Сюзанна Кларк – Джонатан Стрейндж і м-р Норрелл (страница 154)
— Якщо він прибуде до Англії, — мовив Ласеллз, — то куди вирушить насамперед?
— До абатства Гертф’ю, — мовив Чилдермасс. — Куди ж іще?
І м-р Норрелл, і Ласеллз уже збиралися відповісти йому, проте саме тоді до кімнати зайшов Лукас, тримаючи срібну тацю з листом, яку й підніс Ласеллзові. Той зламав печатку і хутко прочитав послання.
— Дролайт приїхав, — повідомив він. — Зачекайте на мене тут. Я повернуся за добу.
62
Досвіток на початку лютого: перехрестя посеред лісу. Між деревами імлилось щось невиразне; сочилася темрява дерев. Обидві дороги, пориті й занедбані, не мали великого значення. Один зі шляхів навіть не був схожий на справжню дорогу: то був радше напрямок, яким інколи їздили підводи. Перехрестя це було таким закутнем, що його й на мапах не було, і назви воно не мало.
Тут і чекав Дролайт. Ні тобі коня поруч, ні кучера з батогом або візком. Хтозна, як він дістався сюди. Дролайт стояв на роздоріжжі вже довго: рукави його сурдута взялися памороззю. Легкий тріск позаду змусив Дролайта вмить озирнутись. Але він нічого не побачив: лише мовчазні дерева простяглися перед ним.
— Ні-ні, — бурмотів він під носа. — То пусте. Сухий листочок упав, от і все.
Знову щось різко тріснуло, наче крига розлущила дерево чи камінь. Дролайт знову прикипів очима, які заслав страх, до того місця.
— Просто сухий листочок, — бурмотів він.
Раптом пролунав новий звук. Якусь мить Дролайт панікував, не розуміючи, звідки він лине, аж поки не впізнав — перестук кінських копит. Він визирнув на дорогу і став до неї придивлятись. Похмура сіра пляма в тумані поступово перетворювалася на вершника.
— Нарешті він тут. Він тут, — бурмотів Дролайт, кваплячись назустріч. — Де ви були? — загукав він. — Я тут уже кілька годин чекаю.
— То й що? — відповів Ласеллзів голос. — Вам однаково більше нема чого робити.
— О! Ви помиляєтеся! Як же ви помиляєтеся! Ви маєте негайно відвезти мене до Лондона!
— Усьому свій час.
Ласеллз виринув із туману і напнув вудила. Його прекрасний одяг і капелюх припорошило срібними намистинками роси.
Дролайт якусь мить розглядав його і раптом, немовби в ньому прокинулась якась риса старої вдачі, понуро додав:
— Як же гарно ви вбралися! Але, чесно, мій друже, нерозважливо виставляти свої статки напоказ у такій поїздці. Хіба ви не боїтеся грабіжників? Це жахливе місце. Смію припустити, тут неподалік має бути вдосталь харцизів на всякий смак.
— Можливо, ви праві. Та, бачте, я маю при собі пістолі, й відчайдушності мені теж не позичати.
Дролайта раптом осяяв несподіваний здогад.
— А де ж другий кінь?
— Що?
— Другий кінь! На якому мені скакати в Лондон! Ох, Ласеллзе, пустоголовий ви мій! Як мені добиратись до Лондона без коня?
Ласеллз розсміявся:
— А мені здавалося, ви би з радістю уникли такої поїздки. Ваші борги сплачено —
Дролайт подивився на нього, ніби геть нічого не розумів. Пронизливим, перезбудженим голосом він заволав:
— У мене розпорядження від мага! В мене послання, які я маю доставити багатьом людям! Чим швидше я почну їх доставляти, тим краще! Не можна баритись жодної години!
Ласеллз насупився.
— Ви п’яні? Вам щось наснилось? Норрелл вас ні про що не просив. Якби він мав завдання для вас, то передав би їх через мене. Крім того…
— Який Норрелл? Стрейндж!
