Тесс Герритсен – Асистент (страница 25)

— Я їх виконую.

— Ви думаєте про Гойта. Він вас відволікає.

— Мене ніхто не відволікає, крім вас. Я навіть не знаю, що ви тут робите.

— Правоохоронні інституції мають співпрацювати. Хіба не такою є «лінія партії»?

— Тут лише я співпрацюю. Я надаю інформацію. А що отримую від вас навзамін?

— Чого ви очікуєте?

— Ви могли б для початку розповісти, чому втрутилося Бюро. Воно ніколи не займалося жодною з моїх справ. Чим відрізняються Їґери? Що ви знаєте про них такого, чого не знаю я?

— Мені відомо про них не більше, ніж вам.

Чи він сказав правду? Ріццолі не могла перевірити. Вона не розуміла цього чоловіка. А зараз до її замішання додалося ще й сексуальне збудження, яке вносило плутанину в усе їхнє спілкування.

— Уже по третій, — сказав він, поглянувши на годинник. — На нас чекають.

І пішов до будівлі, але Ріццолі ще якийсь час стояла сама на парковці. Її здивувала власна реакція на Діна. Нарешті вона глибоко вдихнула й попрямувала до входу, збираючи в собі мужність для нової зустрічі з мерцями.

Від цього тіла її принаймні не вивернуло. Із нього майже вивітрився нестерпний сморід розпаду, від якого їй стало зле під час аутопсії Ґейл Їґер. Однак Корсак усе-таки виявив свою звичну обачність, змастивши шкіру під носом бальзамом «Вікс». На кістках залишилося лише декілька шматків плоті, і хоча, звісно, запах був неприємним, але не аж таким, щоб Ріццолі почала блювати. Вона аж ніяк не збиралася повторювати вчорашню принизливу виставу, особливо зараз, коли Гебріел Дін стояв саме навпроти неї і міг помітити кожну її гримасу. Вона стоїчно чекала, поки доктор Айлс і доктор Карлос Пепе, антрополог-криміналіст, розпакували і обережно вийняли скелетоподібні рештки, а потім розклали їх на застеленому простирадлом столі.

Шістдесятирічний доктор Пепе, згорблений, як гном, поринув у дитячий захват, коли побачив уміст контейнера. Він роздивлявся кожну частину тіла так, наче вона була зі щирого золота. Ріццолі бачила лише купку брудних кісток, безликих, наче голе віття дерев, а доктор Пепе розрізняв там ключиці та променеві й ліктьові кістки. Він вправно ідентифіковував їх і розкладав у правильних позиціях. Відламані ребра і грудна кістка приглушено стукотіли по застеленій сталевій поверхні. Хребці, двоє з яких було хірургічно зрощено, спускалися вниз по центрі столу до западини тазових кісток, які формою нагадували моторошну корону. Розкладені по боках кістки рук утворили тоненькі малосилі кінцівки, які закінчувалися суглобами, схожими на брудні камінчики, — але насправді саме ці крихітні кісточки надають людським рукам такої дивовижної рухливості. Одразу стало помітно стару травму: сталеві кріплення в лівому стегні. Зверху доктор Пепе поклав череп і окремо щелепу. Крізь нашарування бруду полискували золоті зуби. Тепер усі кістки лежали на своїх місцях.

Однак із контейнера ще не все дістали.

Перевернувши його, доктор Пепе витрусив рештки вмісту. На застелену тканиною тацю посипалися грудочки землі й жмутки сплутаних пасом волосся. Він спрямував світло на тацю і, взявши пінцет, почав колупатися в бруді. І за декілька секунд він знайшов те, що шукав, — крихітний шматочок якоїсь чорної речовини, схожий за формою на велике зернятко рису.

— Пупарій[14], — пояснив доктор. — Його часто плутають із послідом пацюків.

— От я саме про це й подумав, — сказав Корсак. — Пацючий послід.

— Тут багато таких оболонок. Потрібно лише знати, що ми шукаємо. — Доктор Пепе відібрав ще декілька чорних «зерняток» і склав їх маленькою купкою. — Calliphoridae, — додав він.

— Що? — перепитав Корсак.

— Мухи, які харчуються падаллю, — переклав Дін.

Доктор Пепе кивнув.

— Ви бачите оболонки, в яких розвиваються лялечки цього виду мух, — сказав він. — Щось на кшталт коконів. Це екзоскелет для лялечки третьої стадії. Потім звідси вилітає доросла муха. — Він поглянув на пупарії крізь збільшувальне скло. — Усі вони вже виплодилися.

— Тобто? — не зрозуміла Ріццолі.

— Вони всі порожні. Мухи вже повилітали.

— Як довго триває життєвий цикл Calliphoridae в цьому реґіоні? — запитав Дін.

— О цій порі року лялечка перетворюється на муху десь протягом тридцяти п’яти днів. Але зауважте, що оці дві оболонки вирізняються за станом і кольором. Це все лялечки одного виду, але ці оболонки довше піддавалися дії зовнішнього середовища.

