Тесс Герритсен – Обери мене (страница 19)

-Старість - це суцільні веселощі й забавки. - Він здригнувся і опустився у крісло. -І той факт, що доктор Ґрешем хоче обговорити результати МРТ особисто, вказує на те, що далі буде ще веселіше.

- Це не обов’язково щось означає, — спробувала запевнити його Меґґі, але Джек сумнівався, що їй вдалося обдурити Чарлі. У її голосі вчувався фальшивий оптимізм.

- Містере Лукасе?

Чарлі покликала не медсестра, а сам доктор Ґрешем. Він стояв, тримаючи медичну карту, з підкреслено нейтральним виразом обличчя. Поганий знак, написаний просто на обличчі.

Зі стогоном Чарлі підвівся зі стільця, і вони пішли коротким коридором за доктором Ґрешемом до його кабінету. Ніхто не промовив жодного слова; усі готувалися до того, що мало статися. Меґґі та Джек допомогли Чарлі сісти на стілець, а потім розташувалися за столом по боках від нього. Усі троє дивилися на доктора Ґрешема, який сів навпроти. Ґрешем поклав руки на картку й глибоко вдихнув.

Ще одна зловісна прикмета.

-Я радий, що ви зараз тут зі своїм батьком, Меґґі, - зауважив Ґрешем. - Ви поясните йому потім те, що буде йому не зовсім зрозуміло.

-Я не ідіот, - втрутився Чарлі. - Я сорок років віддав службі в поліції. Просто скажіть мені правду.

Лікар вибачливо кивнув.

—Звісно. Я хотів сказати вам це особисто, бо боюся, новини кепські. МРТ показує низку остеолітичних уражень у грудному відділі хребта. Це пояснює біль, який ви відчуваєте, і...

-Остео... що?

-Ділянки руйнування кісткової тканини. Без курсу променевої терапії, до того ж якнайшвидшого, існує певна небезпека руйнування і компресії хребця Т5. Щодо первинної...

-Отже, це рак.

Доктор Ґрешем кивнув.

-Так, сер. Схоже, що так.

Чарлі подивився на Меґґі, яка була шокована й мовчала. Меґґі, яка розуміла кожне слово, але сама не могла вимовити жодного.

—Також є множинні вузлики в лівій верхній частині та правій середній частині легень. Деякі з них розташовані на периферії, тож можна зробити трансторакальну пункційну біопсію. Моє найкраще припущення - аденокарцинома. На цій стадії, з метастазами в кістках...

-Як довго? - перебив його Чарлі.

Меґґі потягнулася до батька, намагаючись узяти його за руку, але Чарлі відштовхнув її, прагнучи довести, що все ще контролює ситуацію. Він не збирався грати покірного пацієнта тільки тому, що не міг зрозуміти, що ці лікарі говорять про нього.

- Важко сказати, - відповів доктор Ґрешем.

-Кілька місяців? Років?

-Такі речі неможливо передбачити. Але деякі пацієнти на четвертій стадії можуть прожити рік і більше.

-Яке лікування? - запитав Чарлі.

Він говорив різким голосом, позбавленим будь-яких емоцій, а Меґґі, здавалося, ось-ось розплачеться.

-На даному етапі, - пояснив Ґрешем, - лікування є паліативним. Променева терапія від ураження кісток. Наркотики для зняття болю. Ми зробимо все можливе для вашого комфорту й максимальної якості життя.

-Тату, — прошепотіла Меґґі. Вона знову потягнулася до його руки, і цього разу він дозволив їй взяти її. - Ми із Джеком будемо поруч із тобою на кожному кроці.

-Гаразд, — пирхнув Чарлі, - але я розберуся із цим по-своєму. Якщо мені вже доведеться падати, я краще падатиму з гойдалки. До біса рак!

Він різко підвівся зі стільця. Гнів змусив його переступити через біль, і раптом він став старим крутим Чарлі, якого знав Джек, офіцером, який не боявся зустрічатися з бандитами в темному провулку. Коли він вийшов із офісу, Меґґі поспішила за ним. Джек почув, як грюкнули вхідні двері.

-Дякую, доку, - промовив він, підводячись на ноги. - Вибачте, що він так сприйняв цю новину.

-Такі новини ніхто не сприймає надто добре. - Доктор Ґрешем похитав головою. - Мені шкода, що все так погано. Наступні кілька місяців будуть важкими для вас усіх. Передайте Меґґі, що вона може телефонувати мені в будь-який час. їй знадобиться вся можлива підтримка.

