Тесс Герритсен – Обери мене (страница 30)

-То вам знайоме це ім’я?

— Вона одна з найвідоміших літературних критикинь-феміністок у світі.

- Вона нещодавно опублікувала роботу, суголосну з вашою інтерпретацією Елоїзи.

-О боже, я б із радістю поїхала. Ще не пізно зареєструватися?

-Думаю, у вас не буде проблем із реєстрацією.

- Цікаво, чи є автобусне сполучення з Амхерстом? У мене немає автівки.

-Я теж їду. Я можу підвезти вас та інших студентів, які матимуть бажання поїхати. Я зроблю оголошення на семінарі, подивимося, чи викличе воно інтерес.

Вона спохмурніла, прочитавши про плату за участь у конференції.

—О, мені доведеться заплатити за готель.

-Я зв’яжуся з Реєм Мак-Ґваєром, подивлюся, чи зможе він допомогти з виділенням коштів із фонду на студентські подорожі. Тим паче, є велика ймовірність, що ви ось-ось вступите до магістратури.

Вона всміхнулася, дивлячись на брошуру.

-Моя перша в житті літературна конференція. Я просто впевнена, що мені дуже сподобається.

* * *

Терин стояла край подвір’я кампуса, де пообіцяла чекати на нього. Ще за пів кварталу Джек помітив її струнку постать. Вона була одягнена в темно-рожеві лосини й чорну куртку, її волосся розвівалося на вітрі.

Жодних інших студентів. Лише Терин.

Професор Доріан припускався помилки. Він, звісно, це розумів, але зараз не міг відступити від своєї обіцянки відвезти її на конференцію. Не після того, як про все було домовлено.

Він зупинився на узбіччі. Дівчина кинула свою сумку на заднє сидіння і вмостилася на місце поруч із ним.

- Більше ніхто не їде? - запитав він.

-Тільки я.

- Я думав, ви вмовите кількох однокурсників приєднатися до нас. Я сподівався, що принаймні Коді поїде.

—Я намагалася, але їм нецікаво. - Вона відкинула назад волосся і усміхнулася. - Нічого не поробиш. Схоже, їдемо тільки ми удвох, професоре.

Через милю по проспекту на Коплі-сквер Джек повернув на захід, на автомагістраль, що з’єднує Бостон і Нью-Йорк, і в шлунку почало лоскотати, від хвилювання аж нудило. Терин і він, наодинці в машині, прямували за місто як двоє закоханих. Коли вони в’їхали до тунелю під Пруденшал-центром³², він запитав себе: «Що ми робимо? Що я роблю?». Щойно вони прибудуть до готелю, потрібно буде зателефонувати Меґґі. Хоча б для того, щоб нагадати собі, що він одружений. Що він робить усе лише з правильних міркувань.

Хоча Терин зареєструвалася пізно, у конференц-готелі, розташованому за кілька хвилин ходи від кампуса, де мали відбуватися засідання, ще залишалося кілька вільних номерів. Коли вони зайшли у вестибюль і підійшли до стійки реєстрації, Джек Доріан відчув, як у нього пришвидшилося серцебиття. Чи були вони схожі на коханців? Чи хтось помітив, що вони приїхали в одній автівці? Він обвів поглядом вестибюль, який не відрізнявся від вестибюлів безлічі інших корпоративних готелів, і відчув полегшення, не побачивши нікого зі знайомих.

-Ваш ключ, сер, - промовив портьє, вручаючи Джему конверт з карткою-ключем від номера 445. - Я можу поселити вас обох на одному поверсі, - запропонував він.

- Це було б чудово, - швидко відповіла Терин, випередивши Джека.

Портьє дав їй ключ від кімнати 437. За чотири кімнати від помешкання Джека, але все одно досить близько, щоб почуватися комфортно.

«Я її викладач. Вона моя студентка», - нагадав він собі, коли вони вийшли з ліфта на п'ятому поверсі. «Ми тут заради конференції, і все».

- Незабаром побачимося? - запитала вона, коли вони опинилися біля дверей його номеру.

-Хм, так.

-Тож за двадцять хвилин у вестибюлі?

-Гаразд.

Він увійшов до кімнати, і, коли двері за ним зачинилися, він гучно видихнув. «Гаразд. Гаразд, усе буде добре», - подумав він.

«Час зателефонувати Меґґі».

Чоловік сів на ліжко й набрав номер її мобільного. Йому треба було почути її голос. Це б нагадало йому те, що вони пережили разом, їхню історію, їхню любов. Але дзвінок було переадресовано на голосову пошту, і він почув лише знайому фразу: «Це докторка Доріан. Я не можу відповісти на ваш дзвінок».

Він відключився й опустився на ліжко. Джек пропустив обід і відчував, що в шлунку порожньо, але не від голоду, а від нервування. Він стояв на краю прірви, намагаючись утримати рівновагу й не скотитися в чорну безодню.

