Тесс Герритсен – Асистент (страница 27)

Задзеленчав телефон. Ріццолі підхопилася. Серце калатало. Довелося кілька разів вдихнути і видихнути, перш ніж вона спромоглася взяти слухавку.

— Ріццолі? — запитав Томас Мур.

Вона не очікувала, що він зателефонує, і раптом її заскочило відчуття суму. Лише рік тому вони з Муром працювали як напарники, розслідуючи справу Хірурга. Їхні стосунки завжди були суто робочими, але вони довіряли одне одному власні життя, і це надавало їм такої близькості, яка складається в деяких людей у шлюбі. Тепер, почувши голос Мура, Ріццолі пригадала, як сумує за цим чоловіком. І якого болю завдало їй його одруження з Кетрін.

— Привіт, Муре! — сказала вона своїм звичним тоном, який не виказував цих емоцій. — Котра у вас там година?

— Близько п’ятої. Вибач, що телефоную о цій порі. Я не хотів, щоб Кетрін чула.

— Усе гаразд, я ще не спала.

Він помовчав.

— Вам теж важко заснути.

Це було не запитання, а твердження. Він знав, що їх обох мучить один і той самий привид.

— Телефонував Маркетт? — запитала вона.

— Так. Я сподівався, що за цей час…

— Ні. Він уже майже двадцять чотири години тому втік — і жодної зачіпки.

— Отже, слід вихолов.

— Власне кажучи, жодного сліду взагалі не було. Він убиває трьох людей, стає невидимкою і спокійненько виходить із лікарні — ото і все. Поліція Фічбурґа і штату опитувала всіх навколо. Розіслали патрулі. Його обличчя в усіх новинах. І жодного сліду.

— Є місце, до якого він захоче піти. Людина, до якої його тягне…

— Навколо вашого будинку вже влаштували засідку. Щойно Гойт опиниться десь поблизу, ми його схопимо.

Мур довго мовчав і нарешті промовив:

— Я не можу везти її додому. Я тримаю її тут, де вона точно в безпеці.

У його голосі чувся страх. Він боявся не за себе, а за дружину. І Ріццолі діткнули ревнощі. «Як воно — коли тебе так кохають?» — подумала вона.

— А Кетрін знає, що він утік?

— Так. Довелося їй сказати.

— І як вона це сприйняла?

— Краще, ніж я. Це вона мене заспокоює, а не навпаки.

— Муре, вона вже бачила найгірше. Вона двічі його здолала. Довела, що сильніша за нього.

— Вона думає, що сильніша. Саме за таких обставин може статися найгірше.

— Що ж, тепер у неї є ви.

«А я сама-самісінька. Так завжди було. І, мабуть, так і буде».

Напевно, Мур почув виснаження в її голосі, бо сказав:

— Мабуть, і вам страшенно важко.

— Зі мною все гаразд.

— Тоді ви краще справляєтеся, ніж я.

Вона розсміялася, різко і моторошно. Чистісінький блеф.

— Та в мене часу немає перейматися Гойтом! Купа нових справ. Ми знайшли могильник у «Стоні Брук».

— Скільки тіл?

— Дві жінки. А ще під час викрадення однієї з них убили її чоловіка. Знаєте, Муре, тут полює ще один псих. Ви ж пам’ятаєте, що коли Цукер починає давати їм прізвиська, це означає, що гірше не буває. Цього ми називаємо Домінантом.

— Чому?

— Здається, він саме від цього кайфує. Від влади. Від абсолютного контролю над людиною. Чудовисько зі своїми збоченими ритуалами…

— Схоже, минуле літо повторюється.

«Так, але цього разу ти вже не прикриваєш мій зад. У тебе змінилися пріоритети».

— І як просувається справа? — запитав Мур.

— Повільно. До розслідування залучено багато установ. Поліція міста Ньютон, а ще — вгадайте хто? Довбане Бюро!

— Та ну?

— Так. Якийсь федерал на ім’я Гебріел Дін. Каже, що він консультант, але насправді все розслідування в нього під ковпаком. Чули колись про таке?

— Ніколи. — Він помовчав. — Ріццолі, тут щось не так.

— Знаю.

— А Маркетт що сказав?

— Упав на спину, підняв лапи і вдає, ніби здох, бо в комісаріаті наказали організувати співпрацю.

— А Дін що каже?

— Та він майже не говорить! Знаєте, у нього стиль «якщо-я-тобі-розкажу-мені-доведеться-тебе вбити». — Вона помовчала, пригадуючи погляд Діна, його очі, гострі, ніби друзки блакитного скла. Так, він був із тих, хто пристрелить без жодного вагання. — Ну, хоч там як, а Воррен Гойт не є для мене проблемою номер один.

— А для мене є.

— Щойно будуть новини, я вам першому зателефоную.

Вона поклала слухавку. Запала тиша, і весь блеф, який вона розіграла перед Муром, умить розсипався. Знову Ріццолі залишилася віч-на-віч зі своїми страхами, у квартирі із замкненими дверима й вікнами, у товаристві самого лише пістолета.

«Можливо, це мій найкращий друг», — подумала вона і, взявши його, повернулася до спальні.

9

— Сьогодні вранці до мене приходив агент Дін, — сказав лейтенант Маркетт. — У нього сумніви щодо вас.

— Я теж маю сумніви щодо нього, — відповіла Ріццолі.

— Він не критикує ваші навички. На його думку, ви хороший коп.

— Тоді що не так?

— Він не впевнений, чи підходить вам ця конкретна справа.

Протягом якогось часу Ріццолі мовчки дивилася на стіл Маркетта. Коли шеф покликав її у свій кабінет сьогодні вранці, вона вже здогадувалася, про що піде мова. Тому Ріццолі налаштувалася показати на цій зустрічі залізну витримку і не дати йому зачіпки, адже він очікував побачити, що вона ось-ось зірветься і має бути відсторонена від справи.

Коли вона заговорила, голос звучав виважено і спокійно:

— У чому суть його зауважень?

— Він стверджує, що ви не приділяєте цій справі достатньо уваги. Що вас тривожать невирішені проблеми з Ворреном Гойтом. Що ви так цілком і не отямилися після справи Хірурга.

— «Не отямилася» — це він про що? — запитала Ріццолі, уже прекрасно знаючи відповідь.

— Господи, Ріццолі, — нерішуче сказав Маркетт, — мені важко зачіпати цю тему. Ви маєте розуміти, що розмова не з легких.