Стивен Кинг – Сплячі красуні (страница 78)

— Ти ж не батько тієї дівчини, правда, тату?

— Ні, — сказав Клінт. — Я їй не батько.

— Але звідки вона знає Кульне Вітання, яким ми ручкалися в Малій Лізі?

Клінт із зітханням сів на диван. Джаред сів поруч нього.

— Кажуть, яка мати, така й дочка, і Шен Паркс теж грала в баскетбол, хоча ні в старшій школі, ні в команді ААС ніколи. Вона ніколи не зв’язувалася з таким, де мусила чекати в черзі або пробігати крізь паперові кільця на зустрічах команди з фанатами. Любила вуличну, спонтанну гру. Хлопці й дівчата разом.

Джаред сидів причарований.

— А ти грав?

— Трохи, заради розваги. В мене це не дуже виходило. Вона могла б обвести мене будь-якої миті, коли тільки їй заманеться, бо сама грала безперервно. Тільки їй цього не треба було робити, бо ми ніколи не грали одне проти одного. Ми завжди були в одній команді.

У всіх сенсах, подумав він. Хіба ми тільки ручкалися однаково? Ми однаково виживали. Виживання було справжнім молочним коктейлем, тим, заради чого ми обоє билися.

— Джаре, Шен і придумала це Кульне Вітання. Вона навчила мене, а я навчив тебе й хлопців, коли тренував вас.

— Та дівчина, яку ти знав, придумала це вітання? — перепитав Джаред вражено, так, немов Шеннон була авторкою не якогось ручкання, а чогось новітнього в молекулярній біології. Від цього Джаред здався страшенно юним. Утім, таким він насправді й був.

— Еге ж.

Решту йому не хотілося розповідати Джареду, тому що це прозвучало б диким самовихвалянням, але він сподівався, що Шеннон зараз розповідає про це його дружині. Він подумав, це напевне так, бо Шеннон розуміє, що обох жінок буде стерто з цього світу протягом якихось днів, якщо не годин. Ситуація робила викладення правди конче потрібною, нехай і нелегкою справою.

Шен була йому найкращим другом, і вони з нею були коханцями, втім, протягом лише кількох місяців. Вона була закохана в нього — по самісінькі вуха. Отака була правда. Клінт це тепер знав і підозрював, що глибоко в душі знав і тоді, але вирішив ігнорувати, бо сам не мав таких почуттів і не міг їх собі дозволити. Шен дала йому поштовх рухатися вгору, і він за це завжди буде в боргу в неї, але він не хотів прожити з нею своє життя, навіть ніколи не задумувався про таке. Вони мали голу мету — вижити, вижити йому і їй. Шен належала до того життя, в якому він був ображеним, переляканим і майже розчавленим. Вона переконала його триматися свого шляху. І коли він на нього став, Клінтові треба було рухатися вперед. Їй би знайти когось, хто б їй допоміг, але це не міг бути він, а чи було це жорстоко? Егоїстично? Так, для обох.

Минули роки після того, як вони розійшлися, вона зустріла якогось парубка й завагітніла. Що Клінту здавалось імовірним, це те, що батько дочки Шеннон був трішки схожим на того хлопця, в якого вона була закохана в юності. Вона народила дитину, і в ній присутня крихітна дрібка цієї схожості.

Ледве плентаючись, до вітальні увійшла Лайла й зупинилася між диваном і телевізором. Вона роззиралася, неначе не певна, де опинилася.

Обоє погукали одночасно. Клінт: «Любонько?», а Джаред: «Мамо?»

Вона безсило усміхнулась:

— Здається, мені треба в декого попрохати вибачення.

– Єдине, за що тобі треба вибачитися, це за те, що не звернулась до мене з цим раніше, — сказав Клінт. — Дозволила йому нагноюватися. Я просто радий, що мені вдалося розшукати її. Вона ще там, на лінії? — кивнув він у бік кухні.

— Ні, — сказала Лайла. — Ох, вона хотіла побалакати з тобою, але я повісила слухавку. Не вельми ввічливо, але, гадаю, в мені ще бриніли залишки тієї вібрації ревнощів. Крім того, значною мірою в цьому її провина. Давати своїй дочці твоє прізвище… — Вона похитала головою. — Ідіотизм. Господи, я така стомлена.

Для тебе не становило проблеми взяти моє прізвище чи дати його своєму сину, подумав Клінт, і то не без обурення.

— Справжній батько — якийсь парубок, що з ним вона познайомилася, коли працювала в якомусь барі офіціанткою. Все, що вона про нього знала, це його ім’я, та й хтозна, чи назвав він їй своє справжнє ім’я. В тій історії, яку Паркс розповідала своїй дитині, батько — ти, але ти загинув у автокатастрофі, коли вона ще була вагітною. Та тепер уже дівчина навряд щось колись дізнається.

— Вона заснула? — спитав Джаред.

— Дві години тому, — відповіла Лайла. — Сама Паркс досі не спить тільки завдяки своїй найкращій подрузі. Ембер-якось-там-її. Ця також мати-одиначка. Такі тут буквально на деревах ростуть, авжеж? Та й усюди, я гадаю. Але годі з цим. Дайте мені закінчити цю дурну оповідку, гаразд? Вона переїхала до Коглина, щоб розпочати нове життя, невдовзі після того, як народила дитину. Запевняє: не знала, що ти живеш десь у цій місцевості, у що я й на секунду не повірю. Моє прізвище з’являється в «Гералд» кожного бісового тижня і, як ти сам на це вказував, нема інших Норкроссів у цій місцевості. Авжеж, вона знала. Вона досі сподівається, що ти зможеш щось колись вирішити. Я на це чим завгодно можу закластися.

