Тарас Шевченко – Садок вишневий коло хати (страница 68)

Насилу я руку Випручала. Що, цигане, Якби таку суку Тобі дочку. Що б [ти] зробив?

Циган

Єй-богу, не знаю.

Відьма

Та мовчи вже, бо забуду. Потім не згадаю. Дітей, бачся, годувала Та в засік ховала. Та очіпок, се вже вранці, Клоччям вимощала, Щоб не знать було, що стрига. Прибралась, ходила, Поки люде домовину Надворі робили. Доробили, положили, Понесли, сховали... І одна я, як билина На полі, осталась На сім світі... Були діти, І тих не осталось. «Через яр ходила Та воду носила, Коровай сама бгала, Дочку оддавала, Сина оженила... І... гу...»

Циган

Не скигли, бо ти всіх побудиш.

Відьма

Хіба я скиглю, навісний?

Циган

Та добре, добре. Що дальш буде? Розказуй дальше.

Відьма

Що даси? Навариш завтра мамалиги? Я кукурудзи принесу. Нагадала! Нагадала! З дочкою ліг спати... Завдав сина у лакеї... Громадою з хати Виганяли... Нагадала. Я собак дражнила Попід вікнами з старцями. І байстрят носила За плечима. Щоб привчались... Аж і сам приїхав. Я до його кинулася, Забудучи лихо. Привітав мене, луципер, Бла[го]словив діток, Та й забрав їх у покої... Ростуть мої квіти! Та й виросли. Сина Йвана Оддав якійсь пані У лакеї. А Наталю... Всі поснули?

Циган

Всі поснули.

Відьма

Бо щоб не почули Мого слова. Страшно буде.