Стивен Кинг – Сплячі красуні (страница 19)

Вродлива репортерка стояла на хіднику попереду натовпу, який дедалі зростав. Чесно, вона гарна і з розміром «А». Про «B» то була просто побіжна думка. А чи їй переробляли носа? Вау, якщо їй робили ринопластику — Ґарт не був щодо цього цілком певен, йому треба було подивитися зблизька — це суперова робота, з гарненькою, справді природною, невеличкою кирпатістю.

— ЦКЗ[79] вже випустив офіційний бюлетень, — говорила репортерка. — Ні за яких обставин не намагайтеся прибирати цю порость.

— Назвіть мене божевільним, — промовив Ґарт, — але саме це якраз і викликає в мене таке бажання.

Стомлений новинами, стомлений тим парубком із контролю над тваринами, стомлений автосигналізацією (хоча він сподівався її вимкнути, коли парубок із контролю над тваринами вирішить перенести свій дурний норов кудись в інше місце), стомлений фіксацією на тому, що неможливо змінити, Ґарт пробігся каналами, поки не знайшов інфо-рекламну передачу про те, як лише за шість днів накачати собі шестикубиковий живіт. Він спробував занотувати телефонний номер, що починався з 800, але та єдина ручка, яку він зміг знайти, на долоні в нього не писала.

Розділ 4

1

Загальна кількість населення в округах Мак-Давелл, Бриджер і Дулінг становила десь під сімдесят тисяч душ: п’ятдесят п’ять відсотків — чоловіки, сорок п’ять — жінки. Порівняно з останнім переписом населення США, це було на п’ять тисяч менше, що офіційно робило Три-Окружжя «регіоном негативної міграції». Він мав дві лікарні: одну в окрузі Мак-Давелл («Чудова подарункова крамниця!» — повідомляв єдиний пост у секції коментарів на веб-сайті Мак-Давелльскої лікарні) і значно більшу в окрузі Дулінг, де й населення було найбільше — тридцять дві тисячі мешканців. Загалом у трьох округах налічувалося десять поліклінік і дві дюжини так званих болегамівних амбулаторій серед соснових лісів, де можна отримати опіоїдні наркотики за рецептами, виписаними просто на місці. Колись, ще до того, як більшість шахт відіграла своє, Три-Окружжя було відоме як Республіка Безпальченків. У наші дні воно стало Республікою Безробітних, але в цьому був і світлий бік: більшість чоловіків до п’ятдесяти мали всі пальці, і вже минуло десять років, як ніхто не загинув під обвалом у шахті.

Того ранку, коли Євка Доу[80] (записана так Лайлою Норкросс, бо арештантка не назвала свого прізвища) відвідала трейлер Трумена Мейвезера, більшість із приблизно чотирнадцяти тисяч мешканок округу Дулінг прокинулися як звичайно і так само розпочали свій день. Чимало з них подивилися телевізійні репортажі про поширення інфекції, яку спершу називали австралійською сонною хворобою, потім жіночим сонним вірусом, а потім вірусом Аврора — за іменем принцеси у діснеївському переспіві чарівної казки «Спляча красуня». Мало кого з тих жінок у Три-Окружжі, які подивилися ці репортажі, вони налякали; зрештою, Австралія, Гаваї, Лос-Анджелес — то були такі далекі місцини, і хоча репортаж Мікейли Морган з того старечого дому в Джорджтауні трохи тривожив, і Вашингтон, Округ Колумбія[81], був географічно близько, навіть не цілоденна поїздка машиною, але ж Округ Колумбія — все одно велике місто, тож для більшості людей у Три-Окружжі це виводило його в абсолютно іншу категорію. Крім того, небагато хто тут дивиться «Ньюз Америка», віддаючи перевагу програмі «Доброго дня, Вілінгу» або Еллен Дідженеріс[82].

Перша ознака того, що погане може статися й тут, у Божому краї, з’явилася невдовзі по восьмій ранку. Вона прибула до дверей Святої Терези в особі Іветти Квін, яка припаркувала навскіс проти бордюру свій старенький джип «Черокі» і з двома маленькими дочками-близнючками на руках стрімголов кинулася у відділення екстреної допомоги, притискаючи до грудей крихітні, оповиті коконами голівки своїх немовлят. Кричала вона, мов та пожежна сирена, змусивши збігтися лікарів і медсестер.

— Хто-небудь, допоможіть моїм дітям! Вони не прокидаються! Вони ніяк не прокидаються!

Тіффані Джонс, значно старша, але оповита подібним чином, прибула невдовзі по тому, і на третю дня відділення термінової допомоги було вже повне. А вони все прибували: батьки і матері привозили дочок, дівчата привозили менших сестер, дядьки привозили племінниць, чоловіки привозили дружин. Не було ні Судді Джуді[83], ні Доктора Філа[84], ніяких ігрових шоу не було на екрані телевізора в почекальні того дня. Тільки новини, і темою їх були повідомлення про таємничу сонну хворобу, яка вражає тільки тих, у кого набір хромосом ХХ.

Точної хвилини, чвертьхвилини чи секунди, коли сплячі люди жіночої статі перестали прокидатися і почали формувати на собі це покриття, так ніколи й не було визначено. Проте, засновуючись на зведених даних, науковці зрештою змогли звузити вікно до якогось моменту між 7:37 та 7:57 ранку за стандартним східним часом.

