Тесс Герритсен – Обери мене (страница 28)

У понеділок Джек уже хотів зателефонувати до канцелярії навчальної частини й просити перевірити, чи все з нею гаразд. Тому він відчув неабияке полегшення, коли вранці почув стукіт у двері і, підвівши голову, побачив Терин, яна стояла у дверях кабінету.

-З вами можна поговорити? - запитала вона.

—Звісно! Радий вас бачити.

Вона ввійшла й зачинила за собою двері. Він подумав, що варто було б попросити її залишити двері відчиненими. Після тієї скарги він вирішив ніколи більше не розмовляти зі студентами — чи то дівчатами, чи то хлопцями - за зачиненими дверима. Але він не бачив Терин відтоді, як вона вибігла з ресторану в МВМ, і, дивлячись на її виснажене обличчя, розумів, що їй потрібна була порада. Тож двері залишилися зачиненими.

-Я хвилювався за вас, - сказав він, коли вона сіла навпроти нього. - Ніхто не знав, чому ви пропустили заняття минулого тижня. Навіть Коді.

Вона зітхнула.

-Тиждень виявився важким.

-Ви хворіли?

-Мені просто потрібен був час, щоб поміркувати. І я прийняла рішення. - Вона сіла прямо, розправила плечі. - Я хочу вступити до магістратури. Чи не запізно подати тут заяву на докторську програму?

- Боюся, що запізно. Але можна спробувати. В особливих випадках комісія може зробити виняток.

-Ви вважаєте, що мій випадок може бути особливим?

-На моєму семінарі ви працюєте на тверду «А». І професор Мак-Ґваєр казав мені, що ваша робота про Мері Волстонкрафт²⁸ була блискучою. Він - голова випускної комісії, тож це добрий знак.

Він зробив паузу, намагаючись прочитати її думки по обличчю й зрозуміти, що змусило її прийняти таке раптове рішення.

-Чому ви раптом зацікавилися магістратурою, Терин?

Її нижня губа затремтіла. Вона прокашлялася й промовила твердим голосом:

-Я розлучилася зі своїм хлопцем.

- Мені шкода.

Її очі застигли. Вона знову прокашлялася, борючись зі сльозами.

Йому хотілося обійняти її, але натомість він простягнув їй коробку із серветками.

—Я не хочу вивалювати на вас свої проблеми, але й не хочу, щоб ви думали, ніби я проігнорувала ваші заняття. Це найкращий семінар, який я коли-небудь відвідувала. А ви -найкращий викладач із усіх, які в мене були.

Вона побачила, як він насупився, і додала:

- Перепрошую, якщо я вас збентежила. Хай там як... - Вона перевела подих. - Це змусило мене переосмислити все, що стосується мого майбутнього. Якого я прагну життя. Я зрозуміла, що була такою ж пасивною і безсилою, як Елоїза. Я не невдаха, якою мене вважає Ліам, і я збираюся це довести.

—Ліам? Це ваш хлопець?

—Так. — Вона витерла рукою очі. - Він вважає, що я недостатньо добра для нього.

— Ну, це просто лайно собаче. Перед вами відкривається цілий світ можливостей, і вам не потрібен диплом про вищу освіту, щоб довести свою цінність. Ви можете робити все, що завгодно, й бути ким завгодно. З якого дива він вважає, що ви недостатньо добрі?

—Може, тому що він - син лікаря, а я просто... просто я. - Вона знову витерла очі. - Ми зустрічалися всю старшу школу. Я сподівалася, що колись ми одружимося. Принаймні він мені так казав. Але тепер цього не станеться. Він не одружиться з такою, як я. - Вона перевела подих і випросталася. - Я збираюся це змінити.

- Вибачте, що питаю, але ви вступаєте до магістратури для себе? Чи щоб йому щось довести?

—Я не знаю. Можливо, і те, і інше. У будь-якому разі, мені потрібно це зробити. Я хочу бути схожою на вас.

— На мене? — здивовано перепитав він.

- Ваше життя здається таким ідеальним. Ніби ви все спланували до дрібниць.

Він усміхнувся.

-Зачекайте, поки доживете до мого віку. Ви зрозумієте, що наперед ніколи нічого не сплануєш.

- Але візьмімо вашу роботу. Ви жїї по-справжньому любите?

-Так, люблю. Люблю бути з молоддю, говорити про книжки, які я обожнюю. Проводити дослідження, які мене захоплюють. Якщо ви прагнете такої кар’єри, то я впевнений, ви маєте до неї хист.

-Дякую, - пробурмотіла вона.

