Татьяна Таирова-Яковлева – Коліївщина: великі ілюзії (страница 21)
Аполлон Скальковський писав, що 500 запорожців рушили в 1768 році в Україну на допомогу повсталим селянам. Михайло Максимович говорив про 420 запорожців.
У рапорті Микиті Паніну від 11/22 липня 1768 року Михайла Кречетнікова, який заарештовував гайдамаків, написано: «930 человек в Тумане вдруг гайдамаков взято, ис коих по точному разбирателству найдено наших запоросцов 73, а протчие генерально все надзорные казаки, между коими нашлось 160 человек крестьян, взятых теми гайдамаками из деревень неволею для разных работ в их лагере и они никогда ни в каких грабителствах не бывали... почему оные все в домы их от меня и распущены, а гайдамаки отосланы к графу Браницкому: сверх того еще в разных местах до двухсот человек таковых же гайдамаков переловлено».
Це явно вивірені цифри («по точному разбирательству»). У першому своєму донесенні 29 червня / 10 липня Кречетніков повідомляв, що полковник Гур’єв під Уманню заарештував «запоросцов: полковник — один, казаков 61 да присталих здешних полских разных казаков — 784». Тобто кількість виявлених запорожців зросла із 62 до 73.
Схожі цифри за результатами захоплення коліїв під Уманню називав і Микола Рєпнін (10/21 липня): «взятих 938 человек, между коими действительно по
Через тиждень Кречетніков повідомляв Рєпніну: «порутчик Кологривов привел 85 гайдамаков, в коем числе 49 запоросцов... теперь гайдамаков весма мало... по се время уж в моих руках более тысячи было и к графу Браницкому более семисот уже отослано».
Тільки з двох рапортів Кречетнікова ми бачимо 122 запорожців, які брали участь у Коліївщині[34].
Якщо ще можна сумніватися в точності визначення «запорожців» Кречетніковим, яке він здійснив за гарячим слідом, то вже ордер Рум’янцева до кошового отамана від 24 липня 1769 року не залишає сумнівів. Він наказував «не укрывать от наказания... тех людей, которых повседневно приводят ко мне посланные команды из Польши, ловя их в шаиках гаидамацких, а они все показуют себя запорожцами, отлучившимися из Сечи самовольно». Рум’янцев наполягав, що «вам господин кошевой атаман со всеми старшинами и товариством надлежит отлучить из общества всех таковых, которые недостойны носить почетного имени воина».
Сам Залізняк на своему першому допиті під Уманню явно применшував кількість запорожців, які перебували з ним, запевняючи, що з Мотронинського монастиря він пішов з «семьдесятю человеками запорожских и бежавших казаков». Але донесення російських командирів, та й свідчення інших учасників Коліївщини, змушують повністю засумніватися в показаннях Залізняка. Так, Дем’ян Чернявщенко стверджував, що в загоні Залізняка «находится запорожцов до полутороста», а в загоні Журби та Швачки запорожців «будет до десяти... человек».
Генерал-майор граф Петро Апраксін, який командував російськими військами в Польщі, повідомляв 25 червня / 6 липня, що в Гранові захоплено 74 гайдамаки, серед них 40 «
Додаткові відомості про участь запорожців у Коліївщині містяться в матеріалах Михайла Максимовича, оригінали яких ми наразі не виявили. Він повідомляв, що на пасіці Семена Саражина зібралося 134 запорожці з отаманом Іваном Бандуркою (захоплені в с. Нерубайка). Крім того, із Січі прибули: Василь Щербина та Клим Круть через урочище Гард із 60 запорожцями (спіймані в Низгірцях); отаман Гайда вивів ватагу з 64 осіб (захоплені під Бердичевом); Мирон Губа через ліс Чуту — 82 запорожців (їх узято під Сквирою).
Дані про заарештованих/засуджених запорожців
Вивчення матеріалів Коденської книги незаперечно доводить, що укорінений в історіографії міф, ніби поляки судили тільки королівських підданих (тобто жителів Правобережної України, яка входила до складу Речі Посполитої), а суд над усіма підданими імператриці відбувався в Росії, не відповідає дійсності. Російська влада в більшості випадків справді направляла «правобережних» полякам, але ті, своєю чергою, так із підданими імператриці не чинили.
