Тесс Герритсен – Обери мене (страница 17)
Поки що.
РОЗДІЛ 11
ДЖЕК
У вихідний Чарлі надіслав Меґґі та Джеку чергову брошуру про велоподорож каньйоном Брайс, до якої він так наполегливо закликав їх приєднатися. Брошура рясніла спокусливими фотографіями туристів, які їхали в тандемі через каньйони й піднімали келихи вина за спільними вечерями. Люди були різного віку: від зовсім юних представників покоління «У» до однолітків Чарлі. На одній зі сторінок він поспіхом написав: «Ми теж можемо бути на цих фото!». У свої сімдесят років Чарлі мав чудову фізичну форму, їздив на велосипеді та регулярно тренувався у спортзалі.
- Чому б, чорт забирай, не зробити це? - сказав він телефоном. - Я готовий приєднатися, коли вам буде зручно. Ловімо кайф, поки є така можливість.
Того вівторка над можливостями Чарлі стали збиратися хмари. Через біль у спині він не міг піднімати нічого важкого, тому Джек заїхав до нього додому, щоб принести запас дров для печі.
-Сьогодні вранці мені телефонував лікар, — сказав Чарлі, намагаючись говорити невимушено, поки Джек підкидав чергове поліно в стіс. - Він хоче зробити мені ще кілька обстежень.
Джек струсив тирсу з долонь.
-Які саме?
-Для початку МРТ.
- Навіщо?
— Ніби рентген показав якісь аномалії в моєму хребті. Але він не говорить, що це означає.
Джек відчув, як крижинка льоду пронизала його серце.
-А Меґґі знає?
-Не думаю, що варто її турбувати. У неї і так достатньо проблем.
- Це може бути просто слід, що залишився після того, як ти впав із велосипеда кілька років тому. Ти тоді зламав хребет.
-Та що завгодно. Я записаний на четвер.
Джек рідко замислювався про неминучу смерть Чарлі. За п’ятнадцять років, що він його знав, Чарлі був взірцем здоров’я, і його можливий відхід у небуття здавався абстрактною подією в туманному майбутньому. Коли Джек їхав назад до кампуса, він намагався не думати про ймовірність того, що в Чарлі щось серйозне. А також про те, як така звістка може розбити серце Меґґі.
Телефон сповістив його про новий лист на електронну пошту.
Стоячи на світлофорі, він подивився на повідомлення від якоїсь Елізабет Сакко. Ім'я було йому незнайоме, але він звернув увагу, що в неї університетська електронна адреса. Він відкрив повідомлення і почав читати, відчуваючи дедалі більшу тривогу:
Щойно він повернувся до свого кабінету, як перевірив веб-сайт університету і знайшов її: докторка Елізабет Сакко, відділ ініціатив, Розділ IX. Він смутно пригадав, що в університеті є такий відділ, і займається він заявами про сексуальні домагання.
Звинувачення були смішними. Ніколи раніше його не звинувачували в неналежній поведінці. Він посидів кілька хвилин, намагаючись опанувати себе, перш ніж дати відповідь. Якщо він почне захищатися, то може налаштувати докторку
Сакко проти себе. Якщо здасться зневажливим, вона може подумати, що він сприйняв звинувачення несерйозно, й образитися.
Він вичавив із себе нейтральну відповідь і написав, що готовий зустрітися з нею наступного дня, коли їй буде зручно.
Решту дня Джек промучився невизначеним почуттям провини, запитуючи себе, чи скоїв він і справді якийсь страшний злочин. Його уява малювала жахливі картини, породжуючи страх, що та скарга розростеться і вийде з-під контролю. Що, коли Сакко стане на бік студента, найімовірніше, студентки? Що, як його зроблять офірним ягням на вівтарі політкоректності?
Яка іронія долі, адже він заводи пишався тим, що захищає права жінок! Тепер його можуть зарахувати до таких, як Гарві Вайнштайн. А може, він перегинає палицю? Можливо, це просто непорозуміння, а Елізабет Сакко просто виконує свою роботу, перевіряючи безпідставні чутки.