Лайлин рот роззявився у велетенському позіханні.

Клінт подумав, яка жорстока нешляхетність, тож мусив собі нагадати, що Лайла — вихована в комфортній родині середнього класу, з привітними батьками, з братами і сестрами — все ніби з якогось серіалу 1970-х — нездатна збагнути ті дев’ять смаків пекла, що їх скуштували він і Шеннон. Так, дати його прізвище — це була невротична дія, хто б сперечався, але було ще дещо, чого Лайла не зауважила або не хотіла зауважувати: Шеннон жила лише за якихось сто п’ятдесят миль звідси й жодного разу не зробила спроби налагодити контакт. Він міг себе запевняти: це так, бо вона не знала, що він живе поблизу, але, як уже вказала Лайла, це неправдоподібно.

— Те вітання, — запитала Лайла. — Як щодо нього?

Клінт їй розповів.

— Гаразд, — промовила Лайла. — Справу закрито. Я зараз зроблю свіжої кави, а потім повернуся назад до управи. Боже, я така, нахер, втомлена.

7

Допивши свою каву, Лайла обняла Джареда і нагадала йому подбати про Моллі й немовля, добре їх заховати. Він пообіцяв, що все зробить, і вона мерщій відступила від нього. Якби трохи завагалася, вже не мала б сили від нього піти.

Клінт провів її в передпокій.

— Я кохаю тебе, Лайло.

— Я тебе теж кохаю, Клінте.

Вона сподівалася, що сказала правду.

— Я не серджуся, — сказав він.

— Я рада, — сказала Лайла, утримавши себе, щоб не додати: «Овва!»

— Знаєш, коли я останній раз бачив Шеннон — багато років тому, але вже по тому, як ми побралися, — вона просила мене переспати з нею. Я сказав їй «ні».

У передпокої було темно. Окуляри Клінта відбивали світло з віконця над дверима. Позаду нього на гачках висіли куртки й кашкети, наче ряд зніяковілих глядачів.

— Я сказав їй «ні», — знову повторив Клінт.

Лайла не могла збагнути, що він їй хоче сказати — що він гарний хлопчик, мабуть? Вона наразі нічого не могла збагнути.

Лайла поцілувала його. Він відповів цілунком. То були просто губи, шкіра до шкіри.

Вона пообіцяла йому подзвонити, коли приїде в управу. Зійшла сходами, зупинилася і, обернувшись, подивилась на нього.

— Ні слова не казав мені про цей басейн. Просто вирішив і подзвонив якомусь підрядчику. Я повернулась додому і бачу серед подвір’я яму. Вітаю, нахер, тебе з днем народження.

— Я…

Він затнувся. Що взагалі тут можна було сказати? Що він думав, це вона хоче басейн, тоді як на справді басейн хотілось йому?

— А коли ти вирішив закинути свою приватну практику? Ми цього також не обговорювали. Ти поставив мені кілька запитань, я думала, ти вивчаєш якісь документи чи ще щось, а потім бум. Справу зроблено.

— Я думав, це моє право таке вирішувати.

— Я знаю, що ти так думав.

Вона мляво махнула йому на прощання рукою і пішла до свого крузера.

8

— Офіцер Лемплі сказала, що ви хотіли мене бачити.

Євка так прудко підскочила до ґрат свої камери, що заступник директорки Гікс швидко відтанцював два кроки назад. Євка щасливо усміхалася, чорне волосся хвилями обрамляло її обличчя.

— Лемплі — єдина правда ж?

— Зовсім ні, — відповів Гікс. — Є ще Міллі. Офіцер Олсон, я хотів сказати.

— Ні, вона заснула в тюремній бібліотеці, — не переставала посміхатися Євка своєю усмішкою королеви краси. — Обличчям на журналі «Сімнадцятка». Якраз роздивлялася вечірні сукні.

Заступник директорка навіть на задумався про слова Євки. Вона не могла знати таких речей. Яка вона не вродлива, а сидить у Балуваній Кімнаті[243], як інколи, і то небезпідставно, називали цю м’яку камеру.

— Утримувана, у вас усе плутається в голові. Я так кажу не з наміру образити ваші почуття, я так кажу, бо це правда.

Мабуть, вам варто було б поспати, може, це розчистило б трохи того павутиння.

— Маю одну пікантну новину для вас, пане заступнику директорки Гікс. Хоча відтоді, як почалося те, що ви називаєте Авророю, земля зробила менше одного оберту, в світі заснуло значно більше половини жінок. Уже сімдесят відсотків. Чому з жінок-офіцерів, яка ще не спить, так багато? Звичайно, чимало жінок просто не прокинулися. Коли це почалося, вони вже спали. Потім багато втомилися й таки поснули, попри їхні намагання залишатися притомними. Але не всі такі. Ні, значна частка жіночої популяції сама вирішила лягти на спочинок. Оскільки, як, поза всякими сумнівами, знає ваш доктор Норкросс, страх перед неминучим гірше самого неминучого. Легше вже попуститися.