Через пів години вони з Терин увійшли до будівлі, де снували інші відвідувачі, вітаючись із колегами, вивчаючи постери на дошках оголошень і перевіряючи розклади виступів. Лекція Максін Фоґель «Вигадка чоловіків» ось-ось мала розпочатися, і аудиторія швидко заповнювалася. Вони зайняли два місця біля проходу, і Терин відкрила свій ноутбук, щоб робити нотатки.

—Подивимося, можливо, я познайомлю вас із нею після виступу, - сказав він.

- Що мені їй сказати?

-Запитайте про її останні дослідження, а потім перейдете до інших тем. Кожен науковець любить поговорити про роботу, та й чути лестощі завжди приємно.

-Добре. Добре. Боже, як я хвилююся!

Дівчина озирнулася на присутніх, які махали одне одному й тиснули руки - то був світ науковців, до якого вона мріяла колись приєднатися. Світло в аудиторії згасло, і її увага переключилася на екран, на якому з’явився перший слайд презентації. Гравюра на дереві із зображенням жінки в сукні з м’якої, рухливої тканини. Жінка схилилася над ткацьким верстатом.

Максін Фоґель вийшла на подіум і стояла у світлі софітів.

-Я впевнена, що ви всі впізнаєте жінку на цьому слайді. Пенелопа, - почала докторка Фоґель, махнувши рукою на екран. - Двадцять довгих років вона залишалася втіленням вірності й терплячості, давала відкоша всім залицяльникам і чекала на повернення свого чоловіка Одіссея з Троянської війни. Учені й поети ставлять її за взірець досконалої жінки. - Доповідачка повернулася до аудиторії і пирхнула. -Феєрична дурня!

Після цих слів аудиторія підпала під її чари.

Джек глянув на Терин і побачив, як та нахилилася вперед, захоплена промовою настільки, що геть забула про нотатки. Вона була надто зосереджена на захисті Фоґель нетрадиційних героїнь, жінок, чиї неприборкані пристрасті й нетрадиційні бажання протистоять звичаям суспільства. Не дивно, що Фоґель була зіркою у своїй галузі; він відчував легку заздрість до її таланту зачаровувати всю свою аудиторію. А ще він заздрив Терин через всі ті можливості, які відкривалися перед нею в майбутньому. Його можливості з кожним роком просочувалися крізь пальці -він це відчував.

Коли лекція закінчилася і знову увімкнулося світло, Терин вже була на ногах і рухалася по проходу до Фоґель. Джеку не потрібно було їх представляти; Терин була самонавідною ракетою, що летіла прямо в ціль. З іншого боку аудиторії він побачив, як дівчина потиснула руку Фоґель і як жінка всміхнулася й закивала, коли вони разом пішли до зали, де мала відбутися коктейль-вечірка.

«Місію виконано», - подумав він. Терин успішно впоралася сама, і тепер настав час для втечі.

Джек повернувся до свого номеру, прийняв душ і заліз у ліжко. Те, що Меґґі не перетелефонувала, його роздратувало, але потім він побачив електронного листа, який вона відправила годину тому:

Провела ніч із татом. У нього важкі часи через біль у спині.

Сподіваюся, конференція проходить добре, зателефоную тобі вранці.

Звісно, вона буде в батька. Вони не знали, скільки Чарлі залишилося жити, і Меґґі прагнула приділяти йому кожну вільну хвилину.

Джек вирішив більше не телефонувати їй сьогодні ввечері. Він вимкнув лампу і тільки-но відкинувся на подушку, як задзвонив телефон. Меґґі?

Але він почув голос Терин.

-Ви у своєму номері? - запитала вона. — Мені потрібно вам щось розповісти!

-Це не може почекати до сніданку? Уже одинадцята тридцять.

-Але я така схвильована, що не можу чекати! Я зараз зайду!

Зітхнувши, він увімкнув лампу й почав одягатися. Щойно застебнув ремінь, як почув стук у двері. Він відчинив і побачив Терин. Дівчина стояла в коридорі, тримаючи в руках пляшку вина.

-Навіщо вино? - запитав він.

- Ви не повірите. Максін запропонувала разом написати статтю! Тільки вона і я!

«Максін. Не докторка Фоґель».

-Справді? Як це сталося?

-Я сказала їй, що, на мій погляд, літературознавці-чоловіки абсолютно неправильно тлумачать образ цариці Дідони. Усе тому, що Дідона кинула виклик їхнім ідеалам маскулінності. Іїй дуже сподобався мій висновок. - Терин радісно засміялася. -Можете собі це уявити? Моє ім'я буде надруковане поряд з її!

-Це просто дивовижно, - щиро вражений, промовив він. -І я сподіваюся, що ви розумієте щедрість її пропозиції. Більшість учених з її статусом ніколи б навіть не подумали...

-Нумо святкувати! Я попросила бармена відкоркувати для нас цю пляшку.

Вона знайшла в номері два келихи, наповнила їх вином і простягнула один Джеку.