Польський військовий суд розглядав справи 18 запорожців. Із них за вироком одного колесували (Савко Плиханенко), трьох повісили (Гнат Голуб, Федір Базарний, Максим Швець), двох четвертували (Левко Малий, Клим Білий), шістьом відтяли голови (Федір Гусак, Юско Головчан, Лук’ян Сухоніс, Давид Горб, Мусій Чорний, Іван Лапко), п’ятьох відпустили (Стефан Білец, Максим Магро, Юско Перевертайло, Іван Гладаренко, Тиміш Білий) і доля ще одного (Іван Чонкало) невідома. Зауважимо, що відпущені запорожці витримали тортури (їх тричі «розтягували» і пускали на вогонь). Вони ні в чому не зізналися, тому уникли страти. Зі свідчень знаємо, що принаймні четверо запорожців, яких судили в Кодні, народилися на лівому березі.
Реальна ж кількість запорожців, які брали участь у Коліївщині і відомості про яких збереглися в Коденській книзі, значно вища. Наприклад, із показів гайдамака Кіндрата Письменного відомо, що він був «с капралом своим запорожцем Бурхалем, Илькем запорожцем и Михалем Назаренко». Б іншому місці повідомлено, що запорожці приїхали в село Куликівка на Великий піст. У село Квітки прийшов «запорожец на временное проживание», а коли почалося повстання, він силою змусив усіх «закордонних» приєднатися до нього. Польські судові справи також містять відомості про шістьох запорожців, які приїхали з Коша і хотіли бути ватажками, але їх спіймала польська влада.
Причини участі запорожців
Зрозуміло, питання про те, чому запорожці масово приєдналися до Коліївщини, а в певному сенсі навіть очолили її, не могло не хвилювати сучасників.
Катерина II у «пост-балтський» період уже не сумнівалася в ролі запорожців і настійливо вимагала дізнатися ступінь залученості Січі: «в разсуждении запорожцов самых, кои по всем обстоятельствам главныя злу начинщики, с достоверностию спознать, всем ли они Кошем согласны были на отправление в Полшу шайки своей или же только некоторые из них своевольники сами собою дерзнули на шалость без ведома кашеваго и старшин». Перед початком слідства Київська губернська канцелярія дала припис: «Бо время следствия и суда стараться выведать прямое начало заговора поименных в Польше запорожцов, а особливо кто из них подговорщик был, сам или же все от других наушены были? С ведома ли кошевого атамана и войсковой старшины отлучились они в Польшу?».
Цікаво, що вже після арешту й допиту основних учасників, у серпні 1768 року, Рум’янцев у листі до Паніна висловлював набагато відвертішу думку, ніж в офіційних липневих доповідях, про участь і роль запорожців у повстанні. Він писав: «Говоря о запорожских козаках, должен объявить вашему сиятельству мои примечания, что не одна алчба, сродная сим людям к хищению, побудила их на своевольства, но в Сечи пронесенная вообще молва, что грабительствовать теперь в Польше есть благословенное дело». Тобто, по суті, Рум’янцев визнає ідеологічний мотив повстання «за віру». І ще дуже важливий пасаж: «Можно думать без ошибки, что не без участия в сем были главные их старшины. Ибо пойманные признаются, что строгости никакой не хранилось в удержании их от выбегов в Польшу, и уверенно, что сия польская страна достанется под начальство гетманское или кошевого». Таким чином, старшини потурали участі рядових запорожців у Коліївщині, поділяючи ілюзію, що за цим рухом стоїть російська влада, яка збирається приєднати Правобережжя.
Двадцять три заарештованих генерал-майором Подгорічані запорожці заявили, що «по разсеянному слуху якобы нахо-дящияся в Польше донские казаки принимают запорожцов в помощь против поляков для защищения греческого исповедания веры и потому, согласясь, пошли в Полшу». Запорожець Олексій Ногаєць також повідомляв: «многие запорожские казаки шли за границу в Польшу, объявляя, что якобы по указу велено запорожцам собираться к находящимся в Польше российским войскам против поляков для защищения живущих в Польше греческого исповедания людей». Запорожець Олексій Перекрест заявив: він з товаришами почув, що «воиски россииские в Полше есть, в тот же день и пошли прямо в Украину защищать веру». Запорожець Сава Бурка повідомив, що він і побратими «перешли чрез Могилевской форпост с намерением явится при россииском войске». Тобто багато запорожців вважали, що вони об’єднуються і діятимуть спільно з російськими військами, введеними на Правобережжя.
Власне, у них був шаблон подій повстання 1733 року, у якому, діючи саме так — приєднуючись до російських військ для проведення операцій проти «конфедератів», брали участь ще їхні батьки. Деякі запорожці навіть наголошували, що йдуть помститися полякам за ображену царицю, бо «якобы поляки збывают на новых россииских манетах государственную корону и высочайшей е. и. в. патрет». Цю ілюзію підтверджують і обставини затримання гайдамаків.