Стивен Кинг – Сплячі красуні (страница 72)
На це Рі не промовила нічого.
Розділ 19
1
Клінт знайшов номер мобільного Гікса у телефонній книжці в своєму столі і подзвонив йому з дротового телефона. Діючий директор виявився неприємно розслабленим. Можливо, заковтнув пару пігулок валіуму.
— Багато жінок дійшли стану… гадаю, ви назвали б це
— Примирення — це не те саме, що капітуляція, — сказав Клінт.
— Називайте це, як вам схочеться, але відтоді, як ви пішли, світло померхло більш як для половини з них.
Гікс проказав це із задоволенням, зазначивши, що співвідношення між кількістю офіцерів і утримуваних знову стало зручним. Команда залишиться в добрій формі, навіть коли втратить офіцерів-жінок.
Отак люди при владі ставляться до людського життя, хіба ні? У термінах одноразової допомоги і зручного для управління співвідношення. Клінт ніколи не хотів опинитися при владі. Як вихованець опікунської системи, під владою численних домашніх тиранів, він вижив здебільшого дивом; вибраний ним фах був очевидною реакцією на той досвід, щоб допомагати безпорадним, таким людям, як той хлопчик, яким колись був він сам, і Маркус, і Джейсон, і Шеннон… і як його матір, та бліда, знервована примара, що слабенько мерехтіла в його пам’яті.
Джаред стиснув плече батька. Він слухав.
— Візьміть до уваги, паперів доведеться писати безпрецедентно, — продовжував Гікс. — Влада штату вельми несхвальнодивиться на випадки, коли у в’язниці стріляють утримуваних.
Рі Демпстер ще не захолола в коморі техніка, а Гікс уже думає про писання паперів. Клінт вирішив, що треба перервати розмову, поки він не скористався тим сленговим терміном, що означає чоловіка, котрий практикує сексуальні стосунки з жінкою, яка його народила.
Клінт сказав, що скоро приїде, та й по всьому. Джаред запропонував зробити йому сендвічів з підсмаженою болонською ковбасою.
— Ти ж, либонь, голодний.
— Дякую, — відповів Клінт. — Схоже, це саме те, що треба. М’ясо шкварчало і надималося на пательні, і його ніс ловив цей запах. Це було так гарно, що сльози навернулися йому на очі. Чи може, сльози ще до того були в його очах?
— Я собі теж таке хочу, — так сказала йому Шеннон того, останнього, разу, дивлячись на фотографію маленького Джареда. І, напевне, тепер має.
Шейла, Лайла сказала, так звуть ту дівчину, Шейла Норкросс.
Це йому дійсно лестило, можливо, найбільше лестило з усього, що траплялося з ним — Шеннон дала своїй дочці його прізвище. Тепер це стало проблемою, та все одно. Це означає, що вона його кохала. Ну, він також любив Шеннон. Певним чином. Між ними було те, чого інші люди ніколи б не змогли зрозуміти.
Він згадав той Новий рік. Шен з вологими очима спитала в нього, чи все гаразд. Гучно гатила музика. Всюди висіли запахи пива і сигаретного диму. Він нахилився до її вуха, щоб запевнити, що він її почув…
Клінт спромігся відкусити лише раз чи два. Хоч як гарно во-но пахло, та його шлунок перетворився на тверду гумову кулю.
— Це не через смак їжі, — вибачився він перед сином.
— Йо, — кивнув Джаред. — У мене теж апетит ніякий.
Він марудився з сендвічем, який сам зробив.
Шурхнувши, відсунулися скляні двері, і ввійшла Лайла з білим згортком на руках.
2
Щойно вбивши свою матір, Дон Пітерз взявся до наступних невідкладних справ.
Перший крок був очевидним: прибрати. Хоча зробити це буде нелегко, бо Дон вибрав не якийсь інший спосіб вбивства матері, а приставив дуло рушниці Ремінгтон до її обмотаної павутинням голови і натис гачок. Таким чином справу було зроблено з апломбом (чи, може, він сплутав слово), але це створило шалений збіса розгардіяш, а Дон краще створював розгардіяш, ніж його розчищав. Це був той факт, на якому часто наголошувала його мати.
А скільки ж бруду! Кров, шматки мозку, обривки того плетива хлюпнули на стіну плямою у формі якогось велетенського зазубленого мегафона.
Замість робити щось із цим безладом, Дон всівся на «Лей-Зі-Бой»[228] і чудувався, навіщо він узагалі таке вчинив. Хіба його мати була винна в тому, що Джінет Сорлі просто йому перед обличчям вихляла своїм пружним задком, а потім брязнула на нього, коли він всього лиш дозволив їй йому здрочити? Хіба так? Чи в тому, що Дженіс Котс із ганьбою витурила його з роботи? Чи в тому, що Норкросс, той маніжний мозкоправ, підло вдарив його? Ні, мати не мала жодного стосунку ні до чого з цього, та все одно Дон приїхав додому, побачив, що вона спить, дістав з пікапа рушницю, повернувся в хату і вибив геть її сновидіння разом з мозком. За умови, що їй щось снилося… а там — хтозна?
