Стивен Кинг – Талiсман (страница 132)

Усе рухалося до свого завершення. Ні, ні. Правильна думка, неправильні слова. Усе рухалося в одну точку.

Річард уже мертвий. Мій син мертвий. Має бути мертвим. Він пережив Закляті Землі — заледве, — але він не переживе «Ейджинкурт». Він помер. Нема чого тішити себе марними надіями. Джек Сойєр убив його, і я за це видеру очі з його живої голови.

— Але і я його вбив також, — прошепотів Морґан, спинившись на мить.

Раптом він пригадав власного батька. Ґордон Слоут був суворим лютеранським пастором в Огайо — Морґан усе дитинство намагався втекти від цього грубого, жахливого чоловіка. Нарешті він ушився в Єль. У випускному класі старшої школи всі свої думки і бажання він спрямував на Єль, підсвідомо припускаючи, що його грубий, селюкуватий таточко ніколи туди не поїде. А якщо він і поткне свого носа на територію Єльського кампусу, з ним щось трапиться. Випускник Слоут гадки не мав, що саме могло з ним трапитися… але підозрював, що батько чимось нагадуватиме Злу Відьму, на котру Дороті[259] вилила відро води. Як виявилося, він мав рацію: жодного разу батько його не з’явився в кампусі Єля. Від першого дня перебування Морґана там влада Ґордона Слоута над сином почала танути — одне це вартувало всіх докладених зусиль.

Але тепер, коли він стояв, зчепивши руки в кулаки, нігтями вп’явшись у м’які долоні, батько знову заговорив: «Навіщо чоловікові здобувати весь світ, якщо він має втратити власного сина?»

На якусь мить мокрий жовтий запах — запах порожнього мотелю, запах бабусі, запах смерті — проник у його ніздрі, душив його, і Морґан Слоут/Морґан із Орріса злякався.

Навіщо чоловікові…

Бо сказано в «Книзі Доброго Господаря», що не повинен чоловік приносити в жертву плоди сімені свого…

Навіщо…

Такий чоловік буде проклятим, проклятим, проклятим, проклятим.

…чоловікові здобувати весь світ, якщо він має втратити власного сина?

Смердюча штукатурка. Сухий запах старого мишачого лайна, що обернулося на порох у проміжках між стінами. Божевільні. Божевільні на вулицях.

Навіщо?

Мертвий. Один син мертвий у тому світі, другий — у цьому.

Навіщо?

Твій син мертвий, Морґане. Має бути мертвим. Або помер у воді, або помер під палями і плаває тепер там, або помер — швидше за все — нагорі. Не витримав побаченого. Не витрима…

Навіщо?

— Чоловік здобуває весь світ! — прокричав Морґан у покинутій кімнаті. Він заходився реготати і знову блукати з кутка в куток. — Чоловік здобуває весь світ, і Джейсон свідок, цього досить!

Регочучи, він ходив туди-сюди дедалі швидше і швидше, і вже скоро кров потекла з його стиснутих кулаків.

Десять хвилин по тому до мотелю під’їхала машина. Морґан підійшов до вікна і побачив, що з «кадилака» вилазить Сонячний Ґарднер.

Через секунду він уже гатив обома кулаками у двері, як трирічна дитина в нападі гніву. Морґан бачив, що чолов’яга остаточно з’їхав з глузду, і не знав, добре це чи погано.

— Морґане! — ревів Ґарднер. — Відчиніть, Володарю! Новини! У мене є новини!

Бачив я всі твої новини в бінокль. Погупай іще в двері, Ґарднере, доки я не вирішив, твоє божевілля — це добре чи погано?

Добре, вирішив Морґан. В Індіані Ґарднер вирішальної миті обернувся на Сонячного Боягуза і не потурбувався про Джека раз і назавжди. Але тепер його безкінечне горе повернуло довіру до нього. Якби Морґану знадобився пілот-камікадзе, Сонячний Ґарднер полетів би першим.

— Відчиніть, Володарю! Новини! Новини! Но…

Морґан відчинив двері. І хоча його роздирало від хвилювання, перед Ґарднером постало цілком спокійне обличчя.

— Заспокойся, — сказав він, — заспокойся, Ґарднере. Так лопнуть судини.

— Вони зайшли в готель… на пляжі… стріляли в них… тупі виродки промазали… на воді, я гадав… ми візьмемо їх на воді… потім випірнули підводні потвори… я бачив його в прицілі… я бачив поганого хлопчиська ПРОСТО В МОЄМУ ПРИЦІЛІ… а тоді… почвари… вони… вони…

— Повільніше. — У голосі Морґана чулися заспокійливі нотки.

Він зачинив двері й дістав із внутрішньої кишені піджака пляшечку. Простягнув її Ґарднеру, котрий зняв ковпачок і двічі глибоко ковтнув. Морґан чекав. Обличчя його залишалося світлим та спокійним, але по центру лоба пульсувала жилка, а пальці то стискалися, то розтискалися.

