Тесс Герритсен – Обери мене (страница 21)

Медею, Геру й Афродіту. Вони не приймають чоловічу невірність пасивно. Ні, вони реагують на це, іноді жорстоко. І вони...

Її голос раптом обірвався. Вона більше не дивилася на Джека, вона дивилася через його плече. Він озирнувся, сподіваючись побачити, що привернуло її увагу, але помітив лише молоду пару, яка пройшла повз стійку адміністратора й уже виходила з ресторану. Він повернувся до Терин і, стривожений її надзвичайно блідим обличчям, запитав:

-З вами все гаразд?

Вона підхопилася на ноги й зірвала зі стільця свою куртку.

-Мені треба йти.

-А як же ваш обід? Замовлення ось-ось принесуть.

Дівчина не відповіла. Вона вискочила з ресторану, якраз коли офіціант підійшов до їхнього столика.

- Ваші роли з лобстерами, - промовив він і поставив дві тарілки.

Джек подивився на стілець, де сиділа Терин.

-Мабуть, упакуйте її замовлення.

-Хіба вона не повернеться?

Джек подивився в бік виходу. Терин зникла.

-Гадаю, що ні.

 

РОЗДІЛ 14

ТЕРИН

 

Пара йшла на пів кварталу попереду, не знаючи, що Терин стежить за ними, хоча й мала відчувати всю лють її погляду на своїх спинах.

Хто та дівчина з Ліамом? Як довго тривають їхні стосунки? Було очевидно, що між ними щось було - просто по тому, як він обійняв її за плечі, як вони схилили одне до одного голови. У чоботах на високих підборах вона була з ним майже одного зросту, а затягнутий ремінь пуховика підкреслював тонку, наче в моделі, талію і стрункі стегна. Вузькі сині джинси облягали неймовірно довгі ноги.

У Терин скрутило шлунок, і раптом їй стало так зле, що, коли вона прихилилася до вуличного ліхтаря, то виблювала в стічну канаву кислою на смак рідиною. Якусь мить дівчина була не в змозі рухатися, лише трималася за крижаний стовп, а люди проходили повз неї. Ніхто не поцікавився, чи з нею все гаразд. Ніхто не зупинився, щоб сказати їй добре слово. Хоча навколо рухалося багато пішоходів і автівок, вона почувалася зовсім самотньою і наче невидимою.

Коли Терин нарешті підвела голову, Ліама і тієї темноволосої повії вже ніде не було видно.

До квартири Ліама іти потрібно лише десять хвилин. Опинившись біля дверей, Терин подзвонила, але ніхто не відповів. Вона вирішила дочекатися його і зайшла до квартири 2D.

Щойно дівчина переступила поріг, як відчула, що в повітрі щось змінилося - з’явився інакший запах. Здавалося, заряджалися самі молекули, що кружляли навколо неї. Те, що колись належало їй, тепер було чужою територією, окупованою загарбницею. Як вона могла бути такою сліпою, усе ж очевидно! Вона згадала чужі паковання з-під йогурту, які бачила в його холодильнику, брошуру Стенфордської юридичної школи в його стосі пошти, акуратно застелене ліжко. То зробила вона. Сучка. Прибулиці вдалося прослизнути на її територію, а вона не помітила жодної ознаки чужинки.

Терин сиділа на дивані обличчям до книжкової шафи. Там колись висіла фотографія, на якій вони з Ліамом разом. Тепер замість їхньої світлини там розмістилася маленька кришталева куля, яку вона раніше не бачила. Куля відбивала зимове світло з вікна, і Терин не могла відвести від неї очей. Ще одна річ, яка їй не належала.

Її руки заніміли від холоду. Від шоку. Засунувши їх під куртку, вона обійняла себе. Тут не було більше нікого, хто міг би її обійняти, бо Ліам зараз обіймав іншу.

Весь день і вечір вона чекала на нього. Вона чула, як прийшли додому його сусіди з третього поверху. Подружжя Абернаті повернулося з нудної роботи до свого нудного життя. Хихикаючи і перемовляючись, задзвеніли ключами блондинки. А з протилежного боку коридору долинав брязкіт віртуального бою на мечах: гіки з магістратури билися в якійсь відеогрі. Але тут, у квартирі Ліама, панувала цілковита тиша.

Вона не пам'ятала, як заснула. А коли прокинулася на дивані, за вікном було темно, а в будинку тихо. Батарея її мобільного телефону розрядилася до шести відсотків. Він показував 4:45 ранку, а Ліам так і не повернувся додому.

