Тесс Герритсен – Обери мене (страница 15)

-Але, схоже, з нього вийшла науковиця-початківка.

Вона усміхнулася.

-Я б хотіла нею бути. Я багато ким хотіла б бути.

-Які ще курси з літератури ви відвідуєте?

-Літературу вісімнадцятого століття, читає професор Мак-Ґваєр.

Він намагався зберегти байдужий вираз обличчя. Офіс Рея Мак-Ґваєра був поруч із Джековим. На початку семестру той поскаржився Джеку, що нинішнє поповнення студенток явно непривабливе.

«Але зверни увагу на дівчину, на ім’я Терин Мур. Саме через таких нам сняться вологі сни». Тепер Джек розумів, що мав на увазі Рей. Терин підвелася й одягла куртку.

-Хочу зануритися в цю роботу з головою. Дякую.

-Якщо надумаєте вступати до магістратури, повідомте мені. Я з радістю напишу вам рекомендаційний лист.

Разом вони вийшли з будівлі.

Вітерець куйовдив її волосся, і в сонячних променях вона була схожа на сирену з картини прерафаелітів, що переливалася червоними й золотими відтінками.

-Побачимося на занятті, - сказала дівчина й помахала рукою.

Довгу мить Джек стояв на тротуарі, і, дивлячись, як вона йде, він відчував себе прикрим штампом. Іще один одружений професор університету, який мріє про студентку. Нещасний і жалюгідний.

Проте він був не просто ще одним професором. Він був наймолодшим професором у штаті кафедри літератури. Він любив свою роботу й минулого року був удостоєний нагороди «За видатні досягнення у викладанні». Ба більше, він мав честь викладати в Бостоні, найбільшому студентському місті Америки і найбажанішому місці для університетських викладачів. На кожну вакансію на факультетах літератури у східному Массачусетсі сипалися заяви від орди докторів філософії. До того ж Джек мав таку бажану для кожного викладача безстрокову посаду, адже жодна інша професія не надавала працівникам довічних контрактів. Єдиний спосіб утратити її - вляпатися в халепу, пов’язану з чимось незаконним чи дуже дурним. Прикладом такого є роман зі своєю студенткою.

Він дістав телефон і написав Меґґі. Йому вдалося роздобути два квитки на сьогоднішній виступ Бостонського симфонічного оркестру, і він запитав, де вона хоче повечеряти перед концертом.

За п’ять хвилин вона відписала: «На вечерю немає часу. Побачимося на концерті БСО. Зустрінемося біля входу о 7!».

Навіть якщо вони не повечеряють разом, він принаймні проведе вечір зі своєю дружиною. Вечір у симфонічному театрі був саме тим, що їм обом потрібне.

* * *

Того холодного лютневого вечора біля входу до Симфонічного залу на Массачусетс-авеню стояли лише кілька людей. У програмі вечора — концерт для віолончелі з оркестром Шумана, один з найулюбленіших творів Меґґі, і вона з нетерпінням чекала цього концерту вже кілька тижнів. Майже так само, як Джек чекав на побачення з дружиною.

Він стояв на узбіччі, виглядаючи, коли вона з’явиться, але о 19:15 Меґґі все ще не було.

О 19:20 він помітив Рея та Джуді Мак-Ґваєр, які поспішали тротуаром від парковки.

-Жебракуєш? - запитав Рей.

-Мав би, з огляду на мою зарплатню.

Рей розсміявся і потиснув Джеку руку.

-То де ж твоя прекрасна дружина?

Джек глянув на годинник.

-Вона має бути тут із хвилини на хвилину.

-Чудово. Побачимося в антракті.

Вони піднялися сходами і зникли всередині будівлі.

Минуло ще десять хвилин. Обличчя Джека заніміло, але він залишався стояти на бордюрі, підстрибуючи, щоб зігрітися, і перебираючи пальцями квитки в кишені пальта. Він уже починав хвилюватися. Чи не сталося аварії? Він зателефонував, але потрапив лише на голосову пошту, тож залишив повідомлення: «З тобою все гаразд? Де ти?».

О 19:45 його мобільний нарешті задзвонив. Меґґі. Слава богу.

-Джеку, мені дуже прикрої У мене тут надзвичайна ситуація, і я ніяк не можу піти просто зараз.

-Хіба ніхто інший не може тебе підмінити?

-Ні. Не з цим пацієнтом. - У слухавці Джек почув зловісний сигнал тривожної кнопки. - Мені треба йти. Побачимося вдома.

Вона відключилася.