-А що стосується вашого колишнього хлопця, то якщо хтось і невдаха, то це він, бо відпустив вас. Будь-який інший чоловік вважав би за щастя мати таку дивовижну жінку, як...

Він зупинився, несподівано вловивши запал у власному голосі. Вона теж почула це й нахилилася до нього, втупивши очі в його обличчя. Він опустив погляд на стіл.

-А зараз поговорімо проте, що вам потрібно зробити для вступу до магістратури.

-А ще мені знадобиться стипендія.

- Гаразд. Але про все по порядку. Погляньмо, чи зможемо ми зарахувати вас до програми. Я надішлю вам контрольний список документів. А ще напишу рекомендаційного листа, і я впевнений, що професор Мак-Ґваєр теж напише. Але навіть із високим середнім балом на вас чекає жорстка конкуренція. У програмі лише кілька місць.

-Але ви однаково вважаєте, що я маю шанс?

-Я читав ваші роботи, Терин. Гадаю, ви будете справжньою знахідкою для програми, і нам пощастить, якщо ви залишитеся тут.

—Я вам надзвичайно вдячна.

На її віях заблищали сльозинки, і в нього виникло безрозсудне бажання простягнути руку через стіл і змахнути їх. Натомість він подивився на годинник. Йому раптом закортіло закінчити цю зустріч.

—Ви не схожі на інших професорів. Ви набагато людяніший і чуйніший.

Джек знизав плечима, почуваючись так, ніби наближається до мінного поля.

-У будь-якому разі, якщо ви захочете зайти наступного тижня, ми можемо поговорити про роботу, яку ви пишете. Цікаві ідеї в дипломній роботі, безумовно, додадуть ваги вашій заяві.

—Я вже працюю над нею.

Він провів її до дверей, де вона затрималася так близько до нього, що він відчув запах її шампуню. Він зробив крок убік.

—Приходьте у будь-який час, Терин.

Вона потиснула йому руку й вийшла з кімнати. І хоча кроки дівчини в коридорі вже стихли, він усе ще відчував на своїй руці її дотик.

 

РОЗДІЛ 20

ТЕРИН

 

«Ви можете робити все, що завгодно, й бути ким завгодно».

У її голові лунав його голос. Вона подумки повторювала його слова як мантру, сидячи в бібліотеці з відкритим ноуг-буком і розкладеними на столі книжками. «Ви можете робити все, що завгодно». «Бути ким завгодно». Вона хотіла, щоб її поважали. Вона хотіла, щоб Ліам пошкодував, що покинув її. Вона хотіла, щоб його мати картала себе за те, що вважала Терин негідною вийти заміж за її дорогоцінного сина. Вона хотіла, щоб світ дізнався про неї.

А найбільше вона хотіла, щоб нею пишався професор Доріан.

Ніхто ніколи не висловлював такої віри в неї, жоден з її вчителів. Навіть її власна мати, хоча на її захист можна сказати, що, побита життям, Бренда була просто нездатна вірити в кращі часи. Терин уявляла, як одного дня під'їде до будинку Бренди на новенькому «BMW». І вручить матері примірник власної книжки - щойно з друкарського верстату. Терин уявляла, як та заплаче від щастя, почувши, що настав час пакувати речі й переїжджати з халупи з двома спальнями до нового будинку, який для неї купила донька.

Але спершу Терин має вступити до магістратури. А це означало, що їй слід завершити цю роботу.

На бібліотечних стелажах вона знайшла «Іліаду» й «Одіссею», а також півдюжини історичних книжок про Троянську війну. «Енеїда» розпалила її інтерес до історій про воїнів і героїв та вибір, який вони робили. «Любов чи слава?» Таку назву дівчина обрала для своєї роботи. Ця тема волала до неї з усіх грецьких міфів і легенд. У той час, як жінки плакали й сумували за своїми зрадливими коханцями -покинута Енеєм цариця Дідона, покинута Ясоном Медея, покинута Тесеєм Аріадна, - чоловіки просто рушали далі в гонитві за славою, не зважаючи на розбиті ними серця. Вони самі обирали свою долю, а жінки завжди були приречені на журбу.

Але не Терин. Вона рушить далі, щоб здобути свою власну славу. «Ви можете робити все, що завгодно, й бути ким завгодно».

-Ти досі тут? - запитав Коді. Він пішов понад годинутому, щоб повечеряти, а тепер повернувся. - Уже майже дев’ята година. Піди повечеряй, поки кафетерій не зачинився.

—Я не голодна.

Він опустився на стілець навпроти й похмуро поглянув на стос книжок, що лежав на столі.