Тарас Шевченко – Садок вишневий коло хати (страница 64)

Полягали спати, Молодій приснилось, Що мати сказилась, Свекор оженився, Батько утопився. І... гу...» Цигане слухають, сміються. «І де ті люде тут возьмуться? Оце, мабуть, із-за Дністра, Бо тут все степ... Мара! Мара!» — Цигане крикнули, схопились. А перед ними опинилось Те, що співало. Жаль і страх! В свитині латаній дрожала Якась людина. На ногах І на руках повиступала Од стужі кров; аж струпом стала. І довгі коси в реп’яхах О поли бились в ковтунах. Постояла, а потім сіла Коло огню і руки гріла На самім полум’ї. «Ну, так! Оженився неборак!» — Сама собі вона шептала І тяжко, страшно усміхалась. Що ж се таке? Се не мара. Моя се мати і сестра. Моя се відьма, щоб ви знали.

Цигане

А відкіля ти, молодице?

Відьма

Хто, я? (Співає) «Як була я молодиця, Цілували мене в лице, А як стала стара баба, Цілували б, була б рада».

Циган

Співуча, нічого сказать. Якби собі таку достать, Та ще й з медведем.

Відьма

Я співаю. Чи то сиджу, чи то гуляю, Все співаю, все співаю, Уже забула говорить... А перше добре говорила.

Циган

Де ж ти була, що заблудила?

Відьма

Хто, я? чи ти? (Шепче) Цить лишень, цить. Он бач, зо мною пан лежить. Огонь погас, а місяць сходить, В яру пасеться вовкулак...

(Усміхнувшись)

Я в приданках була, впилася, І молода не придалася... А все то прокляті пани З дівчатами такеє діють... Ще треба другу одружить. Піду, без мене не зуміють І в домовину положить...

Цигане

Не йди, небого, будь ти з нами, У нас, єй-богу, добре жить.