Татьяна Таирова-Яковлева – Коліївщина: великі ілюзії (страница 8)
Розділ 2
Імперія і Правобережна Україна
У цьому розділі ми розглянемо зворотний бік медалі: як Російська імперія в особі імператриці Катерини II, її найближчого оточення, провідних політиків двору і більш широке коло російського дворянства сприймали Правобережну Україну. Це багато в чому дасть змогу прояснити питання про ступінь відповідальності російської влади за початок Коліївщини, а також оцінити відмінність між дипломатичними деклараціями і реальною поведінкою політиків.
Катерина II й Україна
В історіографії, особливо популярній, доволі поширена думка про Катерину як душительку української автономії, яка послідовно ліквідувала гетьманське правління, Запорозьку Січ і Українське гетьманство. При цьому часто повторюваним є кліше про первісно негативне ставлення Катерини до України (здебільшого цитують її інструкцію обер-прокурору). Попри те, що багато зі сказаного вище правда, варто з’ясувати причину антиукраїнських поглядів Катерини II.
Здобувши владу завдяки вдалим діям групи своїх прихильників, шанувальників і коханців, убивши чоловіка і не передавши правління спадкоємцеві, Катерина була занепокоєна легітимізацією свого становища. Звідси широкий піар власних достоїнств, створення іміджу освіченої правительки за допомогою листування з провідними європейськими філософами, написання Наказу та проведення Комісії Уложення.
Однак іншим, прагматичним і негайним завданням, яке стояло перед Катериною-правителькою, було наведення порядку, впровадження єдиного стандарту управління в країні. У цілому це, безумовно, відповідало нагальним потребам зміцнення імперії. Катерина була хорошою німецькою господинею, яка мала твердий намір навести лад на своїй «кухні». При цьому ми вважаємо, що в основі всієї внутрішньої політики Катерини, принаймні раннього її періоду, лежав принцип установлення фінансової дисципліни. Єдиний стандарт адміністрування та законів необхідний для зміцнення імперії. Однак про жодну сильну імперію не можна говорити, не маючи грошей.
Катерина вміла керувати фінансами (нині таке вміння назвали б фінансовим менеджментом). Мабуть, це у неї було від природи. До того ж вона практично в дитинстві поставила перед собою мету стати імператрицею, тож багато і наполегливо вчилася на «правительку», створюючи імідж освіченої жінки. Цариця, безумовно, мала певні таланти, скажімо, у 22 роки допомагала чоловікові керувати Гольштинією, зокрема її адміністративними і фінансовими справами.
У власноруч написаному оповіданні Катерини про перші п’ять років її царювання кілька початкових сторінок присвячено детальному описові стану скарбниці Російської імперії. Цариця жахалася, що були «в статс-конторе имянные указы на выдачу 17 миллионов рублей не выполненные». Гроші випускали різної проби. Ніхто не знав, скільки насправді грошей приносила імперія. Сенат дав Катерині «реєстр доходам империи» на 16 млн. Вона «посадила Вяземского считать» реальні суми, він рахував кілька років, і вийшло 28 млн. Ясна річ, багаті провінції, що не давали доходів, породжували як мінімум невдоволення. І в цьому сенсі Україна (Мала Росія), заможна й «огрядна», але така, що не приносила доходів в імперську казну (всі зібрані там доходи спрямовувалися в «казну Війська Запорозького» і зникали між гетьманом і старшиною), посідала провідне місце.
Катерина була щиро переконана, що порядок в імперії (передовсім фінансовий) можливий тільки в разі однаковості. Вона писала: «вывела я у себя в уме заключение, что образ мыслей вообще да и самый гражданский закон не может получить поправления инако, как установлением полезных для всех в империи живущих и для всех вообще вещей правил, мною писанных и утвержденных. И для того я начала читать, потом писать Наказ Комиссии Уложения». Сучасні дослідники вважають, що запит на уніфікацію існував серед «некоторых кругов образованного дворянства», яке Катерина помітила й вирішила використати у власних інтересах. Сама імператриця думала, що їй «надобно по крайней мере пять лет для восстановления порядка» в імперії.
Загальні прагматичні міркування, якими керувалася Катерина, бажаючи отримувати доходи з багатих провінцій і добитися уніфікації імперського права й адміністративного управління, поєднувалися з випадковими особистими враженнями, які накладали відбиток на її політику. Можна погодитися з думкою Зенона Когута, що причин, які спровокували Катеринину «нелюбов» до України, було три:
- записка Теплова;
- Глухівський проект Кирила Розумовського, який передбачав автономію Малої Росії та спадкове гетьманство;
- спроба перевороту на користь Антона Іоановича, яку розпочав Василь Мирович.
