Тесс Герритсен – Обери мене (страница 38)

сил. Мак показує їй екран свого смартфона, на якому фотографія Джека Доріана. Вона бачить розумне обличчя, густе волосся. Так, він, безумовно, досить привабливий, щоб привернути увагу жінки.

- Його слід звільнити за те, що він із нею зробив, - каже Коді.

Але що справді зробив Джек Доріан? Що то було? Звичайний флірт між викладачем і студенткою? Чи їхні стосунки переросли у щось небезпечне? Чи Коді Етвуд був настільки одержимий Терин, що не терпів усіх чоловіків, які виявляли до неї інтерес - навіть якщо цей інтерес був абсолютно невинним?

-Як ви гадаєте, професор Доріан здатен завдати шкоди жінці? - запитує Мак.

Почувши це, Коді застигає.

-Чому ви ставите це запитання?

-Може, ви просто відповісте на нього?

- В університеті говорять, що вона наклала на себе руки. У новинах теж таке сказали. - Він дивиться на Френкі. - Ви хочете сказати, що це неправда?

Френкі не відповідає, тому що правда все ще їй не відома. Що глибше вони копають у справі Терин, то більше виявляють персонажів. І ось додалося ще одне ім’я: Джек Доріан.

- Вона була моєю подругою, - каже Коді. - Я хочу знати, що сталося насправді!

Френкі киває:

-Ми теж.

 

 

ДО

 

 

РОЗДІЛ 28

ДЖЕК

 

Протягом трьох тижнів Терин трималася від нього подалі, а Джек Доріан тим часом продовжував себе гризти. Він ішов до неї додому, щоб покласти край їхньому роману, і в одну безглузду мить знову піддався своїм клятим інстинктам. Так, вона хотіла цього. Так, вона відчинила двері, вже роздягнувшись до білизни. Так, вона стогнала від захвату й казала, що кохає його. Але він не міг позбутися відчуття, що скористався нею, взяв її силою.

З того дня вони бачилися лише на заняттях, і Джек жодного разу не залишився з нею наодинці. Ніяких приватних зустрічей у його кабінеті чи спільних прогулянок за межами аудиторії. Коли дівчина приходила на семінар, то сиділа мовчки, писала конспекти й дивилася на нього важким поглядом, який викликав у нього почуття провини, немов він її зрадив. Але він не кохав Терин і ніколи не думав про спільне майбутнє. Він ніколи б не покинув Меґґі заради неї. І він був сповнений рішучості сказати їй про це прямо, коли наступного разу вони зустрінуться сам на сам. Він ввів їх обох в оману, і саме він візьме на себе всю відповідальність.

Йому просто потрібно було знайти можливість - і сміливість - сказати це.

Страх перед цією розмовою затьмарив відчуття свята, коли вони з Меґґі пішли до ресторану святкувати його день народження.

Вони завжди відзначали свої дні народження в «Бенедетто» на Гарвард-сквер. Тост із шампанським «Вдова Кліко» й одна на двох закуска з кальмарів стали їхньою традицією. Джек пообіцяв собі після сьогоднішнього вечора зробити перші кроки на шляху повернення до нормального життя. І знову бути порядним чоловіком. Здоров'я Чарлі погіршувалось, і це неабияк гнітило їх обох. їм потрібен був цей шанс вирватися, побути тільки вдвох. Згадати Джека й Меґґі, якими вони були колись.

Чоловік замовив свій традиційний келих шампанського, і був здивований, коли Меґґі попросила лише газовану воду «Пеллеґріно».

- Що? Ти не будеш «Вдову Кліко»? — запитав він.

-Не сьогодні. І не в найближчі сім місяців. - Усміхаючись, вона вручила йому конверт. — 3 днем народження, любий!

Спантеличений, він відкрив конверт, очікуючи знайти всередині вітальну листівку до дня народження, але листівка, яку він витягнув, була прикрашена повітряними кульками і немовлятками. Вона явно стосувалася чогось іншого. І це інше доходило до нього дуже повільно.

Меґґі вся аж сяяла.

-Ти готовий називатися татком?

Він витріщився на неї, не впевнений, що почув саме те, що вона сказала.

-О, боже. Невже? Справді?

На очах Меґґі з’явилися сльози, й вона закліпала.

—Так. Справді. Я не хотіла тобі казати, поки не була абсолютно впевнена, що все гаразд. Сьогодні вранці я бачила свого гінеколога, і вона сказала, що все ідеально. Ультразвук, аналізи крові. Дитина має народитися в жовтні. Якраз до Гелловіна.