Ласеллз завмер у сідлі як сидів. Кінь смикнувся і переступив із ноги на ногу, та Ласеллз навіть не ворухнувся. А потім тихішим і значно небезпечнішим тоном промовив:
— Про що ви в біса говорите? Стрейндж? Та як ви смієте мені щось там говорити про Стрейнджа? Я раджу вам дуже добре подумати, перш ніж знову відкривати рот. Я вже страшенно невдоволений. По-моєму, ваші розпорядження були цілком ясні. Ви мали сидіти у Венеції, поки з неї не поїде Стрейндж. Але ось ви тут. А він усе ще там.
— Не міг не приїхати! Мусив їхати! Ви не розумієте. Я бачився з ним, і він сказав…
Ласеллз підняв руку.
— Я не хочу говорити про це на видноті. Ходімо ближче до дерев.
— До дерев! — І без того бліде обличчя Дролайта геть сполотніло. — О, ні! Нізащо в світі! Я туди не піду! І не просіть!
— Що ви верзете? — Ласеллз трохи незатишно озирнувся. — Стрейндж настановив дерева шпигувати за нами?
— Ні-ні. Не те. Мені важко пояснити. Вони чекають на мене. Вони мене знають! Мені туди не можна!
Дролайт не знаходив слів, аби пояснити, що з ним відбулося. Він широко розкинув руки, немовби хотів показати Ласеллзу всі ріки, які вигиналися біля його ніг, всі дерева, які його пронизали, каміння, яке було його серцем, легенями та нутрощами.
Ласеллз здійняв канчука.
— Гадки не маю, про що ви мелете.
Він рушив конем на Дролайта і змахнув канчуком. Сердешний Дролайт, який і раніше ніколи не міг похвалитися бодай натяком на мужність, мусив, пхинькаючи, відступити в підлісок і аж вереснув, коли якесь терновиння вчепилося йому в рукав.
— Тихо ви там! — озвався до нього Ласеллз. — А то ще подумають, ніби тут когось убивають.
Нарешті вони дістались маленької галявини. Ласеллз спішився і припнув коня до дерева. Потім він дістав обидва пістолі з сідельних торб і поклав їх у кишені свого пальта. Повернувшись до Дролайта, він запитав:
— То ви справді бачилися зі Стрейнджем? Добре. Чудово, насправді. Я чомусь був певен, вам забракне сміливості зустрітися з ним сам на сам.
— Я боявся, він перетворить мене на щось жахливе.
Ласеллз з огидою глянув на заплямований одяг Дролайта та його перелякане обличчя.
— Ви впевнені, що він цього не зробив?
— Що? — не зрозумів Дролайт.
— Чому ви просто його не вбили? Там, у Темряві? Я ж так думаю, ви там були на самоті? Ніхто б і не дізнався.
— О, так. Дуже просто, еге ж? Він високий, розумний, спритний і жорстокий. А я і близько не такий.
— Я би впорався, — проказав Ласеллз.
— Справді? Що ж, ласкаво запрошую вас до Венеції. Спробуйте.
— Де він зараз?
— У Темряві — у Венеції, — але збирається назад, в Англію.
— Він так і сказав?
— Так, я же говорив — у мене три повідомлення: одне для Чилдермасса, одне для Норрелла і одне для всіх інших магів Англії.
— І що ж це за повідомлення?
— Я маю переказати Чилдермассу, що леді Поул повернули з мертвих не так, як про це розповідає Норрелл: йому допоміг один фейрі, і цей фейрі багато чого накоїв, багато лихого, і я маю передати Чилдермассові ось цю коробочку. Це перше повідомлення. І ще я маю переказати Норреллу, що Стрейндж вертається назад. Це третє повідомлення.
Ласеллз замислився.
— Що в тій коробочці?
— Не знаю.
— Чому? Вона якось запечатана по-особливому? З допомогою магії?
Дролайт заплющив очі і помотав головою.
— Цього я теж не знаю.