Стивен Кинг – Сплячі красуні (страница 79)
— Він лише мозкоправ, не медик, — сказав Гікс. — Я не довірив би йому лікувати й задирку на нігті. Отже, якщо у вас більше нема нічого, я мушу керувати в’язницею, а вам треба поспати.
— Я цілком притомна. А ви йдіть, тільки залиште мені свій мобільний телефон.
Усі Євчині зуби були на виду. Її усмішка, здавалося, більшає й більшає. Ті зуби були дуже білими і на вигляд дуже міцними. «Зуби якоїсь звірини, — подумав Гікс, — та вона й є звіриною. А хто ж іще, згадати лишень, що вона зробила з тими метокухарями».
— Навіщо вам потрібен мій мобільний, утримувана? Чому б вам на скористатися вашим особистим невидимим мобільним телефоном? — показав він на пустий куток в її камері. Це було майже кумедним — така мішанка глупоти й божевілля, і нахабства, яку презентувала ця жінка. — Він он там і не має ліміту хвилин.
— Гарний жарт, — сказала Євка. — Вельми кумедний. А тепер ваш телефон, будь ласка. Мені треба подзвонити доктору Норкроссу.
— Це неможливо. Приємно було побачитися.
Він відвернувся йти.
— Я би не йшла так швидко. Ваша компанія цього не схвалить. Погляньте вниз.
Гікс опустив очі й побачив, що він оточений щурами. Їх там сиділо щонайменше з дюжину, дивилися вгору на нього твердими, як камінчики, очима. Він відчув, як у грудях йому здіймається крик, але задавив його. Крик міг зрушити їх, змусити атакувати.
Євка простягнула крізь ґрати свою тонку руку, догори долонею, і навіть у своєму близькому до паніки стані Гікс зауважив жахливу річ: на цій долоні немає жодних ліній. Вона була ідеально гладенькою.
— Ви думаєте про втечу, — промовила вона. — Звісно, ви можете спробувати, проте, зважаючи на ваше ожиріння, я сумніваюся, що ви вмієте бігати досить швидко.
Щури вже увивалися в нього на туфлях. Чийсь рожевий хвіст лоскотав його щиколотку в строгій картатій шкарпетці, і він відчув, що той крик здіймається знову.
— Вас укусять кілька разів, і хтозна, які інфекції переносять мої маленькі друзі. Дайте мені ваш мобільний.
— Як ви це робите?
Гікс ледве міг дочути власні слова крізь шум крові, яку помпувало його серце.
— Секрет фірми.
Тремтячою рукою Гікс зняв у себе з пояса телефон і поклав його в цю жахливу, позбавлену ліній долоню.
— Ви можете йти, — сказала Євка.
Він побачив, що її очі набули яскраво-бурштинового кольору. Зіниці — чорні діаманти, котячі зіниці.
Гікс вирушив боязко, високо ступаючи поміж кругокружних щурів, а коли вони вже залишилися позаду, кинувся бігом до Бродвею, до безпечності Вартівні.
— Дуже добре виконано, Мати, — сказала Євка.
Найбільша зі щурів стала на задні лапи й подивилася вгору, посмикуючи вусами.
— Він слабкий, я чула запах його безсилого серця.
Щуриха опустилася на підлогу і шаснула до сталевих дверей душової комірки далі коридором Крила А. Решта вервечкою рушили слідом, наче діти на якійсь шкільній екскурсії. Там між стіною й підлогою була шпара в бетоні, яку щури розширили собі для проходу. Там вони зникли в темряві.
Гіксів мобільний був захищений паролем. Євка, не гаючись, ввела чотирьохциферний код, не звірялась вона також із його списком контактів, а просто набрала номер Клінта. Той відповів негайно й не вітаючись:
— Остудіть свої турбіни, Лорі. Я скоро вже повертаюся.
— Це не Лорі Гікс, докторе Норкросс, це Євка Блек.
Тиша на тім кінці.
— Ситуація вдома нормальна, я сподіваюсь? Чи то, наскільки може бути нормальною за даних обставин.
— Як у вас опинився Гіксів мобільний телефон?
— Я його позичила.
— Чого вам треба?
— По-перше, поділитися з вами певною інформацією. Випалювання вже почалося. Чоловіки випалюють жінок у коконах тисячами. Це те, чого багатьом чоловікам завжди бажалося.
— Я не знаю, який ви мали досвід із чоловіками. Паскудний, здогадуюся. Але що б ви там не думали, більшість чоловіків не бажають вбивства жінок.
— От і побачимо, хіба не так?
— Так, гадаю, побачимо. Чого вам ще треба?
— Сказати вам, що ви той один, — щиро розсміялася Євка. —
— Я вас не збагну.
