Тесс Герритсен – Обери мене (страница 39)

«Терин, не треба».

—Але якщо ти повністю віриш у долю, - сказала Терин, -тоді ти вважаєш, що контролювати своє майбутнє неможливо.

Що якась вища сила вирішує все за нас, добре й погане. Це означає, що в житті немає збігів, немає випадковостей, немає законів природи й немає свободи вибору.

Джессіка знудьговано зітхнула.

-Ми говоримо про п’єсу. Не про реальне життя.

-Але п’єса - це відображення реального життя. Навіть якщо закоханим судилося зустрітися, навіть якщо їм судилося покохати, те, що вони роблять далі, є їхнім власним вибором. Урешті-решт люди самі несуть відповідальність за свої вчинки. - Вона подивився просто на Джека. — І за наслідки цих учинків, від яких вони страждають.

***

- Навіщо нам зустрічатися тут, на холоді? — запитала Терин, коли вони разом ішли стежкою, що звивалася замерзлими болотами Фенвею³⁶.

Був пізній вечір, дув крижаний вітер, і поблизу не було нікого, хто міг би підслухати їхню розмову. Це ідеальне місце, щоб нарешті сказати їй болючу правду.

-Я хотів поговорити з тобою наодинці, — відповів Джек.

- Ми могли б поговорити у твоєму кабінеті. Принаймні там було б набагато тепліше.

-Мій кабінет недостатньо приватний.

Бо навіть зачинені двері не приглушили б криків і ридань. Він не знав, прийме вона його слова спокійно чи йому доведеться витримати істерику. Ні, це треба було сказати подалі від усіх, хто його знав.

- Що відбувається, Джеку?

Він махнув у бік лавки.

-Сядьмо.

—Ого. Серйозний початок, - зауважила вона.

Грайливі нотки в її голосі підказали йому, що вона й гадки не мала, наскільки серйозною може стати ця розмова.

Вона сіла й вичікувально усміхнулася.

Що, на її думку, він збирається сказати?

Упаде на коліна й запропонує одружитися?

Заприсягнеться у вічному коханні?

Як, чорт забирай, він дозволив звичайному захопленню перетворитися на цього неконтрольованого монстра?

Джек сів на лавку поруч із дівчиною і зітхнув, випустивши хмару пари.

Вона дивилася на нього, а він намагався пригадати промову, яку планував виголосити, але під її вичікувальним поглядом усі підхожі слова зникли.

Тож він просто сказав те, що мав сказати, хай як безжально це не прозвучало.

-Я мушу покінчити із цим, Терин. Ми не можемо більше бачитися.

Вона потрусила головою, ніби не була впевнена, що почула його.

-Ти ж не серйозно, Джеку. Я знаю, що ні.

-Абсолютно серйозно.

- Річ не в тобі. У твоїй дружині, чи не так? Ти розповів їй про нас. І тепер вона змушує тебе...

-Це моє і тільки моє рішення.

- Не вірю в це. Не вірю, що ти ладен зробити такий вибір і відмовитися від усього, що в нас є. Вона погрожувала розповісти в університеті? Ти боїшся втратити роботу?

- Це не має нічого спільного з моєю дружиною. Я їй нічого не казав. Просто між нами нічого не вийде.

-Вийде! - Вона простягнула руку і схопила його за рукав. - Я готова бути такою, якою ти хочеш мене бачити. Ми б могли бути такими щасливими! Я зроблю тебе щасливим.

-Терин, ти гарна й дуже розумна, і колись ти знайдеш чоловіка, який заслуговує на тебе. Когось, кого ти зробиш щасливим. Але цей чоловік - не я. Я не можу бути ним.

-Чому?! - істеричним голосом запитала вона. — Чому?!

-Тому що моя дружина вагітна.

 

 

РОЗДІЛ 29

ТЕРИН

 

Він і далі говорив, але вона не почула нічого, за винятком одного речення.

«Моя дружина вагітна».

Вона думала про те, що це означає. Уявила, як вони разом лежать у ліжку й кохаються. Як давно дружина завагітніла? Після початку семестру, після того, як він зустрічався з Терин? Останні кілька тижнів вона бачила його нещасливим у шлюбі із жінкою, яка його більше не хвилює, яку він більше не бажає. Вона уявляла, як він фантазує про неї, Терин, як хоче її, а він весь цей час жив зі своєю дружиною і трахав свою дружину. Попри те, що Джек був одружений із цією жінкою, Терин почувалася зрадженою.

-...те, що було між нами, було прекрасним, але й дуже неправильним. Цього не мало статися. Я беру на себе повну відповідальність. Мені шкода.

Раптом вона зосередилася на його словах.

—Тобі шкода?

—Я шкодую, що дозволив ситуації вийти з-під контролю. Шкодую, що завдав тобі болю. Я одружений чоловік, Терин. І я потрібен своїй дружині.

-Але ти казав, що я тобі потрібна.

-Я ніколи такого не казав. І ніколи б не сказав. Так чи інакше, все змінилося.

-Лише тому, що вона вагітна? Як це може щось змінити?

- Це все змінює. Хіба ти не розумієш?

-Але я кохаю тебе. І ти хочеш мене. Я знаю, що хочеш.

Вона у відчаї потягнулася до нього, але він міцно схопив її за зап’ястя.

-Я завжди піклуватимуся про тебе, але ми маємо рухатися далі. У тебе попереду ціле життя. Будеш навчатися в магістратурі. Будеш працювати з докторкою Фоґель, будете разом писати статтю...

-Та насрати мені на цю статтю. Я думаю лише про нас!

- Немає ніяких «нас». Відтепер ми - викладач і студентка, не більше. Ти мусиш змиритися з цим.

Вона висмикнула руки.

-Змиритися з тим, що я - просто інтрижка? Трахнув і забув?

-Я ніколи тебе не забуду.

-Але я недостатньо добра для того, щоб ти мене кохав, так? Так?

Він здригнувся від люті в її голосі. Якусь мить він просто дивився на неї, ніби вона перетворилася на незнайому йому людину чи істоту.

-Ти гарна й талановита, і одного дня ти зустрінеш чоловіка, який подарує тобі всю любов, на яку ти заслуговуєш, -нарешті промовив він тихим і сповненим відчаю голосом.