— Ми можемо лише чекати, що вони прокинуться, — сказав Джордж Елдерсон по «Ньюз Америка». — Та принаймні поки що жодна з них цього не зробила. А зараз Мікейла Морган із новими подробицями.

2

На той час, коли Лайла Норкросс прибула до квадратної цегляної будівлі, де з одного боку містилася управа шерифа округу Дулінг, а з іншого — міська адміністрація, вся команда вже була на палубі. Помшерифа Рід Берровз чекав на тротуарі, готовий прийняти під свою опіку свіжу арештантку Лайли.

— Поводься добре, Євко, — сказала вона, відчиняючи двері. — Я повернуся.

— Поводься добре, Лайло, — сказала Євка, — Я буду тут. Вона засміялася. На щоках у неї, перетворюючись на потріскану поливу, підсихала кров із носа, а кров з рубаної рани на лобі застигла спереду в її волоссі, утворивши щось на зразок маленького павичевого хвоста.

Уже коли Лайла вилізла з машини, звільняючи місце для Ріда, Євка додала: «Трипл-дабл». І знову розсміялася.

— Криміналісти вже в дорозі до того трейлера, — сказав Рід. — А також ЗОП[85] і Патруль Шість.

— Добре, — відповіла Лайла і попленталася до дверей управи.

«Трипл-дабл», — думала вона. Ах, дійшло нарешті: щонайменше десять очок, десять передач і десять підбирань. Саме це й зробила та дівчинка у баскетбольній грі минулого вечора, та, на яку туди їздила подивитися Лайла.

Та дівчинка, вона подумала про неї. Її ім’я — Шейла. Це не вина тієї дівчинки. Не Шейла винна. Її ім’я — це перший крок до… До чого? Вона не знала. Вона просто не знала.

А Клінт. Що з Клінтом? Вона розуміла, що, зважаючи на всі обставини, їй не варто зараз цим перейматися, але байдужою лишатися не могла. Зринув знайомий образ її чоловіка: він сидить за кухонним столом, дивиться на в’язи в кінці подвір’я, погладжує великим пальцем кісточки стиснутого кулака, ледь помітно кривиться. Давно вже вона перестала питати, чи все з ним гаразд. «Просто думаю, — завжди відповідав він, — просто думаю». Але про що? І про кого? Це ж природні запитання, хіба не так?

Лайлі самій було важко повірити, якою втомленою вона почувається, якою слабенькою, немов за двадцять кроків між крузером і сходами вона краплями протекла з уніформи просто собі на туфлі. Раптом усе їй здалося непевним, і якщо Клінт не є Клінтом, то хто тоді вона сама? Хто тут усі?

Їй потрібно зосередитися. Двоє загиблих, а жінка, яка, ймовірно, їх убила, на задньому сидінні Лайлиного крузера ширяє в небесах, вгашена. Лайла може бути втомленою і слабкою, але не зараз.

У центральній залі стояли Оскар Сілвер і Баррі Голден. — Джентльмени, — привіталася вона.

— Шерифе, — відповіли вони майже в унісон.

Суддя Сілвер був старішим за самого Бога і кволим у ногах, але на нестачу в мозковому департаменті не страждав. Баррі Голден сяк-так заробляв на життя собі й жіночому племені осіб на своєму утриманні (дружина, чотири дочки) складаючи заповіти й контракти та узгоджуючи страхові виплати (переважно з отим одіозним демоном Дрю Т. Баррі з «Дрю Т. Баррі. Компанія „Запорука“». Голден був також одним з півдюжини юристів у Три-Окружжі, які на ротаційній основі виконували обов’язки безплатного адвоката. Він був доброю людиною, і в Лайли не забрало багато часу пояснення, чого вона хоче. Він на все погодився, але потребував авансового гонорару. Сказав, що вистачить долара.

— Лінні, в тебе є долар? — спитала Лайла у своєї диспетчерки. — Кумедно було б, якби я винаймала представника для жінки, котру сама ж заарештувала за підозрою у двох тяжких вбивствах.

Лінні вручила Баррі долар. Він поклав його до кишені, обернувся до судді Сілвера і проголосив найкращим з використовуваних ним у судових засіданнях голосів:

— Бувши проавансованим Ліннетою Марс на користь арештантки, взятої щойно під варту пані шерифом Норкросс, я пропоную і прошу, щоби… Лайло, як її звуть?

– Євка. Прізвище поки невідоме. Звіть її Євкою Доу.

— …щоби Євку Доу було передано під опіку доктора Норкросса для психіатричного обстеження, з тим, щоб означене обстеження відбувалося в Дулінгському виправному закладі для жінок.

— Ухвалено, — хвацько мовив суддя.

— Гм, а як щодо окружного прокурора? — запитала Лінні з-за свого столу. — Хіба Дженкер не має права на своє слово?

— Дженкер заочно погоджується, — відповів суддя Сілвер. — Не один раз рятувавши його некомпетентну шкуру в своїй судовій залі, я це можу сказати з цілковитою певністю. Наказую транспортувати Євку Доу в Дулінгський заклад негайно і тримати її там… Лайло, як щодо сорока восьми годин?