Головним поштовхом, який змусив Катерину почати «антиукраїнську політику», Когут вважає Глухівський проект. На нашу думку, дослідник не врахував найважливішого моменту — опору митрополита Арсенія Мацеєвича ідеї секупяризації церковних земель. Роль жахливої фігури Григорія Теплова він також недооцінив. Причому вплив Теплова на розвиток подій до однієї «записки» (в якій він викладав історію і перелічував недоліки управління Малої Росії) явно не варто зводити.
Про Теплова відомо, що він був сином опалювачки чи то архієрейського будинку у Пскові, чи то в Олександро-Невській лаврі. Іван Каманін, покликаючись на думку «багатьох» («как предполагают многие»), вважав його сином Феофана Прокоповича. Найімовірніше, саме цей, вельми неоднозначний, але, безумовно, дуже талановитий український церковний діяч, архієпископ, глава Святійшого Синоду, який почав кар’єру при заступництві Івана Мазепи, а потім обрав собі шлях в імперії, з особливим гумором дарував своєму синові прізвище Теплов, натякаючи на заняття його матері.
Теплов здобув блискучу освіту, спершу в петербурзькій школі Феофана Прокоповича на Карпівці, а в 1733 році той відправив його на навчання до Пруссії. Повернувшись, Теплов почав працювати при Академії наук. У березні 1743 року Олексій Розумовський (на той час уже чоловік імператриці) доручив йому супроводжувати свого молодшого брата Кирила в закордонній подорожі в ролі наставника. Розумовські цілковито довіряли Теплову, і, коли Кирила після повернення з подорожі в 1746 році указом Єлизавети Петрівни призначили президентом Академії наук, Теплов дістав посаду асесора при академічній канцелярії. Як висловлювався Василь Горленко, Теплов став «истинным президентом» Академії, і «под его рукою запищали и Ломоносов, и Тредьяковский». По суті, керуючи академією, Теплов прославився своїми інтригами і натравлюванням академіків. Наприклад, саме він був ініціатором літературної війни Василя Тредіаковського з Олександром Сумароковим. Ломоносов називав його «підступником» і «лукавцем».
З відновленням гетьманства в 1750 році Теплов вирушив разом з Кирилом Розумовським в Україну, де завідував Генеральною канцелярією. Як писав Сергій Соловйов, «Теплов стоил четверых малороссийских членов прежней малороссийской коллегии». Вважають, що, перебуваючи в гетьманстві, Теплов планував писати історію України і збирав матеріали для неї. Імовірно, саме тоді він підготував свою «записку», приберігши її для слушної нагоди. Маючи повну довіру гетьмана, який постійно пропадав у Петербурзі, Теплов не гребував доносити на нього. Так, Соловйов вважав, що Теплов доносив Єлизаветі Петрівні про листування великої княгині Катерини Олексіївни (майбутньої імператриці) з Кирилом Розумовським, з яким вона обговорювала плани майбутнього перевороту.
Це не завадило Теплову разом з Кирилом Розумовським узяти участь у перевороті Катерини. Маніфест імператриці друкували в друкарні Академії наук, якою, як і раніше, завідував Кирило Розумовський, а текст маніфесту склав сам Теплов. Потім він виявився одним з виконавців убивства Петра III в Ропшинському палаці. Ця послуга не залишилася без винагороди. Через кілька місяців, у листопаді 1762 року, він стає членом і фактичним главою Комісії про церковні маєтки.
Треба зауважити, що Катерина за своєю природою була не тільки німецькою господинею, а і протестанткою, яка прийняла православ’я винятково з прагматичних міркувань, щоб стати російською імператрицею, і щиро не бачила «почти никакой разницы между верами греческою и лютеранскою». Вона так і писала своєму батькові у травні 1744 року: «я не нахожу почти никакой разницы между верами греческою и лютеранскою». Зазначимо, що честолюбній дівчинці було тоді тільки 15 років, і ми не можемо втриматися, щоб не висловити захоплення цілеспрямованістю “self-made woman”. Погоджуся і з тим, що Катерина не була релігійною — «для неї були незрозумілі містичний або емоційний аспект віри».
Залишаючись у душі протестанткою, Катерина вкрай негативно ставилася до католицизму і будь-яких його проявів, одним з яких вважала багаті земельні володіння українських монастирів. Як вона сама писала, «немедленно по коронации моей была назначена комиссия под именем духовной... Сия комиссия сделала штаты архиерейским домам и монастырям и определила им содержание». Проект, який ліг в основу секуляризаційної реформи, підготував Теплов. I ось, коли все було так добре, Арсеній Мацеєвич виступив категорично проти секуляризації монастирських земель. У березні 1763 року він подає у Сенат протест за протестом.