Стивен Кинг – Сплячі красуні (страница 77)

На дивані лежала маленька дівчинка в коконі з вершкового кольору прядива. Поряд з дівчинкою, в затишному кошику для праної білизни на підлозі — немовля. Втім, немовля в кошику не було схожим на немовля. Воно було схожим на щось обплетене павуком для майбутнього споживання.

— Стукнулись, зчепилися, лясь-лясь, — промовила Лайла, хоча з її тону більше не було схоже, щоб це її турбувало. — Я бачила, як вона це робила. Годі прикидатися, Клінте. Годі брехати.

«Нам треба поспати, — подумав Клінт, — Лайлі найбільше. Але не раніше, ніж розв’яжеться цей ідіотський сюжет, неначе з якогось ситкому. Та ну ж бо, мусить бути якийсь спосіб. Першою в нього майнула думка дістати свій телефон, але в ньому недостатньо великий екран для того, що він задумав».

— Джареде, інтернет же досі є, так?

— Був, коли я останнього разу вмикався.

— Принеси свій ноутбук.

— Навіщо?

— Просто принеси, гаразд?

— У мене справді є сестра?

— Ні.

Лайла вже почала було клювати носом, але тут стрепенулась:

– Є.

— Принеси ноутбук.

Джаред пішов по комп’ютер. Лайла знов почала куняти.

Клінт поплескав її по одній щоці, потім по іншій.

— Лайло. Лайло!

Її голова знов підсмикнулась.

— Я в порядку. Не торкайся мене.

— У тебе ще залишилося те, що ви приймали з Лінні?

Вона полізла собі до нагрудної кишені і видобула пуделко для контактних лінз. Відкрила одну з пластикових комірок. Всередині було трохи порошку. Вона подивилась на Клінта.

— Це сильна штука. Я можу видряпати тобі очі. Навіть без ніякого кокона. Я смутна, але також неймовірно зла.

— Я ризикну. Нумо.

Вона нахилилася, затисла одну ніздрю, а іншою занюхала порошок. Потім сіла прямо, з широко розплющеними очима.

— Скажи мені, Клінте, добре було з Шеннон у ліжку? Я думала, тобі зі мною добре, але з нею, мабуть, було краще, якщо ти переметнувся знову до неї, коли ми лише якийсь рік як одружилися.

Повернувся Джаред, його замкнуте обличчя промовляло: «Останніх слів я не чув», — і поклав перед батьком свій ноутбук. Роблячи це, він підкреслено не наблизився до Клінта. «І ти, Бруте?»

Клінт увімкнув Джаредів «Мак», зайшов на «Фаєрфокс» і ввів у пошук: «Шейла Норкросс Коглин баскетбол». Знайшлася та стаття. І фотографія дівчини на ім’я Шейла Норкросс. Чудовий збіса портретний знімок у баскетбольному светрі. З її гарним, розпашілим від штовханини на корті, обличчям. Дівчина усміхалась. Клінт вивчав фотографію майже тридцять секунд. Потім, не кажучи ні слова, він повернув ноутбук, щоб міг побачити Джаред. Син дивився з міцно стуленими губами і стиснутими кулаками. Потім вони звільна розслабилися. Він подивився на Лайлу ще більш збентежено, ніж до цього.

— Мамо… якщо тут є якась схожість, я її не бачу. Вона зовсім на мене не схожа. Чи на тата.

Очі Лайли, вже розширені після споживання чарівного порошку, розширилися ще дужче. Вона видала хрипке крякання, що мало бути сміхом:

— Джареде, прошу, не треба. Просто не треба. Ти сам не уявляєш, про що говориш.

Джаред скривився, немов щойно отримав ляпаса, і якусь жахливу мить Клінт був на межі того, щоб заїхати в голову своїй дружині, з якою прожив сімнадцять років. Утримав його від цього другий погляд на фото усміхненої дівчини. Бо якщо комусь хотілося її знайти, там таки була слабенька схожість, помітив її Джаред чи ні: видовжене підборіддя, високий лоб і ямочки, що позначали кутики її усмішки. Жодна з цих рис не відповідала Клінтовим власним, але він бачив, як вони підштовхують до асоціацій.

«Я закохана в твої ямочки на щоках, — казала іноді йому Лайла, коли вони лише недавно побралися. Часто в ліжку, після сексу. Торкаючись їх пальцями. — Всім би чоловікам такі ямочки».

Він міг би пояснити їй, що йому зараз дійшло, тому що Клінт вважав, що він усе зрозумів. Але мався й інший спосіб. Була четверта ранку, час, коли майже всі в Три-Окружжі звичайно спали, але це не звичайна ніч. Якщо його стара подружка по опікунській системі досі не в коконі, вона відповість на дзвінок. Єдине питання — чи зможе він їй додзвонитися. Він спершу хотів набрати з мобільного, та потім натомість підійшов до телефона на стіні. Почув гудок робочої лінії — вже непогано.

— Що це таке ти витіваєш? — спитала Лайла.