Так, він був у розпачі. Так, він зіткнувся з несправедливістю. І все ж таки, як не було Дону неприємно це визнавати, хай як погано відчувати розпач і несправедливість, не варто було хапатися за рушницю і вбивати власну матір. Це занадто.
Дон пив пиво і плакав. Він не хотів вбивати себе чи сідати в тюрму.
Сидячи на материному дивані, почуваючись спокійнішим з пивом у шлунку, Дон Пітерз второпав, що прибирання може взагалі не становити проблеми. Офіційні органи зараз надзвичайно заклопотані. Справи, від яких за нормальних обставин ти навряд чи міг би відкараскатись — як от підпал — можуть легко прокотити, дякувати Аврорі. Криміналістичні розвідки на місцях злочинів раптом здалися чимось доволі другорядним. Крім того, це ж ціпоньки вовтузяться з усім тим мікроскопнокомп’ютерним лайном. По телевізору так, принаймні.
Він поклав оберемок газет на плиту і ввімкнув пальник. Поки газети займалися, він вхопив пляшку розпалювача для барбекю і побризкав цією рідиною штори, меблі, все, що швидко загориться.
Їдучи від палаючого будинку, Дон зрозумів: є ще дещо, що йому потрібно зробити. Ця справа набагато, багато складніша за розпалювання вогню, але не менш важлива: хоч раз у житті Дону треба якось серйозно розрядитися.
Це правда, що стосунки Дона з жінками незрідка бували напруженими, та треба також визнати, що його стосунки з матір’ю — його найраніші стосунки — мусили бути тим, що загнало його в цей глухий кут. Навіть Норкросс, мабуть, з цим загалом погодився б. Мати виховувала його сама, і він вважав, що вона робила все якнайкраще, але хіба зробила бодай щось його мати для того, щоб підготувати його до таких, як Джінет Сорлі, Ейнджел Фіцрой чи Дженіс Котс? Мати смажила Дону на грилі сендвічі з сиром і пекла для нього спеціальні пиріжки з полуницею у формі НЛО. Вона приносила йому імбирний ель і доглядала його, коли він хворів грипом. Коли Дону було десять років, вона зробила йому з картону й обрізків повсті костюм чорного лицаря, якому заздрив весь четвертий клас — та вся школа!
Усе це було чудово, але, можливо, його мати була
Занадто великодушні!
Так!
Великодушність — це та бомба з годинниковим механізмом, яку вручила йому мати, от вона й вибухнула їй в обличчя. В цьому виявилася справедливість (треба визнати, неймовірно жорстока справедливість), і хоча Дон міг з таким погодитись, він поклявся, що ніколи цього не вподобає. Смерть — це сувора кара за великодушність. Справжні злочинці — це такі як та Дженіс Котс. Нема смерті надто суворої для Дженіс Котс. Він шкодував, що замість усипити її пігулками, йому не випало шансу задушити її. Або перерізати їй горло і дивитися, як вона
— Я люблю тебе, мамо, — промовив він до кабіни пікапа.
Він промовив ці слова так, ніби випробовуючи, чи не вдарять вони рикошетом. Дон повторив це твердження ще кілька разів. А потім додав:
— Я тобі вибачаю, мамо.
Дону Пітерзу дійшло, що він не хоче залишатися наодинці зі своїм голосом. У ньому наче… наче не звучало правоти.
(«Ти впевнений, що це правда, Донні? — питала його мати, коли він був малим і вона вважала, що він бреше. — Милесенький, це свята правда, що ти взяв із вази тільки одне печиво?»)
(«Так, — казав він. — Це свята правда». Хоча це була неправда, і він догадувався, що мати знає, що це неправда, але вона заплющувала на таке очі, і от погляньмо, що їй це наробило. Як там у Біблії про це? «Посієш вітер — пожнеш бурю».)
3
Оскільки на парковці біля «Рипливого колеса» місць увже не було, Дону довелося покинути свою машину при узбіччі далі по вулиці. Дорогою до бару він проминув кількох чоловіків, які стояли на хіднику з кухлями пива, захоплено спостерігаючи велику заграву в горах.
— А ще й в іншому місці горить… здається, це вже десь у самому місті, — зауважив один з них.
Мабуть, мамин будинок, подумав Дон. Можливо, заразом згорить весь сусідній квартал і хтозна скільки сплячих жінок. Декотрі з них добрі, і це сумно, але переважна більшість або шльондри, або фригідні. Завжди або занадто гарячі, або занадто холодні. Отаких-от маємо жінок.
Він отримав чарку і пиво біля шинквасу і знайшов собі місце в кінці довгого стола з поліціантом Террі Кумсом і одним чорним парубком, якого він знав в обличчя зі своїх попередніх вечорів у «Колесі», але чийого імені пригадати не міг. Якусь мить Дон зважував питання, чи міг Террі чути щось про події в тюрмі, про те фальшиве звинувачення, про те, як його підставили тощо. Та якщо Кумс навіть і чув, він був не в тому настрої і стані, щоб з цього приводу щось робити — поліціант сидів напівсонний, з на три чверті порожнім глеком на столі перед собою.