Стивен Кинг – Сплячі красуні (страница 70)
Але вони роблять все, що наразі можуть, хіба не так? А на Гірській дорозі досі завали того котячого піску.
— Ні, нема там нічого, — виправила вона себе. То було кілька місяців тому. Чи, може, рік?
— Чого там нема?
Вони знову були надворі, йшли до крузера, припаркованого перед будинком Роджера.
Лайла, несучи в руках кокон, скинула очима на Террі.
— Я балакала вголос?
— Йо, — підтвердив Террі.
— Перепрошую.
— Яке ж все-таки це блядство, — схлипнув Террі і вирушив до будинку Зольник.
Лайла запитала, куди це він пішов.
— Двері прочинені, — відповів він, показуючи. — Глупа ніч надворі, а двері відкриті. Треба перевірити, що там і як. Я на секунду.
Лайла сіла з дитиною на пасажирське сидіння крузера. Здавалося, це було лише якусь мить тому, але цифри на годиннику вже показували 2:22. Їй подумалося, що там було 2:11, коли вона сідала. Двадцять два й одинадцять різні числа. Але одинадцять плюс одинадцять дає двадцять два. Що означає…
В її думках крутились одинадцять: одинадцять ключів, одинадцять доларів, одинадцять пальців, одинадцять бажань, одинадцять наметів на одинадцяти туристичних стоянках, одинадцять вродливих жінок посеред дороги чекають, поки їх щось переїде, одинадцять пташок на одинадцяти гілках одинадцяти дерев — нормальних дерев, зауважмо, не уявних дерев.
Що то
Лайла вловила себе на тому, що примовляє:
— Платина, Платина.
Недотепне ім’я цієї дитини: не Срібло, а Платина. Сілвер — це прізвище судді. Якщо Лайла колись і знала ім’я загиблої кицьки судді, то зараз згадати не могла. Дочку Клінта звуть Шейла Норкросс. Звісно, він нічого не визнав, яке розчарування, найгірше розчарування у всій цій справі — навіть не визнати того, що Платина — його дитина. Чи це Шейла його дитина. Губи в Лайли були сухими, а сама вона обливалася потом, хоча в машині було прохолодно. Двері будинку Зольник розчахнулись.
7
Чи міг він бодай щось зробити для цього хлопця, Террі не знав; йому навіть спробувати не спало на думку. Натомість він сів на ліжко і, поклавши руки собі на коліна, зробив кілька повільних, глибоких вдихів. Йому потрібно було зібрати докупи думки, викинувши з голови все лайно.
Спляча лежала на підлозі. Плетиво покривало її руки і голову, а також нижню частину тіла. В кутку лежали її заборсані разом з трусами штани. Жінка була маленькою, футів п’ять на зріст. Судячи з фотографій на стіні й на бюро, їй було за сімдесят. Можливо, більше.
Террі міркував, що чоловік, який намагався її зґвалтувати, мабуть, скинув жінку з ліжка на підлогу, коли стягував з неї штани. Утім, він не був на вигляд цілком дорослим чоловіком; у ньому прозирала підліткова худорлявість. Його джинси зжужмились на щиколотках, перепинені кросівками. «КУРТ М» було написано маркером збоку на ранті одної з кросівок. Його обличчя було червоною слизотою. Дихання збурювало червону пінку навкруг його рота. З паху в нього досі ринула кров, поповнюючи те болото, що вже утворилось на килимі. Пляма, яка забарвила дальню стіну кімнати і підлогу під нею, була клоччям плоті, яка, як припустив Террі, до того була членом і яйцями КУРТА М.
Мабуть, цей Курт М вирішив, що жінка нічого не зауважить. Такому сучому сину Аврора здалася безцінним дарунком, Великоднім ранком у раю ґвалтівників. Всюди, либонь, є чимало таких, як він, і, чорт забирай, їх чекають невтішні сюрпризи.
Скільки мине часу, поки пошириться поголоска? Якщо роздереш оболонку і спробуєш вмочити свого пісюна, вони відбиваються, вони вбивають. Що, на думку Террі, було цілком справедливим. Але відтак дуже легко було собі уявити якогось прибацаного месію, на кшталт того гівноїда Родака Як-Там-Його, який постійно скиглив і стогнав у телевізорі про свої податки, котрий виступить із новесеньким планом. Оголосить, що в інтересах кожного ходити й стріляти жінкам у коконах в їхні обплетені цим павутинням голови. Це сповільненої дії бомби. Є достатньо чоловіків, яким вельми сподобається така ідея. Террі подумав про всіх тих парубків, які роками плекають вологі мрії про те, як їм випаде нагода скористатися тим арсеналом, що вони нагромадили для «домашнього захисту», але яким не вистачає яєць натиснути гачок проти притомної людини, та де там, навіть націлити зброю на когось. Террі не вважав, що таких парубків мільйони, проте він достатньо довго прослужив копом, аби підозрювати, що таких тисячі.