Він не відповів, просто набрав 0. Після шести гудків, коли він уже злякався, що ніхто не відповість, що навряд чи було б дивним, озвався втомлений жіночий голос:

— Йо? Що?

Клінт мав великі сумніви, що «Шенандоа Телеком» інструктував своїх операторок саме так відповідати на дзвінки клієнтів, але був просто вдячний за те, що почув людський голос.

— Операторко, моє ім’я Клінтон Норкросс, з Дулінга, і мені дуже потрібна ваша допомога.

— Ось що я вам скажу, я дуже в тім сумніваюся, — відгукнулась вона тягучим говором, який міг (та, певне, так і було) походити з нетрів округу Бриджер. — Це жінкам сьодні треба допомога.

— Саме до жінки мені й треба додзвонитися. Її ім’я Шеннон Паркс. У Коглині.

Якщо вона взагалі є в довіднику. Самітні жінки часто вибирають шлях нереєстрації.

— Ви можете для мене її пошукати?

— Заради такої інформації ви могли б набрати 611. Чи скористатись вашим чортовим комп’ютером.

— Прошу вас, допоможіть мені, якщо можете.

Запала довга тиша. Зв’язок не перервався, але якщо вона просто при ньому заснула?

Нарешті операторка озвалася:

— Знайшла С. Л. Паркс на Кленовій вулиці в Коглині. Ви цю пані шукали?

Майже напевне так і було. Він так різко вхопив олівець, який звисав з дощечки для нотаток, що обірвав нитку.

— Дякую вам, операторко. Дуже вам вдячний. Ви можете дати мені номер?

Операторка продиктувала й обірвала зв’язок.

— Я не повірю їй, навіть якщо ти їй додзвонишся! — крикнула Лайла. — Вона брехатиме заради тебе!

Нічого на це не кажучи, Клінт набрав номер і навіть не встиг почати непокоїтись. Слухавку там зняли на половині першого гудка.

— Я досі не заснула, Ембер, — заговорила Шеннон. — Дякую тобі за дзвінок…

— Шен, це не Ембер, — промовив Клінт. Раптом він відчув слабкість в ногах і сперся об холодильник. — Це Клінт Норкросс.

5

Інтернет — це такий яскраво освітлений дім, що стоїть над темним підвалом з брудною долівкою. Вигадки розростаються в тому погребі, як гриби. Деякі — смачні, більшість — отруйні. Вигадка, яка народилася в Купертино[241], — а подавали її як абсолютний факт — належала до останніх. Чоловік, що видавав себе в Фейсбуку за лікаря, написав пост під назвою «ПРАВДА ПРО АВРОРУ»:

Група біологів та епідеміологів Кайзерівської медичної асоціації[242] визначила, що до поширення сонної хвороби Аврора спричиняються кокони, які оповивають вражених цією хворобою жінок. Дихання тих нещасних, проходячи крізь кокон, стає переносником інфекції. Цей переносник надзвичайно заразливий!

Єдиний спосіб зупинити Аврору — спалювати кокони разом з жінками всередині них! Робіть це терміново! Ви подаруєте своїм коханим той відпочинок, якого вони прагнуть у своєму напівпритомному стані, і зупините поширення цієї пошесті.

Зробіть це заради тих жінок, які ще не заснули!

Ні в Кайзерівській асоціації, ні в жодній з багатьох її філій не існувало доктора на ім’я Філіп П. Вердруска. Про це швидко повідомили по телевізору і в інтернеті, а також поширили спростування десятків відомих медиків та Центру контролю і запобігання захворюванням в Атланті. Фальшивка з Купертино стала головною новиною всіх каналів, коли сонце зійшло над Східним узбережжям Америки. Але ця коняка вже втекла зі стайні, і Лайла Норкросс могла собі уявити, що буде далі. Фактично, вона це ще раніше передбачила. Хоча люди можуть сподіватися на краще, Лайла, пропрацювавши у синій формі майже двадцять років, знала, що вірять вони в найгірше. У переляканому світі королюють фальшиві звістки.

Коли світанок зайнявся над штатами середнього заходу, випалювальні бригади вже шастали містами й містечками всієї Америки і зовнішнього світу. Жінок у коконах стягували на звалища, на поля й стадіони, де вони спалахували полум’ям.

Робота «Філіпа П. Вердруски» вже розпочалася, коли Клінт пояснив Шеннон актуальну ситуацію в родині Норкроссів, а потім мовчки подав слухавку своїй дружині.

6

Спершу Лайла не промовила нічого, тільки недовірливо дивилася на чоловіка. Він кивнув їй, немов вона щось йому сказала, а потім взяв делікатно Джареда за руку.

— Ходімо, — сказав він. — Дамо їй приватності.

У вітальні, в телевізорі, та жінка на Громадському каналі продовжувала низати бісер — схоже було, вона робитиме це навіть коли світ наблизиться до свого кінця, але звук, дякувати богу, було вимкнуто.