Але наступного ранку, коли він стояв перед дверима з написом «Офіс із питань рівності та захисту прав», йому здавалося, що він ось-ось потрапить на сторінки «Процесу» Кафки, де герой роману Йозеф К. одного разу прокидається і дізнається, що його заарештували за невідомий злочин і на нього чекає страта.
Джек відчинив двері. Секретарка зустріла його прохолодною посмішкою.
- Професор Доріан?
-Так.
-Докторка Сакко чекає на вас. Проходьте сюди.
«...на плаху».
Він очікував побачити людожера, але його зустріла досить приємна жінка років сорока, одягнена в темно-сірий брючний костюм. З коротким волоссям і в совиних окулярах вона нагадувала йому священнослужительку.
Він влаштувався в кріслі навпроти, придушуючи в собі бажання бовкнути: «Якого біса я тут роблю?». Цей офіс розглядав заяви про сексуальну дискримінацію, домагання і зловживання. Минулого року вони розслідували зґвалтування студентки п’яним хокеїстом. У порівнянні із цим скарга проти нього здавалася абсурдною, і він замислився, чи не була вона звичайною помстою за погану оцінку, яку він поставив.
Вони обмінялися кількома напруженими люб’язностями про нещодавню снігову бурю і прикрості погодних умов у Новій Англії. Вона розповіла йому, що родом з Південної Флориди і до переїзду сюди бачила сніг лише в кіно. Потім запала кількасекундна пауза, й він зрозумів, що люб’язності закінчилися.
-Я розумію, що ця ситуація може вас дуже збентежити, -сказала вона.
-Збентежити? Це слово й близько не описує мої почуття. Я спочатку подумав, що ваш лист - якийсь розіграш, тому що мене ніколи ні в чому такому не звинувачували. Я не така людина.
-Я просто намагаюся з’ясувати факти й сподіваюся вирішити це питання так, щоб задовольнити всіх. Як я вже писала у своєму листі, студент, який відвідує ваш семінар «Закохані, яким не судилося бути разом», поскаржився на ваші коментарі.
-Які коментарі?
-Ви поставили цього студента в незручне становище, коли схвально відгукнулися про те, що викладачі мають романи зі студентками. Ви саме так і сказали на занятті?
—Абсолютно ні! Моє зауваження стосувалося лише персонажів романів. Здається, я навів як приклади «Людське тавро» Філіпа Рота і «Загублену» Ґіліян Флінн. Ви знайомі з цими творами?
—Я бачила фільм «Загублена».
-Тоді ви пам'ятаєте, що герой Бена Аффлека зустрічався з однією зі своїх студенток.
-Так, пам’ятаю.
-А ви читали листи Абеляра та Елоїзи?
-Наскільки я пам’ятаю, вони були коханцями в епоху Середньовіччя.
- Він був учителем, а вона - його юною ученицею. Я просто вказав на те, що історія Елоїзи й Абеляра могла надихнути інших письменників на дослідження стосунків між учителем та учнем у сучасній художній літературі. І як ці ситуації залежать від обставин, у яких опиняються персонажі.
Вона кивнула.
-Я спеціалізувалася на англійській. Розумію, що ви хотіли сказати.
Її слова прозвучали обнадійливо.
-Чоловічі персонажі в цих романах всі недосконалі та вразливі. У них нещасливі шлюби, або вони самотні й прагнуть близькості. Це призводить до романів. Я не пропагував таку поведінку, таке навіть припустити смішно. Я маю на увазі, жоден викладач не буде так робити.
-Так, я згодна. Але ж розумієте, з огляду на поточні події, ми особливо чутливі до будь-якого натяку на неприйнятну сексуальну поведінку.
-Звісно. Я за те, щоб карати чоловіків, які вдаються до сексуальних домагань і насилля. Але я не можу повірити, що хтось на семінарі відчув загрозу через обговорення вигаданих викладачів, які мали вигадані романи з вигаданими студентами.