Чоловік стояв і не вірив своїм вухам, тремтячи від холоду й розчарування. Йому хотілося просто піти додому, але це означало змарнувати гроші, витрачені на дорогі квитки. Він увійшов до зали саме тоді, коли замиготіло світло,

сповіщаючи, що концерт ось-ось розпочнеться. Ідучи проходом за капельдинером, Джек гостро усвідомлював, що він - єдиний відвідувач, який ще не сів на своє місце. Капельдинер вказав йому на ряд, де все було зайнято, за винятком помітної прогалини у два крісла. Джек сів, а на вільне місце поклав своє пальто. Жінка праворуч глянула на нього і, напевно, здивувалася його компанії.

Коли світло в залі згасло, він помітив, що пара зліва від нього тримається за руки. Інші, що сиділи попереду, в останню хвилину перед початком концерту щось шепотіли; одна жінка нахилилася до свого супутника й поцілувала його в щоку.

Боже, як йому хотілося, щоб Меґґі була поручі Щоб тримала його за руку, шепотіла на вухо, цілувала в щоку. Натомість вона схилялася над пацієнтом, який потребував її допомоги, на іншому кінці міста. «Але мені ти теж потрібна. І я сумую за тобою».

Коли диригент вийшов на сцену, зал вибухнув оплесками. Але Джек так і не спромігся зосередитися на концерті. Він не чув музики, і збагнув, що концерт Шумана закінчився, лише тоді, коли публіка знову зааплодувала.

Чоловік схопив своє пальто й проштовхнувся через прохід до виходу.

Майже об одинадцятій годині він дістався під’їзної алеї свого будинку й припаркувався в гаражі біля «лексуса» Меґґі. У вікнах було темно, і лише на кухні виднілося тьмяне світло. Він був упевнений, що дружина вже в ліжку, тому здивувався, побачивши її за кухонним столом із келихом вина. Вона мала виснажений вигляд, її обличчя було попелястого кольору, навколо очей - темні кола.

—З тобою все гаразд? - запитав він. - Що сталося? Вона знову відпила вина.

-Одному з лікарів було дуже зле, тож мені довелося підмінити його. Пацієнту порядку, але я направду не могла піти. То як пройшов концерт?

-Був би значно кращим, якби ти сиділа поруч.

-Вибач. - Вона зробила ще один ковток. - Хочеш пригорнутися?

Її мовою це означало «зайнятися коханням».

-Ти маєш на увазі зараз?

-Так, зараз.

Він стиснув її руку, і вони разом піднялися до спальні.

Згодом Джек лежав поруч із дружиною, яка вже спала, і думав, чи буде так завжди. Чи відтепер, замість того щоб вирішувати справжні проблеми у своїх стосунках, вони просто займатимуться сексом?

Він вдивлявся в темряву та прислухався до її тихого дихання. І в його голові промайнув образ. Дівчина з карими очима та розвіяним вітром, пронизаним сонячними променями волоссям.

 

 

РОЗДІЛ 10

ТЕРИН

 

Мабуть, Ліам здав її. Це єдине, що спадало їй на думку, коли розмірковувала, чому її попросили зайти в кабінет 125 у Дікінсон-холі, де на дверях висіла табличка з написом: «Університет Співдружності. Офіс Із питань рівності та захисту прав. Докторка Елізабет Сакко, координаторка Розділу IX».

В електронному листі, який докторка Сакко вчора надіслала Терин, не згадувалося, навіщо та мала до неї завітати, але, звісно ж, мова йшла про Ліама. Хтось із його сусідів, -можливо, одна з блондинок, - напевно, сказала йому, що Терин прослизала до Ліама в квартиру у час його відсутності. Або йому набридли її телефонні дзвінки й есемески, й він подав на неї скаргу. До цього не мало б дійти. Усе, що варто було зробити Ліаму, - це сісти й поговорити з нею. Терин нагадала б йому про всі роки, проведені разом, про спільні радісні моменти, про те, як тісно пов’язані їхні життя. Вони б обійнялися, і все між ними стало б так, як було раніше. Це просто непорозуміння. Так вона і скаже докторці Сакко.

Терин постукала у двері й почула:

—Заходьте.

Жінка, що сиділа за столом, привітала її без жодних емоцій на обличчі, і ця невиразність занепокоїла дівчину. Докторці Сакко близько сорока років. Світловолоса, акуратно підстрижена, вдягнена у темно-синій піджак, більш доречний у банку чи корпоративному залі засідань.

-Терин Мур, так? - швидко й по-діловому запитала докторка Сакко.

-Так, мем.

-Сідайте.