Тесс Герритсен – Обери мене (страница 23)

.-Чому ти тут з нею?

-Я не розумію, про що ти говориш.

- Я бачила вас двох у музеї. А тепер ти привів її сюди.

—Ти шпигувала за нами?

— Просто скажи мені: чому ти з нею?

- Це не твоя справа.

- Це, трясця, моя справа.

- Гаразд, ти маєш піти. Негайно. - Він озирнувся на залу, шукаючи очима допомоги. Адміністраторка вже йшла до них, стукаючи високими підборами по дерев'яній підлозі.

- Ця жінка вам заважає? — запитала вона Ліама.

-Так, заважає. Проведіть її до виходу, будь ласка.

— Нікуди я не піду, поки ти не скажеш мені, якого біса ти тут з нею\ - закричала Терин.

Усі довкола витріщилися, але їй було байдуже. їй було байдуже, що її волосся скуйовдилося, обличчя обвітрене, а голос тремтить. Її хвилювало лише те, щоб увесь світ став свідком ганьби Ліама.

- Це вже занадто, - промовив Ліам.

Він підвівся з-за столу й звернувся до відвідувачів:

-Мені дуже прикро, друзі. Ця жінка божевільна.

-Я викликаю поліцію, - промовила адміністраторка, дістаючи мобільний телефон.

- Ліаме, що відбувається? - пролунав незнайомий голос.

Терин обернулася і побачила сучку, яка повернулася із вбиральні й похмуро дивилася на неї. У сучки були великі невинні очі, і вона була дуже гарна.

-Навіщо ти зустрічаєшся з моїм хлопцем? — запитала її Терин.

-Я виведу її на вулицю, - сказав Ліам дівчині. - Я зараз повернуся.

-Але Ліаме...

- Просто зачекай тут, добре, Ліббі?

Ліам потягнув Терин через залу до виходу й зупинився вже на тротуарі. Хоча дув крижаний вітер, а він був лише в сорочці, його так розпалювала лють, що він, здавалося, зовсім не відчував холоду.

-Терин, ти маєш дати мені спокій. Ти зрозуміла?

-То ти мені зрадив?

-Зрадив? Тобі? - Його сміх був схожий на ляпас. - Ти гадаєш, що ми з тобою все ще разом? Усе скінчено. Уже минуло кілька місяців, як усе скінчено, і між нами нічого немає, зрозуміло? Я ж тобі казав, ще з Різдва, але ти як психопатка з усіма своїми телефонними дзвінками, електронними листами, есемесками. Тепер ти розумієш? Я покінчив з тобою. Тож відчепись від мене!

-Ліаме, - тихо промовила вона. - Ліаме!

-Іди додому.

Він повертався до ресторану.

-Ти кохаєш мене. Ти казав мені. Хіба ти не пам’ятаєш?

-Усе змінюється.

—Це не змінюється! Не кохання!

— Ми були дітьми. Ми не знали нічого.

-Я знала. Завжди знала. Єдина причина, чому я приїхала до Бостона, - бажання бути з тобою. Ти попросив мене.

- Але тепер нам обом час рухатися далі. Ми вже не ті, якими були в старших класах, Терин. Я вступаю до юридичної школи, можливо, у Каліфорнії. Мені потрібно мати можливість дихати.

—А вона дозволить тобі дихати?

- Принаймні вона не буде мене душити. У неї власні плани.

-Ти хочеш сказати, стосовно тебе.

-Ні, я хочу сказати, що вона збирається прокладати свій шлях. Вона вступає до магістратури, думає про кар’єру.

-Ви двоє плануєте вступати до магістратури разом?

-Облиш, Терин. Не ускладнюй ситуацію. У нас би ніколи нічого не вийшло.

—Тому що я не маю її амбіцій? Чи тому, що я просто дівчина з Мілл-стріт, а ти — син лікаря?

—Це не має нічого спільного з твоїм походженням. Річ утому, чого ти прагнеш і чого прагну я. Мова про плани.

—Але ж у моїх планах був ти.

Він зітхнув.

-Я не можу нести відповідальність за твоє щастя.

—Усі ці роки ти дозволяв мені вірити в нас. Ти тримав мене поруч тільки для того, щоб продовжувати використовувати мене. Трахати мене. - Вона підвищила голос, щоб у ресторані було її чути. Крізь вікно вона бачила, як відвідувачі витріщаються на неї. Нехай дивляться. Вона сподівалася, що сучка теж дивиться. — Я просто була твоєю повією, так?

-Терин!

-Просто шльондрою, яку ти використав і викинув. Ти покидьок. Ти покидьок.

Вона кинулася до нього.

Він схопив її за обидва зап’ястя.

-Ти поводишся, як божевільна! Припини. Припини!

Ридаючи, вона билася з ним, штовхала й молотила, але він був занадто сильним. Вона вирвалася, і він відпустив її так несподівано, що вона спіткнулася і впала назад. Сидячи на крижаному тротуарі, вона відчувала на собі нажахані погляди людей, які витріщилися на неї через вікно ресторану. Вони все бачили. Вони знали, що саме вона напала першою. Вони не могли звинувачувати в цьому Ліама.

- Іди додому, Терин, - з огидою промовив Ліам. - Іди додому, поки ти не зганьбилася ще більше.

Він повернувся до ресторану, залишивши її саму тремтіти на тротуарі.

Повільно піднімаючись на ноги, вона все ще відчувала на собі всі ті очі. їй було нестерпно дивитися у вікно й бачити, як люди насолоджуються її приниженням. Вона просто пішла геть, накульгуючи від болю після падіння. Вона так заніміла від холоду й шоку, що рухалася на автоматі. У її голові знову і знову лунали ті самі слова.

Я не достатньо добра для нього. Недостатньо добра. Недостатньо добра. Недостатньо добра.

Раптом вона побачила своє відображення у вітрині магазину й зупинилася, втупившись у вирячені очі й кошлате від впру волосся. То такий вигляд мають божевільні? І саме в таку мить кидаються під машину чи стрибають із багатоповерхівки?

Вона глибоко вдихнула. Відкинула сплутане волосся з обличчя і випросталася. Ліам вважає, що вона недостатньо добра.

Настав час довести, що він помиляється.

 

ПІСЛЯ

 

 

РОЗДІЛ 15