Тесс Герритсен – Асистент (страница 28)
— Взяти і сказати прямо — це якраз у вашому стилі.
— Гаразд. Він думає, що ви неврівноважені.
— А що думаєте ви, лейтенанте?
— Я думаю, чи не відкусили ви більше, ніж можете прожувати. А ще — що втеча Гойта стала для вас ударом.
— Ви теж вважаєте мене неврівноваженою?
— Доктор Цукер висловлював певні побоювання. Після того що сталося торік, ви так і не звернулися по психологічну допомогу.
— Я не отримувала такого наказу.
— А по-іншому ви не можете, Ріццолі? Ви лише мову наказів розумієте?
— Я не відчувала потреби в цьому.
— Цукер вважає, що ви так і не відпустили Хірурга. Що за кожним кущем вам ввижається Воррен Гойт. Як ви можете вести це розслідування, якщо не закрили для себе минулу справу?
— Лейтенанте, думаю, краще, щоб ви самі мені це сказали. По-вашому, я неврівноважена?
— Не знаю, Ріццолі, — зітхнув Маркетт. — Але коли агент Дін приходить і ділиться своїми сумнівами, я маю якось реагувати.
— Не впевнена, що на інформацію агента Діна можна покладатися.
Маркетт нахилився вперед.
— Це серйозне обвинувачення, — похмуро сказав він, трохи помовчавши.
— Не серйозніше за його власне.
— Ви можете чимось підтвердити свої слова?
— Сьогодні вранці я телефонувала в бостонський відділ ФБР.
— І?
— Вони нічого не знають про агента Гебріела Діна.
Маркетт відсунувся далі, мовчки вдивляючись у неї.
— Він прибув сюди аж із Вашинґтона, — вела далі Ріццолі. — Бостонське ФБР нічого про нього не знає. Співпраця між відомствами організовується не так. Якщо ми просимо скласти психологічний портрет злочинця, запит завжди опрацьовується місцевим координатором. А в цьому випадку місцеві не в курсі. Наказ прийшов просто зі столиці. Перш за все, чому ФБР узагалі потикається до мого розслідування? І до чого тут Вашинґтон?
Маркетт і далі мовчав.
Вона не відступалася. Роздратування наростало, а самоконтроль знижувався.
— Ви мені сказали, що наказ співпрацювати узгоджено з комісаріатом.
— Сказав.
— Хто з представників ФБР звертався у комісаріат? З яким відділом Бюро ми працюємо?
— Усе почалося не з Бюро, — похитав головою Маркетт.
— Що?
— Запит надійшов не з Бюро. Я говорив із комісаріатом минулого тижня, того дня, коли Дін тут з’явився. Я ставив їм ті самі запитання.
— І?
— Я пообіцяв їм не розголошувати отриману інформацію. Того самого я очікую від вас.
І лише коли Ріццолі кивнула, він заговорив далі:
— Запит надійшов із офісу сенатора Конвея.
— Ріццолі ошелешено подивилася на нього.
— До чого тут наш сенатор?
— Не знаю.
— У комісаріаті не сказали?
— Можливо, вони самі не знають. Однак якщо запит надійшов безпосередньо від Конвея, відмахнутися ми не можемо. Та й він у нас не зірку з неба просить, а лише співпрацю між відомствами. Це поширена практика.
Ріццолі нахилилася вперед і тихо сказала:
— Лейтенанте, щось тут не так. І ви це знаєте. Дін щось приховує від нас.
— Я викликав вас говорити не про Діна, а про вас.
— Але ви покладаєтеся на його слова. Невже ФБР почало командувати бостонською поліцією?
Здається, Маркетта це заскочило зненацька. Він раптом сів прямо і уважно подивився на неї з-за столу. Вона зуміла натиснути на правильну кнопку.
«
— Гаразд, — сказав він. — Ми поговорили. Ви мене почули. Мені цього достатньо.
— Мені теж.
Вона підвелася.
— Але я наглядатиму за справою, Ріццолі.
— Ви і так завжди наглядаєте.
Вона кивнула йому.
— Я знайшла декілька цікавих волокон, — повідомила Ерин Волчко. — Вони пристали до клейкої стрічки, якою ми обробляли шкіру Ґейл Їґер.
— Знову темно-сині волокна?
— Ні. Щиро кажучи, я навіть не знаю, що це таке.
Ерин нечасто визнавала, що потрапила в глухий кут. Уже це підігріло цікавість Ріццолі. Вона сіла за мікроскоп і побачила одну темну волосину.
— Це синтетичне волокно, колір якого я б охарактеризувала як темно-зелений. З огляду на індекс бірефракції, це наш давній приятель — нейлонове волокно компанії «Дюпон».
— Як ті волокна з темно-синього килима…
— Так. Цей нейлон є дуже популярним через свою міцність. На його основі виготовляється багато тканин.
— Ви сказали, що його знайшли на шкірі Ґейл Їґер?
— Ці волокна поприлипали до її стегон, грудей і плеча.
— Ковдра? Щось таке, у що загорнули тіло?
— Так, але не ковдра. Нейлон для цього не придався б через те, як він вбирає вологу. А ще ці конкретні волокна виготовлені з надзвичайно тонких ниточок. Номер тридцять за системою деньє. По десять таких ниточок на волокно. А волокно — тонше за людську волосину. Із такого волокна можна було б виготовляти дуже щільну тканину. Можливо, вона не пропускає води.
— Намет? Брезент?
— Можливо. І от у таку тканину загорнули тіло.
У Ріццолі перед очима постало химерне видовисько: у магазині «Волмарт» висять запаковані намети, а на етикетках великими літерами інструкція від виробника: «ВОДОНЕПРОНИКНИЙ МАТЕРІАЛ, ІДЕАЛЬНИЙ ДЛЯ ВІДПОЧИНКУ НА ПРИРОДІ Й ПАКУВАННЯ ТРУПІВ».