Зайшли в готель, так. Морґан бачив той смішний човник із намальованою на ньому конячою головою і гумовим хвостом, бачив, як він пливе туди.

— Мій син? — спитав він у Ґарднера. — Твої посіпаки бачили його? Він був живий чи мертвий, коли Джек клав його у човен?

Ґарднер похитав головою — але в його очах можна було прочитати його думки.

— Ніхто не знає напевно, Володарю. Одні кажуть, що бачили, як він ворушився. Інші — навпаки.

Байдуже. Якщо він не помер тоді, то помер уже. Один раз вдихне повітря там — і його легені вибухнуть.

Щоки Ґарднера почервоніли від віскі, але очі були на мокрому місці. Він не повернув пляшечку, а досі тримав її в руках. Слоут не заперечував. Йому не хотілося ні віскі, ні кокаїну. Він, як казали ті нечупари з шістдесятих, ловив природний кайф.

— Почни з початку, — сказав Морґан. — І цього разу зосередься.

Єдиною новиною, яку Ґарднер забув розказати під час першого скаженого виступу, була поява старого нігера на пляжі, хоча про це можна було здогадатися. Проте Морґан дозволив Ґарднеру вести далі. Голос Ґарднера стишувався, лють його зменшувалася. Поки Превелебний говорив, Морґан ще раз обмірковував варіанти розвитку подій, викресливши з легким сумом сина з рівняння.

Навіщо здобувати увесь світ? Щоб панувати над усім світом, а світу цілком досить… чи в його випадку світів. Для початку двох, і ще більше, якщо все складеться, як треба. Я пануватиму над ними всіма… Я буду чимось на кшталт Бога Всесвіту.

Талісман. Талісман це…

Ключ? Ні, о ні. Не ключ — двері; замкнені двері, які стоять між ним та його долею. Він хотів не відчинити ті двері, а знищити їх; знищити безповоротно, повністю, навіки-віків, щоб вони ніколи навіть не захряснулися, а не просто замкнулися на замок. Коли Талісман розіб’ється, усі ці світи стануть його світами.

— Ґарде! — сказав він і знову заходив кімнатою.

Ґарднер запитально поглянув на Морґана.

— Навіщо мати владу, — весело прощебетав Морґан.

— Володарю? Я не розумію…

Морґан зупинився перед Ґарднером, його очі палали і блищали. Обличчя пішло брижами. Стало обличчям Морґана з Орріса. Знову стало обличчям Морґана Слоута.

— Це дозволить панувати над світом, — відповів Морґан, кладучи руки Озмонду на плечі. Щойно він забрав руки, Озмонд знову став Ґарднером. — Це дозволить панувати над світом, а цілого світу досить.

— Володарю, ви не розумієте, — сказав Ґарднер, поглядаючи на Морґана, наче той був божевільним. — Гадаю, вони вже всередині. А всередині ЦЕ. Ми намагалися пристрелити їх, але почвари… морські почвари… здійнялися з води і захистили їх, як і писали в «Книзі Доброго Господаря»… а якщо вони всередині… — голос Ґарднера перейшов на писк.

Очі Озмонда округлилися від страху.

— Я розумію, — заспокійливо сказав Морґан. Обличчя та голос його знову стали безтурботними, але кулаки досі стискалися і розтискалися і кров крапала на запліснявілий килим. — Так, сер, а щоб тобі курка на ногу наступила, розумію. Вони зайшли всередину, і мій син ніколи звідти не вийде. Ти втратив свого сина, Ґарде, а мені ось час втратити свого.

— Сойєр, — гаркнув Ґарднер. — Джек Сойєр! Джейсон! Цей…

Ґарднер вибухнув найлютішими прокляттями, які не стихали хвилин п’ять. Він кляв Джека обома мовами; його голос гримів і сочився болем і невимовною люттю. Морґан стояв і чекав, поки той вичерпає власне красномовство.

Коли Ґарднер, важко дихаючи, замовк і ще раз приклався до пляшки, Морґан сказав:

— Правильно! Двічі правильно. Тепер слухай сюди, Ґарде… ти слухаєш?

— Так, Володарю.

Очі Ґарднера/Озмонда яскраво світилися гіркою увагою.

— Мій син нізащо не вийде з Чорного Готелю, і сумніваюся, що вийде і Джек Сойєр. ВОНО, імовірно, чи вб’є його, чи зведе з розуму, чи відправить за сотню світів звідси. Але, можливо, він вийде назовні, Ґарде. Так, можливо.

— Він найгірший, найгірший, найгірший сучий виродок, якого породжувала земля, — прошепотів Ґарднер.

Його пальці стискали пляшечку… стискали… стискали… і зрештою на металі з’явилися ум’ятини.

— Кажеш, старий нігер там, на пляжі.

— Так.

— Паркер, — промовив Морґан, і Озмонд тієї ж миті підтвердив.

— Паркус.

— Мертвий? — спитав Морґан без особливого інтересу.

— Не знаю. Гадаю, що так. Відрядити людей, щоб притягли його сюди?