Сюзанна Кларк – Джонатан Стрейндж і м-р Норрелл (страница 153)

— Перепрошую?

Ласеллз швидко втрутився:

— Містерові Норреллові нічого невідомо про чари у згаданих графствах.

Лорд Ліверпуль холодно глянув на нього, ніби не вірив жодному слову. На столі лежала купа папірців. Лорд Ліверпуль навмання вибрав один.

— Чотири дні тому в містечку Стемфорд, — почав він, — дівчина-квакерка з подругою ділилися таємницями. Дівчата почули шум і виявили, що молодші брати підслуховували за дверима. Сповнені обурення, вони погналися за хлопцями в сад, а тоді взялися за руки й прочитали закляття. Вуха у хлопців зіскочили з голів і полетіли геть. І аж коли хлопці врочисто заприсягнися більше ніколи так не чинити, їхні вуха вдалося вмовити злізти з голих трояндових кущів — а там вони приземлилися — і повернутися на хлопчачі голови.

М-р Норрелл збентежився як ніколи.

— Мені, звісно, страшенно прикро, що ці невиховані юні жінки вивчали магію. Взагалі, я, смію заявити, категорично виступаю проти того, аби навчати магії представниць жіночої статі. Але я не зовсім розумію…

— Містере Норрелле, — перебив його лорд Ліверпуль, — дівчатам по тринадцять років. Їхні батьки твердо переконані, що вони зроду не бачили магічного тексту. У Стемфорді немає ні магів, ні хоча б якихось книжок магії.

М-р Норрелл розкрив рота, аби щось сказати, проте збагнув, що відповіді в нього немає, і змовчав.

Заговорив Ласеллз:

— Дуже дивно. А як це пояснили самі дівчата?

— Дівчата розповіли батькам, що просто поглянули під ноги — і побачили закляття, написане на доріжці сірою галькою. Вони стверджували, що каміння підказало їм, як вчинити. Відтоді ту стежину не раз оглядали; там і справді лежить сіра галька, але ні символів, ні містичних письмен. Звичайна сіра галька.

— І ви кажете, що були й інші прояви магії, окрім Стемфорда? — уточнив м-р Норрелл.

— Багато інших проявів і в багатьох інших місцях — здебільшого, але не лише, на півночі, і майже всі — за останні два тижні. У Йоркширі відкрилося сімнадцять шляхів фейрі. Звісно, вони існували ще з часів правління Короля Крука, але відтоді віками вели в нікуди, і місцеві мешканці дали їм позаростати. Однак тепер зненацька шляхи знову очистилися. Бур’яни позникли, а люди розповідають, ніби по той бік видніються дивні краї — досі небачені.

— А чи хтось?.. — м-р Норрелл змовк і облизав губи. — А чи хтось ходив тими шляхами?

— Ще ні, — відказав лорд Ліверпуль. — Але, гадаю, це лише питання часу.

Вже кілька хвилин лорду Сідмуту кортіло висловитися.

— Це найгірше! — палко вигукнув він. — Одна справа — змінювати магією Іспанію, але ж тут, містере Норрелле, Англія! Зненацька ми починаємо межувати з краями, про які ніхто нічого не знає, — з місцями, про які ніхто ніколи й не чув! Мені важко описати почуття, які викликає такий стан справ. Це ж навіть не державна зрада — не думаю, що взагалі існує слово для того, що ви наробили!

— Але я цього не робив! — з відчаєм відказав м-р Норрелл. — Навіщо мені це? Я ненавиджу шляхи фейрі! Я безліч разів про це казав із багатьох нагод. — Він повернувся до лорда Ліверпуля. — Я звертаюся до пам’яті вашої милості. Хіба я хоч колись давав вам підстави вважати, ніби я схвалюю фейрі та їхню магію? Хіба я не ганив кляв їх повсякчас?

Уперше від початку розмови м-р Норрелл спромігся сказати те, що бодай трохи пом’якшило гнів прем’єр-міністра. Лорд Ліверпуль злегка нахилив голову.

— Але якщо це не ваших рук справа, то чиїх тоді?

Здавалося, це питання зачепило особливо болючу струну в душі м-ра Норрелла. Він стояв із витріщеними очима, то відкриваючи, то закриваючи рот, але відповісти не міг.

Натомість Ласеллз ні на мить не втрачав самовладу. Він не мав ні найменшої гадки, хто ж міг витворити таку магію, та зрештою, йому було байдуже. Але він точно знав, яка відповідь найкраще послужить інтересам його самого і м-ра Норрелла.

— Відверто кажучи, я здивований, що вашій милості взагалі потрібно ставити таке питання, — спокійно мовив він. — Сама мерзотність цієї магії видає її автора; це Стрейндж.

— Стрейндж! — закліпав лорд Ліверпуль. — Але Стрейндж у Венеції!

— Містер Норрелл вважає, що Стрейндж більше не володар своїх бажань, — заявив Ласеллз. — Він перепробував усі види мерзенної магії; він водився зі створіннями, знаними як вороги Великої Британії, християнства і всього людства! Можливо, ця катастрофа — наслідок його експерименту, що пішов не так. Або ж він зробив так навмисне. Вважаю за потрібне нагадати вашій милості, як містер Норрелл неодноразово попереджав уряд, що нинішні Стрейнджеві дослідження становлять величезну небезпеку для всієї держави. Ми надсилали вашій милості нагальні повідомлення, та не отримали відповіді. На щастя для нас усіх, містер Норрелл лишився таким, як і завжди: наполегливим, рішучим і обачним.

