Тесс Герритсен – Обери мене (страница 18)

Докторка Сакко зазирнула у свої нотатки.

- Студент, який подав скаргу, також повідомив, що, з ваших слів, ви розумієте, чому таке могло статися. Чому професор може мати роман зі студенткою.

Вона поглянула на нього.

Він відчув, як його обличчя почервоніло від гніву.

-Я таке не казав. Насправді...

-Професоре Доріане, - вона піднесла руку, зупиняючи його, - я також опитала інших студентів, і одна з них описала інцидент саме так, як ви щойно розповіли. Вона дуже наполягала на тому, що ви обговорювали виключно персонажів книжки і ніщо інше.

Вона. Його захищала Терин Мур? Мабуть, так.

-Тож я припускаю, що ця скарга була просто непорозумінням.

Він полегшено зітхнув.

-Тоді... це все?

-Так. Утім на майбутнє, розгляньте, будь ласка, можливість включення попереджень про такі тригерні теми у ваші навчальні плани. Інші викладачі застерігають студентів, що деякі матеріали курсу можуть бути образливими через зображення жорстокості, сексуального насильства, расизму тощо.

-Я знаю, що інші так роблять, але в мене проблема з такими попередженнями.

-Чому?

-Тому що університетська освіта — це суцільне відчуття дискомфорту, зустріч із тривожними аспектами людського досвіду. Ми говоримо про двадцятирічних дорослих людей, які стикаються зі значно страшнішими речами в щоденних новинах. Не хочу їх інфантилізувати.

-Я, звісно, не збираюся вчити вас, як викладати ваші курси. Але просто візьміть це до уваги.

Він підвівся, збираючись іти.

-1 ще одне, - додала вона. - Університет суворо забороняє будь-які дії проти учасників розслідування за Розділом IX.

-Я б не вчинив такого, навіть якби знав, хто подав скаргу.

Але насправді він знав, принаймні мав цілком обґрунтоване припущення. Він згадав, як Джессіка та її сусідка по кімнаті Кейтлін хитро підморгували одна одній і змовницьки шепотіли, коли не погоджувалися з тим, що він говорив. І він пам’ятав «С-», яку поставив Джессіці за есе і яку вона гнівно оскаржувала.

Але він не стане мститися. Він просто з’явиться на занятті й продовжить вести семінар, ніби нічого не сталося. Він потиснув руку Елізабет Сакко, подякував їй за те, що вона зняла звинувачення, і вийшов, відчуваючи себе на п’ятдесят фунтів легшим.

І подумки подякував Терин.

 

 

РОЗДІЛ 12

ДЖЕК

 

-А на що скаржилася студентка? — запитала Меґґі, коли вони їхали до клініки, щоб зустрітися з Чарлі.

Вони обоє хвилювалися перед призначеним обстеженням, і, щоб заповнити тишу, він згадав про свою зустріч з координатором питань із Розділу IX.

-Ми обговорювали листи Елоїзи й Абеляра. Ну, знаєш, двох закоханих із дванадцятого століття, - промовив він так, ніби це все пояснювало.

Але ж ні.

- Елоїза й Абеляр? То це їм присвячена виставка в Музеї витончених мистецтв? Я бачила банер на одному з автобусів.

-Так. Виставка відкривається цього тижня.

-А яке відношення мають Елоїза й Абеляр до Розділу IX?

Раптом він пошкодував, що взагалі порушив цю тему. Оскільки скаргу відхилили, він почувався виправданим, жертвою мстивого студента.

На якомусь рівні він розумів, що розповівши про цю ситуацію Меґґі, він нейтралізує будь-які підозри, які вона може мати. Але, з іншого боку, він почувався так, ніби необачно зізнався у злочині, якого ніколи не скоював.

-Я пояснив студентам, що роман Елоїзи й Абеляра послужив моделлю для сучасних історій, таких як «Загублена» та інші.

—Хіба Абеляр не був її вчителем?

-Так.

-І він був набагато старший за неї?

—Так. У результаті його кастрували й він доживав свій вік у монастирі. А Елоізу запроторили в абатство.

—А чому студентка донесла на тебе у відділ із питань Розділу IX?

—Дурне непорозуміння. Усі звинувачення зняті.

-Джеку, в чому полягала скарга? Що ти сказав, що змусило студентку почуватися некомфортно?

-Я сказав, що можуть бути причини, які пояснюють стосунки вчителя з учнем.

Краєм ока він помітив, що Меґґі пильно дивиться на нього.

-А в тебе були?

-Що?

-У тебе були стосунки зі студенткою?

-Господи, Меґґі! - вигукнув він. - Як узагалі тобі спало таке на думку?

Чи не занадто гаряче він запротестував? Чи не склалося враження, ніби в темному закутку своєї свідомості він насправді припускав таку можливість?

-Просто... - зітхнула вона. - На роботі останнім часом справжня божевільня. Я ніяк не можу викроїти для нас час.

-Знаєш, я сумую за цим. За тим, якими ми були раніше.

-Ти думаєш, я не сумую? - Вона подивилася на нього. -Я намагаюся, Джеку. Справді намагаюся. Але мені так багато треба встигнути. Я потрібна стільком людям!

-А що, як у нас будуть діти? Як вони впишуться у твій графік?

Вона закам’яніла й відвернулася.

Він одразу ж пошкодував, що згадав про можливість мати дитину, знаючи, якою спустошеною вона була після останнього викидня. Привид тієї втраченої дитини все ще переслідував їх обох.

-Вибач мені, — промовив він.

Вона дивилася прямо у вікно.

- Я знаю, тобі теж болить.

* * *

Чарлі був останнім пацієнтом на сьогоднішньому прийомі доктора Ґрешема, тож коли вони помітили тестя, він самотньо сидів у приймальні, тримаючи на колінах пошарпаний примірник журналу National Geographic. Джек був шокований тим, наскільки той постарів, хоча минуло лише кілька днів відтоді, як вони бачилися востаннє. Здавалося, що пісок у його пісочному годиннику сипався дедалі швидше. Чарлі посміхнувся, коли вони ввійшли, і кинув National Geographic на журнальний столик на стос інших старезних журналів.

- Ви тут, - промовив він.

-Звісно, ми тут, тату. - Меґґі нахилилася, щоб обійняти батька. - Тобі не слід було їхати сюди самому. Ми могли б тебе підвезти.

- Це спроба відібрати в мене ключі від машини? Тобі доведеться вирвати їх з моїх холодних мертвих рук. — Він кивнув Джеку. — Дякую, що приєднався до мене з цього радісного приводу.

-Як же інакше, Чарлі?