наш тост, люба? - запитав він.

-Узагалі-то, тату, у мене є поважна причина. У нас із Джеком є новина.

- Велика, - сказав Джек, усміхаючись. -Дуже велика.

— Ну, я сподіваюся, вона не буде дуже велика, - сміючись, промовила Меґґі. Вона підійшла до батька й поглянула йому в очі.

-Тату, у нас буде дитина.

Чарлі повільно опустив свою склянку. Якусь мить він не міг промовити слова; він просто дивився на свою доньку, свою прекрасну Меґґі.

- Це станеться в жовтні. Мій лікар каже, що вагітність минає добре, і я почуваюся чудово. Тату, ти нічого не скажеш?

—О, боже мій! Моя Меґґі. Це правда?

—Так. - Сміючись і схлипуючи водночас, вона взяла руки Чарлі в свої. - Так, так! Ти нарешті станеш дідусем!

За всі роки, що Джек знав Чарлі, він бачив, як той плаче, лише одного разу - на похоронах матері Меґґі, Енні. І от зараз його обличчя скривилося, а за мить усі троє вже обіймалися й плакали. Плакали від радості. Плакали від вдячності за цей шанс, що знову випав їхній родині. Сподіваючись, що цього разу у них із Меґґі буде дитина, яку вони любитимуть, бо попри те, що Чарлі стоїть на порозі смерті, життя триває. Джек розумів, що частково його власна реакція була викликана стресом через історію з Терин - через руйнівне відчуття провини за зраду, через брехню та обман, через те, що він не зміг зупинитися, використав Терин і завдав дівчині болю, бо, як і інші, покинув її. А також через постійний страх, що все це випливе назовні.

Щоб залишити Чарлі й Меґґі наодинці, Джек вийшов на кухню. Він витягнув стейки з духовки-гриль, перемішав салат і відкоркував пляшку вина. З дієтою, показаною при серцевих захворюваннях, було покінчено, і тепер, протягом тих місяців, що йому залишилися, Чарлі збирався з’їсти стільки стейків, скільки йому заманеться. Коли Джек повернувся до вітальні, батько з донькою сиділи на дивані. Чарлі обіймав доньку за плече, його обличчя пашіло від щастя.

-Тепер тобі є про що подумати, еге ж, Джеку? - запитав Чарлі.

—Тільки починаю усвідомлювати обсяг того, що нам потрібно буде зробити. Перефарбувати вільну кімнату й повісити там нові штори. Придбати меблі, дитячий одяг. Це ж треба! Я навіть ніколи не тримав дитину на руках. Усе це мене трохи лякає.

-Якби моя Енні була ще жива, вона б тобі все пояснила. Що робити, коли малюк відригує, як сповивати, як налагодити графік годування. Подивись, як добре вона впоралася з нашою Меґґі. Вона, мабуть, зараз дивиться на нас із небес й усміхається.

Меґґі схилила голову на плече Чарлі.

-Так і є, тату.

-То як ви збираєтеся його назвати? Сподіваюся, вам не спадають на думку якісь вигадливі імена на кшталт Ітана чи Олівера?

-А що не так з Ітаном чи Олівером? - запитав Джек.

-Для гарного серйозного хлопця краще вибрати гарне серйозне ім'я. Наприклад, Джо чи Сем. Непогані імена.

-А якщо це дівчинка?

Чарлі похитав головою.

-Ні, буде хлопчик. Усім нутром відчуваю. — Він ніжно поклав долоню на живіт Меґґі. -1 хай їй біс, тій хворобі, я таки дочекаюся, коли він з'явиться на світ!

— Це буде для нас найбільшим щастям, тату, - сказала Меґґі.

-А знаєш, що потрібно для щастя мені? - Чарлі подивився на Джека. - Нагодувати мою дівчинку. Меґґі має їсти за двох, тож подбаймо, щоб вона і мій онук були добре нагодовані.

Джек вклонився, вказуючи жестом у бік їдальні.

- Мілорде й леді, стейки середнього ступеня просмаження чекають на вас обох.

Чарлі провів доньку до столу, обходячись із нею так, ніби найслабшим членом сім’ї була вона, а не він. Звістка про дитину, здавалося, вдихнула в Чарлі свіжу енергію: Джек не міг пригадати, коли його тесть мав такий добрий апетит і так гучно сміявся. Не встиг Джек налити вино й покласти всім салат, Чарлі вже з’їв третину стейка й додав стільки олії до печеної картоплі, що та буквально плавала в ній.

Меґґі кидала на чоловіка радісні погляди. Сьогодні ввечері було неможливо повірити, що Чарлі хворий. «Якби тільки ця мить могла тривати вічної - подумав Джек. - Ми всі були б здорові та щасливі. І все в нашому маленькому всесвіті було б добре».

Він нарізав собі стейк. Навіть шматочки стейка здавалися йому досконалими.

—До речі, Джеку, мало не забула тобі сказати, - промовила Меґґі. - Одна з твоїх студенток заходила сьогодні до мене в клініку.

-О? Хто?

-Дівчина, на ім’я Терин Мур.

Джек різко вдихнув, втягнувши носом вино. На якусь мить його обпекло, він втратив здатність дихати й говорити.

—З тобою все гаразд? - схвильовано запитала Меґґі.

Він похитав головою й показав рукою, що напій потрапив йому в ніс. Його носові пазухи палали, він спробував ковтнути, але натомість закашлявся і вдавився.

По його обличчю потекли сльози, й він замахав на неї руками.

-Джеку, дихай. Дихай.

Йому нарешті вдалося вдихнути.