Сюзанна Кларк – Джонатан Стрейндж і м-р Норрелл (страница 97)
— І ще, Де Лансі! Знайдіть кого-небудь, хто поговорив би з оцими й спитав, чи не хочуть вони завтра піти з нами в бій. У них дуже підходящий для цього вигляд.
Десь за годину в містечку Ат за двадцять миль від Брюсселя (точніше, від того місця, де Брюссель зазвичай стояв) один
Приблизно в той самий час генерал, який командував Третьою дивізією, ганноверець на ім’я Карл фон Альтен, старанно працював у замку за двадцять п’ять миль на південний захід від Брюсселя. Варто було йому визирнути з вікна, як він помітив у дворі дуже дивну зливу. Вся вода лилася тільки на землю, анітрохи не торкаючись стін. Фон Альтен настільки зацікавився, що вийшов на вулицю і придивився уважніше. Краплини дощу прибили куряву, лишивши на ній послання:
Дехто з голландських та бельгійських командувачів у Веллінґтоновім війську й собі дізналися про французьку присутність у Катр-Бра, куди вони вже летіли зі своєю Другою Нідерландською дивізією. Відтак цих генералів (на ім’я Ребек та Перпонхер) скоріше роздратували співочі пташки, ціла зграя яких обсіла всі дерева понад дорогою, співаючи:
— Та знаємо вже ми! — крикнув генерал Перпонхер, махаючи на птахів і намагаючись їх розігнати. — Ану киш, ч…и би вас побрали!
Та птахи лиш обсідали їх щільніш, деякі навіть мостилися на його плечі та круп коня, виспівуючи якомога докучливіше:
Пташки не відставали від солдатів до кінця дня, ні на мить не припиняючи цвірінькати й виспівувати надокучливу пісеньку. Генерал Ребек, чия англійська була бездоганна, навіть зловив був одну і спробував навчити її іншої пісеньки, сподіваючись, що її почує Джонатан Стрейндж:
О шостій годині Стрейндж повернув Брюссель на європейську землю. Одразу по тому розквартировані в ньому полки виступили з Намюрської брами на Катр-Бра. Впоравшись із цим, Стрейндж взявся до власних воєнних приготувань. Зібрав срібний таріль, півдесятка магічних книжок, пару пістолів, легку літню шинель з численними глибокими кишенями, десяток круто зварених яєць, три фляжки з бренді, трохи пирога зі свининою, загорнутого в папір, і надзвичайно велику шовкову парасолю.
Наступного ранку, розіпхавши все це по собі та по коню, він виїхав разом із герцогом та його штабом до перехрестя Катр-Бра. Зараз там уже зібралося кілька тисяч солдатів союзних військ, але французи ще не показалися. Час від часу лунали мушкетні постріли, але не частіше ніж під час джентльменських полювань в якому-небудь англійському лісі.
Стрейндж саме роззирався навколо, як на його плече сів співочий дрозд і процвірінькав:
— Що? — пробурмотів Стрейндж. — Ти що тут робиш? Ти мав зникнути ще кілька годин тому!
Він зробив знак Ормскірка на усунення магічних чарів, і пташка полетіла геть. На його превеликий жаль, разом із нею в повітря одразу знялася ціла зграя птахів. Стрейндж нервово роззирнувся — чи не помітив хто його хибу, — але люди навколо були надто зайняті військовими клопотами, тож маг заспокоївся.
Позиції Стрейнджу сподобалися — в улоговині якраз навпроти сільської господи біля Катр-Бра. Праворуч було саме перехрестя, а ліворуч розташувався 92-й піхотний полк — шотландці-гайлендери. Він подіставав круто зварені яйця із кишень і запропонував їх тим із шотландців, хто радий був їх скуштувати. (У мирний час для знайомства потрібне попереднє представлення; під час війни його роль виконує звичайна їжа.) Гайлендери в свою чергу почастували його солодким чаєм з молоком, і вже незабаром усі дружньо гомоніли.
День видався надзвичайно спекотним. Шлях ішов між двох полів жита, яке в яскравому промінні сонця аж світилося з надприродною силою. За три милі від них у бій із французами вже вступили прусські частини, десь там удалині гупали гармати і кричали люди, ніби привиди прийдешніх подій. Майже опівдні здаля пролунали барабани й несамовиті співи. Земля затрусилася від кроків багатотисячного маршу, і на них прямо житньою нивою посунули щільні похмурі колони французької піхоти.