Доки Ласеллз говорив, його погляд упав на м-ра Норрелла, який тієї миті радше утілював переляк, поразку й безпорадність.

Лорд Ліверпуль повернувся до м-ра Норрелла:

— Сер, ви теж так гадаєте?

М-р Норрелл поринув у свої думки, раз у раз бурмочучи:

— Це моя провина. Це моя провина.

І хоча маг говорив сам до себе, голос його почули всі присутні.

Очі Ласеллза розширилися, але вже за мить він опанував себе:

— Природно, що ви так почуваєтеся, сер, — швидко втрутився він, — але згодом ви збагнете, що це зовсім не так. Коли ви навчали містера Стрейнджа магії, то не могли знати, що все так скінчиться. Ніхто не міг би знати.

Лорда Ліверпуля більше ніж роздратувала спроба виставити м-ра Норрелла жертвою. Багато років поспіль м-р Норрелл виставляв себе яко головного мага Англії, тому якщо в Англії чинилася якась магія, лорд Ліверпуль покладав на чарівника принаймні часткову відповідальність.

— Запитую вас іще раз, містере Норрелле. Будьте ласкаві відповісти прямо. Ви вважаєте, що все це накоїв Стрейндж?

М-р Норрелл поглянув по черзі на кожного джентльмена й перелякано мовив:

— Так.

Лорд Ліверпуль подивився на мага довгим, важким поглядом, а тоді сказав:

— Звісно, на цьому справа не скінчиться, містере Норрелле. Але винен Стрейндж чи ні, ясно одне. Велика Британія вже має божевільного короля; божевільний маг — це вже занадто. Ви наполегливо просили про доручення; то ось воно. Не дайте своєму учневі повернутися до Англії!

— Але… — почав м-р Норрелл, проте змовк, побачивши застереження в погляді Ласеллза.

М-р Норрелл і Ласеллз повернулися на Гановер-сквер. Маг негайно пішов до бібліотеки. Як і раніше, Чилдермасс сидів за столом і працював.

— Ну ж бо! — закричав м-р Норрелл. — Мені потрібне закляття, яке більше не працює!

Чилдермасс знизав плечима:

— Їх тисячі. Чантлюцет[376]; Дедалова троянда; роздягнені леді; вітрифікація Стоксі[377]…

— Вітрифікація Стоксі! Так! У мене є її опис!

М-р Норрелл кинувся до полиці й витягнув книжку. Він пошукав сторінку, знайшов її і квапливо оглянув кімнату. На столику біля каміна стояла ваза з омелою, плющем, падубом із червоними ягодами і гілками якогось куща, укритими зимовим цвітом. Маг зосередився на вазі й почав щось бурмотіти сам до себе.

Усі тіні в кімнаті химерно змінилися, та це було важко описати чи пояснити. Здавалося, неначе всі вони повернулися в інший бік. Навіть коли тіні знову завмерли, Чилдермасс і Ласеллз не сказали б, чи змінилися їхні контури, чи ні.

Щось випало з вази і, дзенькнувши, розбилося об стіл.

Ласеллз підійшов до столу, щоб оглянути предмет. Одна з гілок падуба оскляніла, стала заважкою для букету й відпала; на столі лежали два чи три неушкоджені листочки падуба.

— Це закляття не працювало майже чотириста років, — мовив м-р Норрелл. — Вотершипп у «Занепаді лісу Фейрі» особливо наголошує, що це одне із заклять, які працювали в його юності, але цілковито втратили силу до часу, коли він мав двадцять літ!

— Ваша надзвичайна майстерність… — почав Ласеллз.

— Моя надзвичайна майстерність тут ні до чого! — урвав його м-р Норрелл. — Я не здатен творити магію, якої немає. Магія повертається в Англію. Стрейндж знайшов для цього спосіб.

— Отже, я таки мав рацію? — перепитав Ласеллз. — І наше найперше завдання — завадити поверненню Стрейнджа до Англії. Якщо вдасться досягнути успіху в цім, лорд Ліверпуль багато чого пробачить.

М-р Норрелл замислився на хвильку і сказав:

— Я можу не дати йому повернутися морем.

— Чудово! — вигукнув Ласеллз. Проте щось у тому, як м-р Норрелл вимовив ці слова, змусило його на мить змовкнути. — Що ж, навряд чи він зможе повернутися якось інакше. Не може ж він літати! — Ласеллз хихикнув, а тоді його вразила нова думка: — Чи може?

Чилдермасс знизав плечима.

— Я не знаю, на що тепер здатен Стрейндж, — відказав м-р Норрелл. — Але я думав не про це. Мені йдеться радше про Королівські Шляхи.

— Я гадав, що Королівські Шляхи ведуть до Фейрі, — зауважив Ласеллз.

— Так. Але не тільки до Фейрі. Королівські Шляхи ведуть усюди. До Раю. До Пекла. До Парламенту… Вони побудовані магією. Кожне дзеркало, кожна калюжа і кожна тінь в Англії — брама до тих шляхів. Я не можу повісити замки на всі ворота. Ніхто не зможе. То було би пекельне завдання! Якщо Стрейндж піде Королівськими Шляхами, я не знаю жодного способу завадити йому.

— Але… — почав Ласеллз.

— Я не можу завадити йому! — закричав, заламуючи руки, м-р Норрелл. — І не просіть мене! Але… — Маг доклав величезних зусиль, щоб заспокоїтися. — Я можу підготуватися і зустріти його. Найвеличніший Маг цієї Доби. Що ж, скоро побачимо, еге ж?