— Два різні покоління, — сказала Айлс.

— Я теж так думаю. Цікаво, що сказав би ентомолог.

— Якщо кожне покоління досягає зрілості за тридцять п’ять днів, то чи означає це, що тіло лежало там сімдесят днів?

Доктор Пепе глянув на кістки на столі.

— Рештки, які я тут бачу, цілком могли пролежати там протягом двох літніх місяців.

— Точніше сказати ви не можете?

— Коли маємо справу із самими лише кістками, то ні. Це тіло могло пролежати в лісі два місяці. Або півроку.

Ріццолі побачила, як Корсак закотив очі. Їхній спеціаліст поки що не справив на нього враження.

Однак доктор Пепе лише починав. Тепер він зосередився на рештках на столі.

— Усі рештки належать одній особі, жінці, — повідомив він, роздивляючись комплект кісток. — Вона була низька на зріст — не вища за п’ять футів і один дюйм. Явно видно старі переломи. Ось давній роздроблений перелом стегна, вилікуваний за допомогою металевих кріплень.

— Схоже на кріплення Штаймана, — сказала Айлс і показала на поперек. — А ще отут, між другим і третім хребцями поперекового відділу, хірургічне зрощення.

— У неї було багато переломів? — запитала Ріццолі.

— Очевидно, вона дістала дуже сильні травми.

Доктор Пепе вів далі свій перелік:

— Бракує двох лівих ребер, а також… — Він пробіг пальцями по крихітних кісточках рук скелета. — Кісток зап’ястя і більшості фаланг лівої руки. Думаю, якийсь поїдач падалі відгриз їх собі на обід.

— Бутерброд із пальцями, — сказав Корсак.

Ніхто не розсміявся.

— Усі великі кістки на місці. І всі хребці… — Замислившись, він подивився на шию. — Бракує під’язикової кістки.

— Ми її не знайшли, — зауважила Айлс.

— Землю просіювали?

— Так. Я потім сама ще раз їздила на місце знахідки шукати цю кістку.

— Можливо, її відгриз якийсь хижак, — сказав доктор Пепе. Він узявся за край лопатки — однієї з крилоподібних кісток, розташованих за плечима. — Бачите оці V-подібні отвори? Це сліди від зубів собак та інших хижаків. — Він звів погляд. — Голову знайшли окремо від тіла?

— Вона лежала за кілька футів від тулуба, — відповіла Ріццолі.

— Типова для собак поведінка, — кивнув Пепе. — Голова здається їм великим м’ячем. Іграшкою. Вони тягають її навколо, але по-справжньому встромити в неї зуби, як у кінцівку чи горло, не можуть.

— Чекайте, — втрутився Корсак. — Ми ж не про домашніх цуциків говоримо?

— Усі представники псових, як дикі, так і свійські, поводяться аналогічно. Навіть вовки і койоти полюбляють гратися з м’ячиками, точнісінько як домашні цуцики. Цей парк розташований на міській околиці. Навколо живуть люди. Отже, домашні собаки майже напевно забігають до цієї хащі. Усі псові мають інстинкт до пошуку падалі. І вони вгризаються до всіх ділянок, навколо яких можуть зімкнути зуби. Краї крижової кістки, шийні хребці. Ребра, клубова кістка. І, звісно, собаки роздирають усі м’які тканини.

Корсак ошелешено слухав.

— Дружина має вест-хайленд-вайт тер’єра, — врешті промовив він. — Щоб я ще колись дозволив цій істоті лизати мені обличчя!

Пепе дійшов у своєму огляді до черепа і кинув пустотливий погляд на Айлс.

— Пограємо у викажчика, докторе Айлс? Що ви про це скажете?

— У викажчика? — перепитав Корсак.

— Сленґ студентів-медиків, — пояснила Айлс. — Виказати когось — означає продемонструвати, що йому бракує знань. Вивести його на чисту воду.

— Я впевнений, що ви часто грали в цю гру зі своїми студентами в Каліфорнійському університеті, — сказав доктор Пепе.

— Так. Без жалю, — зізналась Айлс. — Вони аж полотніли, коли я на них дивилася. Знали, що от-от буде важке запитання.

— А зараз я буду викажчиком. — У голосі доктора Пепе звучав захват. — Розкажіть нам про цю людину.

Вона зосередилася на рештках.

— Судячи з форми верхніх зубів і твердого піднебіння, а також довжини черепа, можна припустити, що це була особина європеоїдної раси. Череп невеликий, із малими надбрівними дугами. Тепер таз. Його форма і діаметр, а також кут, під яким розташована лобкова кістка, також свідчать про те, що це жінка європеоїдної раси.

— А вік?

— Зростання у тканині клубової кістки ще не завершилося. Артритних уражень немає. Це молода жінка.