Вийшовши на вулицю, Джек побачив Меґґі й Чарлі, які стояли біля його автівки. Розчервонілий і явно розлючений, Чарлі відганяв її геть.

-Я здатен доїхати додому самотужки.

-Тату, будь ласка. Тут немає нічого страшного. Ти маєш дозволити нам допомогти тобі.

Він затрусив головою.

-Мені не потрібна нянька! Я поїду додому й наллю собі подвійну порцію віскі.

Не припиняючи бурчати, він сів у машину і грюкнув дверцятами.

-Тату! — гукала Меґґі, стукаючи у вікно авто, поки Чарлі виїжджав з місця на парковці. - Тату!

Джек торкнувся її руки.

-Відпусти його.

-Він не може просто так поїхати. Йому потрібно...

-Зараз йому потрібна його гідність. Дозволимо йому бодай це.

Меґґі затулила рота рукою, намагаючись не розплакатися. Він обійняв її, і вони стояли, пригорнувшись одне до одного, доки звук автівки Чарлі не стих.

 

РОЗДІЛ 13

ДЖЕК

 

Джек прибув до Музею витончених мистецтв майже о десятій ранку. Над головним входом висів гігантський банер із зображенням культової пари в пристрасних обіймах, що сповіщав про нову виставку: «Вічні коханці: Абеляр і Елоїза». Студенти з курсу «Закохані, яким не судилося бути разом» уже чекали на сходах, і коли він наблизився, Джессіка й Кейтлін зустріли його похмурими поглядами. Він помітив Терин, що стояла трохи осторонь, і хотів подякувати їй за захист від звинувачень за Розділом IX, але вирішив зробити це пізніше, наодинці. Звісно, не тоді, коли Коді Етвуд тягатиметься за нею, як сьогодні. Натомість він усміхнувся і кивнув дівчині, і цього було достатньо, щоб її обличчя засвітилося.

— Професор Доріан? — запитала молода жінка, що стояла біля входу.

—Так, — відповів він. — А ви, мабуть, Дженні Айверсон.

Вона кивнула.

- Помічниця куратора. Я проведу для вашого класу екскурсію новою виставкою. Ласкаво прошу всіх!

Піднімаючись мармуровими сходами на другий поверх, Джек нагадав собі, що не має виявляти жодної образи на адресу Джессіки, попри свою впевненість, що саме вона написала ту скаргу за Розділом IX. «Зберігай спокій, Джеку. Просто посміхайся тим маленьким ідіоткам.»

Вони пройшли через залу імпресіоністів, повз «Танок у Буживалі» Ренуара — найулюбленішу в усьому музеї картину Меґґі.

Джек зупинився, щоб помилуватися зображенням двох танцюристів - жінки в червоному капорі й чоловіка в солом'яному капелюсі, двох щасливих закоханих.

Дванадцять років тому він освідчився Меґґі перед цією картиною. «Нехай це завжди будемо ми!» - сказав він їй тоді.

Сьогоднішні Джек і Меґґі були геть несхожими на цю пару.

Група прийшла до галереї Фараґо, зі стін якої відвідувачів вабили приголомшливі картини, написані олією, триптихи і гравюри із зображенням Елоїзи й Абеляра.

У центрі зали стояли скляні вітрини з підсвіченими рукописами листів закоханих чотирнадцятого століття.

На дальній стіні висіли афіші фільмів та нещодавні переклади листів - свідчення того, що їхня трагічна історія непідвладною часу.

-З очевидних причин відкриття цієї виставки приурочене до Дня святого Валентина, - пояснила місіс Айверсон. - Похід до музею замість вечері й кіно може стати ідеальним побаченням!

- Найнудніше побачення у світі, - почув Джек за спиною коментар Джессіки, та вирішив не реагувати.

-Я так розумію, що ви вже читали листи Абеляра й Елоїзи, тож знаєте історію їхнього кохання. Це роман між учителем і його геніальною, вродливою ученицею, що зіткнув християнську відданість і сексуальну пристрасть.

Джек помітив, як Коді скоса позирає на нього.

—Хай як нам не хотілося би вірити у правдивість цієї історії, автентичність листів так і не було підтверджено, і деякі вчені переконані, що це просто вигадка.

—А ви якої думки? - запитала її Терин.