Герцог не давав Стрейнджеві жодних прямих вказівок, тож із початком битви маг зайнявся тим, що звик робити ще на іспанських фронтах. Він посилав огненних янголів загрожувати французам і вогнедишних драконів поливати їх полум’ям. Ілюзії вдавалися йому значно кращі й сильніші, ніж в Іспанії. Кілька разів, попри всі застереження від гайлендерів, які боялися, щоби мага не поцілила ворожа куля, він покидав улоговинку — помилуватися ефектом своїх чарів.
Він старанно накладав закляття три або чотири години поспіль, аж раптом сталася одна пригода. Несподіваний наскок французьких єгерів загрожував оточенням самому герцогу та його штабу. Тож цим джентльменам довелося негайно розвертатися до своїх і мчати світ за очі. Найближче до них стояв саме 92-й піхотний полк.
— Дев’яносто другий, негайно лягти! — крикнув герцог.
Гайлендерам не треба було двічі повторювати. Стрейндж саме вчасно подивився вгору із улоговинки, щоб побачити, як над їхніми головами пролетів герцог на своєму Копенгаґені[264]. Його світлість був цілком неушкоджений і, скоріше, збадьорився, ніж збентежився від цієї пригоди. Він озирнувся поглянути, що робили інші. І тут перетнувся поглядами зі Стрейнджем.
— Містере Стрейндже! Що ж ви робите? Якщо мені знадобиться вистава в стилі Воксголл-Ґарденз[265], я вам окремо повідомлю[266]! Французи бачили чимало такого добра в Іспанії, і воно їх аніскілечки не бентежить. Але воно цілковито нове для бельгійців, голландців і німців у
Веллінґтон пустив коня в чвал.
Стрейндж довго не зводив із нього погляду. Він уже майже надумав якусь уїдливу репліку щодо невдячності герцога і збирався її виголосити перед своїми друзями гайлендерами, але ті виявилися трошки зайняті, рубаючись на шаблях із ворогом під артилерійським вогнем. Тому він підібрав свою мапу, виліз із улоговинки та рушив до перехрестя, де військовий секретар герцога лорд Фіцрой Сомерсет саме шукав його із заклопотаним виглядом.
— Мілорде, — звернувся до нього Стрейндж, — мені треба вас дещо спитати. Як іде битва?
— Зрештою все буде гаразд, — зітхнув Сомерсет. — Обов’язково буде. Але сюди ще не добралася ціла половина армії. Нам конче бракує кінноти. Мені відомо, що ви доправили накази всім дивізіям надзвичайно швидко. Просто деякі частини були аж надто далеко. Тож якщо французи отримають підкріплення раніше за нас… — Він знизав плечима.
— А якщо французькі підкріплення надійдуть, то звідки? Мабуть, із півдня?
— Із півдня і південного сходу.
На поле бою Стрейндж вертатися не став. Натомість пішов до господи біля Катр-Бра, одразу в тилу британців. Споруди виявились цілковито покинутими. Двері стояли розчинені настіж; вітер ганяв у вибитих вікнах завіски, у куряві валялись квапливо залишені напризволяще коса та мотика. В пропахлому молоком мороці корівника він знайшов кицьку з новонародженими кошенятами. Від кожного залпу гармат (доволі частих) породілля здригалася. Стрейндж приніс їй трохи води і лагідно з нею поговорив. Потім маг усівся на холодні кам’яні плити й розгорнув перед собою мапу.
Він узявся пересовувати шляхи, доріжки й поселення на півдні та сході від бойовища. Спершу він змінив позиції двох сіл. Потім — перекрутив усі шляхи, що бігли зі сходу на захід у напрямку північ-південь. Почекав десять хвилин і повернув усе на свої місця. Він змусив усі навколишні ліси обернутися протилежною стороною, а струмки — текти в іншому напрямку. Година за годиною він міняв ландшафт. Це була складна, копітка робота — така ж нудна, як і чимало з того, що вони робили з Норреллом. О пів на сьому Стрейндж почув, як горністи союзників грають наступ. О восьмій він підвівся і потягнувся, розпростуючи затерплі м’язи.
— Що ж, — мовив він до кицьки, — я й гадки не маю, чи вдалося мені хоч щось[267].