Звісно, він був з нею. Залишився в неї. Спав з нею.

Терин вийшла з будинку Ліама й подалася крізь гірку холодну темряву до своєї квартири. Вона пройшла повз цілодобову кав’ярню. Запахло свіжоспеченими круасанами, але апетиту не було, хоча вона нічого не їла з учорашнього дня. Здавалося, то було в минулому житті, коли вона думала, що Ліам усе ще належить їй.

До того, як ця сучка вкрала його.

Коли Терин дісталася до своєї квартири, вона так змерзла, що навіть не стала роздягатися, а просто стягнула чоботи і, тремтячи, заповзла в ліжко. Думала про Ліама та про неї. Це був перший раз за всі роки їхнього спільного життя, коли він їй зрадив. Ця нова дівчина приваблива для нього лише тому, що вона була свіжатиною, він ще не знав її недоліків. У всіх є таємниці, і в неї, безперечно, теж. Арешт за крадіжку в магазині? Аборт? Хлопець, якому вона зрадила? Якщо вона має якісь секрети, Терин вивідає їх.

І вона знає людину, яка їй допоможе.

* * *

-Я не бажаю цього робити, — відказав Коді.

Вони сиділи в студентському кафе, і, як завжди, Коді наклав на тацю все, що не варто їсти хлопцеві з його вагою: три шматки піци, порцію картоплі фрі та велику пенсі. Жодних зелених овочів, якщо не рахувати шматочки болгарського перцю, що застрягли в майже захололій моцарелі. Терин сиділа навпроти нього, сьорбаючи каву - більше вона нічого не замовила, бо була надто роздратована, щоб їсти. Її так дістала непоступливість Коді, що вона була готова зіштовхнути повну їжі тацю зі столу, щоб тільки змусити його поглянути їй в обличчя.

-Я не прошу тебе багато, - вмовляла вона Коді.

-Ти просиш мене шпигувати за якоюсь дівчиною, яку я навіть не знаю.

-Саме тому зробити це маєш ти.

-А чому не ти?

-Тому що Ліам може мене помітити. А тебе він не знає. Ти можеш слідувати за ними куди завгодно, і на тебе ніколи не звернуть увагу.

-Тепер ти хочеш, щоб я ще й ходив слідом за ними?

-Це єдиний спосіб дізнатися, що вони задумали. Ти ж передивився всі фільми про Джейсона Борна²⁴. Це саме те, що роблять шпигуни. Вони зливаються з натовпом і стають невидимими, наче привиди. Ти будеш моїм особистим таємним агентом.

Вона нахилилася вперед, понизивши голос до інтимного шепоту. Хлопець дивився просто на неї. І хай його рот був повний піци, але вся увага була прикута до слів Терин. Вона побачила, як у його очах з'явився захопливий блиск від думки про Коді Етвуда, секретного агента. Звісно, він мало нагадував Джейсона Борна, але альтернативи в неї не було.

- Що тобі від мене потрібно?

-З’ясуй, хто вона. Як звати, де народилася, де вона живе - у кампусі чи за його межами. Дізнайся про її секрети.

-І як мені це зробити?

-Ти ж шпигун. Ти маєш знати, що робити.

Він на мить замовк, потираючи жирною рукою підборіддя і розмірковуючи над тим, як із цим завданням упорався би його герой Джейсон Борн.

- Гадаю, тобі знадобляться фотографії, - промовив він. -Я можу розчохлити свій Canon.

-Чудово.

-І мені знадобиться мій телеоб’єктив.

-У тебе є телеоб’єктив?

-Дідусь подарував мені свій старий кілька років тому. Давно ним не користувався, але я його відкопаю. То як мені знайти ту дівчину? Ти навіть не назвала її ім’я. Де мені її шукати?

-Почни зЛіама.

Він зітхнув і відкинувся на спинку стільця. Тієї ж миті вона зрозуміла, що втрачає його, і щоб повернути його назад, потрібно негайно щось придумати.

Вона накрила його руку долонею.

-Ти єдиний, на кого я можу розраховувати, Коді.

- Річ не в дівчині, чи не так? Річ усе ще в Ліамі.

-Я маю знати, що вона задумала. Що вона планує.

- Навіщо?

- Бо я їй не довіряю. А я маю дбати про своїх друзів.

- Шпигуючи за ним? За нею?

—Я б зробила це і для тебе. Якби я думала, що ти зв’язався не з тією людиною, я би втрутилася, щоб захистити тебе.

-Правда?

- Саме так вчиняють друзі. Ми застерігаємо одне одного.