Тесс Герритсен – Обери мене (страница 34)

-Насправді все інакше.

-Я кажу те, що є.

-Ні, ти думаєш про себе. Про те, як наш роман позначиться на тобі.

Знесилений, він опустився на диван.

-Люди починають помічати. Починають говорити.

-І що з того? Нехай собі говорять.

-Я можу втратити роботу. І твій вступ до магістратури опиниться під загрозою.

Про це вона навіть не подумала: якщо Джек Доріан піде на дно, він може потягнути за собою і її. Він був її найпотужнішим захистом. Без його підтримки, без його рекомендаційних листів вона б не мала шансів.

-Тоді ми мусимо бути обережними, - сказала вона. -Можливо, нам варто ще деякий час триматися окремо.

Він поглянув на неї, і їй не сподобався вираз полегшення, який вона побачила в його очах.

-Я згоден.

-Але тільки кілька тижнів. Доки не стане безпечно, гаразд?

Він підвівся на ноги й мовчки попрямував до дверей.

—Джеку! Ти ж знаєш, я чекатиму на тебе. Стільки, скільки буде потрібно.

-Я зателефоную, - не озираючись, промовив він.

 

ПІСЛЯ

 

 

РОЗДІЛ 25

ФРЕНКІ

 

Бренда Мур, оточена коробками з речами своєї померлої доньки, мала такий безбарвний і потертий вигляд, як і диван, на якому вона зараз сидить. їй лише сорок один рік, і колись, можливо, вона була привабливою не менше за Терин, але їй випало непросте життя. Її шкіра має хворобливу блідість робітниці нічної зміни, а з огляду на довжину сивого волосся вона вже кілька місяців не відвідувала перукарню. Її подерті джинси та фланелева сорочка - практичне вбрання для впорядкування квартири померлої доньки - безформно висять на кістлявому тілі. Руки грубі й потріскані, що, без сумніву, є наслідком постійних прибирань і ручного прання в будинку для літніх людей. Усе в ній випромінює поразку, і це не дивно. Нищівнішого удару в житті, ніж смерть твоєї дитини, немає.

-Цю квартиру потрібно вимити й прибрати до наступного тижня, — каже вона і втомлено зітхає. - До п’ятнадцятого. Інакше доведеться платити за оренду ще за один місяць.

-З огляду на обставини, я впевнена, орендодавець зробить виняток, - каже Френкі.

-Можливо. Але я на це не розраховую. - Вона опускає погляд на коробку з речами доньки, простягає руну і гладить светр, наче його м’якість і пухнастість здатні її втішити. - Я ще навіть не почала прибирати. Чи ви проти, щоб я тут прибирала? Я дивилася серіал «Місце злочину», тож знаю, що поліція воліє, щоб усе залишалося як є, доки вони не закінчать усе перевіряти.

- Ми закінчили з квартирою. Ви можете робити те, що вам потрібно.

-Дякую, - бубонить Бренда.

Дякувати немає за що, але вона, схоже, з тих жінок, які вдячні за будь-яку люб’язність.

-Я б хотіла більше розповісти вам. Але останнім часом ми з моєю дівчинкою були не такими близькими, як раніше. Це розбивало мені серце, розумієте? Ти ростиш дитину, любиш її і прагнеш бути частиною її життя. А вона дорослішає і відштовхує тебе...

Вона пригортає светр своєї доньки, відчайдушно вчепившись у нього стиснутою в кулак рукою.

Френкі не може навіть уявити той біль, який відчуває ця жінка, як розриває її серце, коли вона збирає одяг своєї мертвої дитини, складає його, притуляє до обличчя. Одяг, від якого буде важко відмовитися, бо він все ще зберігає запах її кровинки.

- Коли ви востаннє розмовляли з Терин? - запитує Мак.

-Здається, кілька тижнів тому. Вона довго мені не телефонувала, тож мені довелося телефонувати їй.

-Як часто ви зазвичай розмовляли?

-Не надто часто. Відтоді як посварилися в січні.

- Через що?

-Я хотіла, щоб вона повернулася додому в Мен після закінчення навчання. Я сказала їй, що з грошима сутужно і що я не можу й далі надсилати їй кошти. Вона засмутилася. Так засмутилася, що ми не розмовляли кілька тижнів.

—Вона не пробувала поглянути на ситуацію вашими очима?

—Ні. Не могла. Вона тільки й думала, щоб бути з ним.

— Ви про її хлопця, Ліама Рейлі?

Бренда зітхає.

-Я знала, що у них нічого не вийде. Я говорила їй це роками, але вона ніколи не вірила мені.

-Чому ви вважали, що в них нічого не вийде? - запитує Френкі.

Бренда дивиться на неї.

— Ви ніби сказали, що зустрічалися з ним.

—Так. Ми розмовляли з ним одразу після смерті Терин.

-І ви гадаєте, що він коли-небудь одружився б з такою дівчиною, як моя донька?

Френкі не знає, як на це відповісти. Її вражає, що мати може так немилостиво відгукуватися про власну дитину.

-Терин була гарненькою, - каже Френкі.

-Так, вона була красунею. Найкрасивішою дівчиною в місті. І розумною, дуже розумною. Але для них цього було недостатньо. Його мати чітко дала мені це зрозуміти.

- Його мати вам про це казала?

-У цьому не було потреби. У нашому місті є сім’ї, які просто не одружуються між собою. Ваші діти можуть ходити в одну школу, ви купуєте продукти в одному магазині, але є межі, які не можна переступати. Я говорила про це Терин, бо не хотіла, щоб вона витрачала свої найкращі роки на марні очікування і надії. Віддаси своє серце не тому хлопцеві - і будеш розплачуватися до кінця життя.

Вона знову опускає очі на светр і тихо промовляє:

—Зі мною так і сталося.

— Розкажіть нам про нього, - просить Мак.

— Про Ліама? Навіщо?

-Ми так розуміємо, що вони зустрічалися довгий час.

-З дитинства. Вона подала заяву до Університету Співдружності лише тому, що він туди вступав. Вона все робила заради нього.

- Він коли-небудь кривдив вашу доньку?

-Що? Ні. - Бренда явно налякана запитанням. - Принаймні я ніколи про таке не чула.

- Вона б вам про це розповіла? Якби він завдав їй болю?

Вона озирається на Мака і Френкі, намагаючись зрозуміти, чому вони ставлять такі запитання.

-Я не знаю, чи сказала б вона мені, - нарешті відповідає вона. - Останні кілька тижнів вона взагалі зі мною не розмовляла. Якби ж то я була поруч із нею! Якби ж то я підтримала її, хай там що! Я могла б назбирати більше грошей. Я могла би...

- Це не ваша провина, Брендо, - лагідно промовляє Френкі. - Повірте мені, її смерть не має нічого спільного з вами.