Обличчя Меґґі раптом замерехтіло, у Джека перед очима все почало розпливатися. «Дитина. - Він витер сльози. -Наша дитина».

-Лише подумай, Джеку. На це Різдво нас буде троє. Перше Різдво разом справжньою сім’єю!

Ніжки стільця під ним аж заскреготіли по підлозі, так рвучко він схопився на ноги. Він оббіг навколо столу й обійняв дружину.

-Я кохаю тебе. Боже, я кохаю тебе.

- Я теж тебе кохаю, — схлипнула вона.

На мить вони забули, що зараз у ресторані. Джек і Меґґі завмерли в обіймах. Були лише вони й це диво, яке ось-ось мало змінити їхні життя назавжди.

- Цього разу, - промовила нарешті Меґґі, — усе буде добре. Я відчуваю. Усе буде просто чудово.

* * *

Але все було зовсім не чудово.

У понеділок вранці він знайшов у поштовій скриньці свого офісу конверт, на якому було зазначене лише ім’я адресата: «Джек».

Усередині лежала листівка із зображенням Абеляра й Елоїзи в пристрасних обіймах, а на зворотному боці переписаний від руки рядок із четвертого листа Елоїзи до Абеляра: «Небеса наказують мені зректися тієї фатальної пристрасті, яка пов’язує мене з тобою; та дарма, моє серце ніколи на це не пристане».

Лист не був підписаний, але й без підпису зрозуміло, від кого він.

Розлючений, Джек відніс листівку до чоловічого туалету, розірвав її на шматки й кинув до унітазу. Він стояв у кабінці, спостерігав, як змиваються шматочки паперу, і намагався вгамувати тремтіння рук.

Він сподівався, що все вирішиться саме собою, що Терин утратить до нього інтерес чи знайде інший об’єкт прихильності. Тепер він розумів, що проблема не зникне сама собою. Він має покінчити із цим негайно, інакше його життя зруйнується.

Коли того ранку професор Доріан прийшов на семінар, Терин сиділа на своєму звичному місці, цього разу у светрі тривожно-червоного кольору. Щойно вона зустрілася з ним поглядом, її очі спалахнули, наче промовляючи: «Краще зверни на мене увагу». Він не відреагував, а просто обвів поглядом групу, вдаючи, що все нормально, як і завжди. Насправді він волів опинитися деінде, лише б не в цій аудиторії.

Додому на цей тиждень він задавав «Ромео і Джульєтту», тож одразу занурився у заздалегідь підготовлені коментарі про Монтеккі й Капулепі, про те, як родинна ворожнеча призвела до трагічної смерті їхніх дітей, і про те, як кохання може подолати навіть найзапеклішу ворожнечу. Коли він закінчив аналіз твору, його погляд ковзнув по Терин, і він раптом побачив її рот, що хапав повітря, немов під час оргазму.

Він швидко відвів погляд і запитав з нотками відчаю в голосі:

-Чи була ця трагедія визначена долею? Яна роль свободи вибору в цій історії?

На його полегшення, тему підхопив Джейсон.

—У пролозі сказано, що кохання Ромео і Джульєтти приречене, а це означає, що їхня доля вже вирішена.

-Гаразд.

-І в першому акті Ромео говорить про те, що відчуває жахливі наслідки нічного бенкету, про які вже сповіщають зорі. Тобто Шекспір ніби каже, що їхнім життям керує фатум. Що все визначено наперед.

Джек подивився на настінний годинник, подумки підганяючи стрілки й водночас боячись того, що має статися. Сьогодні він скаже їй. Сьогодні все закінчиться. І він не мав жодного уявлення, як відреагує Терин.

Бет піднесла руку.

- Ромео називає себе «блазнем у Фортуни». Він знає, що йому диявольськи не щастить. Тож майже всі події у п’єсі справді здаються визначеними долею.

Слово взяла Терин.

-То ви обоє вважаєте, що з власної волі Ромео нічого не робив? Я не можу собі уявити, що Шекспір дотримувався такої думки.

-А якої думки, по-твоєму, дотримувався Шекспір? - запитала Бет.

-Шекспір міг вірити в те, що деякі речі мають відбутися так чи інакше. Наприклад, двом людям судилося закохатися.

Вона кинула на Джека такий погляд, що у нього аж шлунок звело.