— Той, що репрезентує все чоловіцтво. Як я репрезентую все жіноцтво — і тих, що сплять, і тих, що притомні. Ненавиджу парафінити за апокаліпсис, але наразі мушу. Саме тут буде визначено долю цього світу. — Вона зімітувала звуки тривожних барабанів з телемелодрами: —
— Міз Блек, ви перебуваєте в полоні фантазій.
— Я вже казала вам, що можете звати мене Євкою.
— Гаразд, Євко, ви перебуваєте в по…
— Чоловіки вашого містечка прийдуть по мене. Вони питатимуть мене, чи можу я пробудити їхніх дружин, матерів і дочок. Я відповім, що, звичайно, таке можливо, оскільки я, як юний Джордж Вашингтон, не можу брехати. Вони вимагатимуть, щоб я це зробила, а я відмовлюся — оскільки мушу. Вони мене катуватимуть, вони роздиратимуть моє тіло, а я все одно відмовлятимусь. Зрештою, Клінте, вони мене вб’ють. Я можу називати вас Клінтом? Я розумію, ми щойно почали працювати разом, тому мені не хотілося б переступати межі.
— Авжеж, можете, — промовив він похолодно.
— Щойно я помру, портал між цим світом і країною сну закриється. Всі жінки вкінці заляжуть спатоньки, всі чоловіки помруть, і цей змучений світ нарешті зітхне з величезним, безповоротним полегшенням. Птахи витимуть гнізда на Ейфелевій вежі, і леви гулятимуть розбитими вулицями Кейптауна, і води поглинуть місто Нью-Йорк. Великі риби казатимуть маленьким рибкам, щоб загадували собі великі риб’ячі мрії, тому що Таймз-сквер широко відкрито перед ними, і якщо матимеш достатньо сил, щоб плавати супроти панівної течії там, то зможеш плавати супроти неї всюди.
— Ви галюцинуєте.
— Те, що відбувається зараз у світі, це галюцинація?
Вона залишила йому шпарину, але він нею не скористався.
— Думайте про це, як про чарівну казку. Я — безчесно ув’язнена чарівна діва, замкнена в замку. Ви — мій принц, мій лицар у сяючому обладунку. Ви мусите оборонити мене, я впевнена, у шерифській управі є зброя, але знайти чоловіків, охочих нею скористатися — з можливістю загинути, захищаючи істоту, яка, як вони вважають, і призвела до всього цього — буде значно важчим завданням. Хоча я вірю в силу вашої переконливості. Саме тому, — розсміялася вона, — ви і
Йому згадався ранок, роздратування, коли він побачив Антона, безрадісні почуття, коли роздивлявся свій обм’яклий живіт. Хай яким він був охлялим, Євчин закрадливий тон зродив у ньому бажання щось ударити.
— Клінте, у вас нормальні почуття, не картайте себе.
Тепер вона обернулася співчутливою, делікатною.
— Кожний чоловік бажає бути тим Чоловіком. Тим, що приїжджає верхи, не каже нічого, крім «угу» й «нє», та стріляє від стегна, очищає місто і знову скаче геть. Після того, як переспить з найгарнішою кралечкою в салуні, звісно. Ігнорованою залишається центральна проблема. Ви, чоловіки, буцаєтеся рогами, а від грюкоту голова болить у всієї планети.
— Ви дійсно можете це припинити?
— Ви поцілували свою дружину на прощання?
— Так, — відповів Клінт. — Лише хвилину тому. У нас виходило й краще, але я старався. Вона теж. — Він зробив вдих. — Сам не знаю, чому я вам все це розповідаю.
— Тому що ви мені вірите. І насправді я знаю, що ви її поцілували. Я дивилася. Я жах яка підглядачка. Я чманію від романтичних історій. Я також рада, що ви все владнали цієї ночі, виклали карти на стіл. Насправді шлюби руйнує те, що залишається непромовленим.
— Дякую вам, докторе Філ. Дайте відповідь на моє запитання. Ви можете це припинити?
— Так. Але ось така умова. Вбережіть мене живою до, ага, до сходу сонця наступного вівторка. Чи, може, на день-два довше. Напевне не можу сказати. Утім, мусить бути схід сонця.
— Що трапиться, якщо я — якщо
— Можливо, я зможу все владнати. За умови, якщо вони погодяться.
— Якщо хто погодяться?
— Ті жінки, дурненький. Жінки з Дулінга. Але якщо помру, жодної угоди не буде додержано. Не може бути або так, або інакше. Мусить бути разом.
— Я не розумію, про що ви говорите!
— Зрозумієте. Згодом. Можливо, я побачу вас уранці. І, до речі, вона має рацію. Ви ніколи не обговорювали той басейн із нею. Хоча показували деякі фото. Здогадуюсь, ви думали, що цього достатньо.