Що залишається робити? Дружина Террі вже спала. Чи може він гарантувати їй безпеку? Що він мусить зробити? Покласти її на полицю в шафі, заскладувати її, як банку консервів?
І ще він розумів, що його дочка не прокинулась цього ранку. Не має значення, що телефонні лінії захаращені. Даяна — студентка. Вона спить, коли тільки зможе. Плюс вона надіслала йому графік свого весняного семестру, і Террі точно знав, що в неї нема ранкових лекцій по четвергах.
Чи можливо було таке, щоб Роджер — тупий, тупий, тупий Роджер — ухвалив хитре рішення, коли здер те павутиння з Джессіки? Роджер покінчив з усім цим, щоб не побачити жінку, яку він кохає, застреленою вві сні в голову.
«Я б радше сам себе вбив», — подумав Террі.
Він дозволив цій думці зависнути. Коли вона не відлетіла геть, він стривожився і наказав собі ні з чим не поспішати. Він мусить вихилити чарку або дві, реально дати собі можливість все це перетравити. Йому краще думалося, коли він вип’є, завжди краще.
На підлозі Курт Мак-Лауд — третій у рейтингу найкращих гравців тенісної збірної Дулінгської старшої школи після Кента Дейлі та Еріка Бласса — видавав уривчасті звуки. Почалося дихання Чейна-Стокса[226].
8
Прохання Террі висадити його біля «Рипливого колеса» не шокувало Лайлу. В цьому було не менше сенсу, ніж у всьому, що наразі діялося.
— Що ти там побачив, Террі?
Він їхав на пасажирському сидінні, тримаючи в розчепірених, широко розведених долонях немовля в коконі, немов якусь гарячу каструльку.
— Один хлопець намагався виї… ну… використати тамту хазяйку. Ти розумієш, про що я кажу?
— Так.
— Це її розбудило. Вона вже знов спала, коли я туди ввійшов. Він був… практично мертвий. Зараз уже цілком мертвий.
— Ох, — промовила Лайла.
Вони їхали крізь темне місто. Червоніли вогні пожежі серед пагорбів, хмара диму, що здіймалася над нею, була на тон темнішою за ніч. Якась жінка в неоново-рожевому спортивному костюмі робила на моріжку стрибки-розніжки. Скупчення людей — переважно жінок — було видно крізь великі вітрини «Старбакса» на Головній вулиці, де чи то самі вирішили працювати так винятково пізно, чи (що більш ймовірно) люди їх змусили не закриватися. Була 2:44 ночі.
На парковці позаду «Колеса» машин було більше, ніж будь-коли їх там бачила Лайла. Там стояли траки, седани, фургони, мотоцикли, компакти. Новий ряд автомобілів починався на трав’яному закрайку поза парковою.
Лайла втулила крузер біля задніх дверей, які стояли навстіж, випускаючи надвір світло, голоси і гупання джукбоксу. Звідти ревла пісня якогось брязкітливого гаражного бенду, яку вона чула мільйон разів, але не пригадала б назви гурту, навіть якби зараз функціонувала після повноцінного нічного відпочинку. Голос у співака був, наче хтось тягне залізо по асфальту.
Біля дверей, сидячи на молочному ящику, спала якась офіціантка. Її ковбойські чобітки розведені на V. Террі виліз із машини, поклав на сидіння Платину, потім знов нахилився досередини. Неонове світло пивної реклами омивало правий бік його обличчя, надаючи йому кислотно-зеленого вигляду якогось кінематографічного трупа. Він кивнув на коконовий пакуночок.
— Може, ти десь заховаєш дитину, Лайло?
— Що?
— Подумай про це. Скоро почнуть винищувати дівчат і жінок. Бо вони небезпечні. Прокидаються, так би мовити, не на тім боці ліжка. — Він випростався. — Мені треба випити. Щасти тобі.
Її заступник акуратно прикрив дверцята, неначе він боявся розбудити це немовля.
Лайла дивилася, як Террі заходить крізь задні двері бару. Він навіть короткого позирку не подарував жінці, що спала на молочному ящику, втопивши в гравій каблуки чобіт з націленими вгору носками.
9
Офіцери Лемплі й Мерфі прибрали мотлох із довгого столу в каптерці сантехніка, щоб там могло лежати в мирі тіло Рі Демпстер. Про те, щоби посеред ночі везти її в окружний морг, не могло бути й мови, а в Святій Терезі досі нуртувало божевілля. Завтра, якщо справи ввійдуть у колію, хтось із офіцерів зможе транспортувати її тіло до Поховального дому Кравдера на Крюгер-стрит.
Клодія Стівенсон сиділа в кінці стола на складаному стільці, притискаючи собі до горла пакет з льодом. Ввійшла Джінет і сіла на інший стілець у голові стола.
— Я просто хотіла, щоби хтось поговорив зі мною, — сказала Клодія. Голос у неї був сиплий, заледве шепіт. — Рі завжди була гарною слухачкою.
— Я знаю, — сказала Джінет, подумавши, що навіть з мертвою Рі це таки правда.