Тарас Шевченко – Садок вишневий коло хати (страница 66)

В Дунаї скупаюсь. В зеленому баговинні Трохи одпочину... Та, може, ще хоч каліку Приведу дитину...» Дарма! аби собі ходило Та вміло матір проклинать. А он, чи бачиш, на могилі Очима лупа кошеня? Іди до мене. Кицю, кицю... Не йде, прокляте бісеня! А то дала б тобі напиться З моєї чистої криниці...

(Приспівує)

«Стоїть кутя на покуті, А в запічку діти. Наплодила, наводила, Та нема де діти: Чи то потопити? Чи то подушити? Чи жидові на кров продать, А гроші пропити?» Що, добре наші завдають? Сідай лиш ближченько, отут. Ото-то й то! А ти не знаєш... Що я в Волощині була. Я розкажу, як нагадаю. Близнят в Бендерах привела. У білих Яссах колихала, У Дунаєві купала, В Туреччині сповила Та додому однесла — Аж у Київ. Та вже дома Без кадила, без кропила За три шаги охрестила, А три шаги пропила. Упилася, упилась! І досі п’яна!.. І вже ніколи не просплюсь, Бо я вже й Бога не боюсь І не соромлюся людей. Коли б мені отих дітей Найти де-небудь! Ти не знаєш, Чи є в Туреччині война?

Циган

Була колись, тепер нема. Умер найстарший старшина.

Відьма

А я думала, що й досі... Аж уже немає. Слухай лишень, скажу тобі, Кого я шукаю. Я шукаю Наталочку Та сина Івана. Дочку свою Наталоньку... Та шукаю пана, Того ірода, що, знаєш?.. Стривай, нагадала. Як була я молодою — І гадки не мала, По садочку походжала, Квітчалась, пишалась. А він мене і набачив, Ірод!.. І не снилось, Що я була крепачкою,