Стивен Кинг – Сплячі красуні (страница 20)

— Нехай буде дев’яносто шість, — сказав Баррі Голден, вочевидь загадавши, що він мусить щось зробити для своєї клієнтки.

— Дев’яносто шість мені годиться, пане суддя, — сказала Лайла. — Я просто хочу, щоб її десь тримали, поки я не дістану якісь відповіді.

Заговорила Лінні. На думку Лайли, вона ставала дещо влізливою.

— А Клінт і директорка Котс погодяться на таку гостьову мешканку?

— Я це владнаю, — сказала Лайла і знову подумала про свою нову арештантку. Євка Доу — таємнича вбивця, яка знала ім’я Лайли і теревенила про трипл-дабли. Це явно випадковий збіг, але небажаний і не на часі.

— Заведемо її сюди ненадовго, тільки щоб відкатати відбитки пальців. А ще нам з Лінні треба її відвести в якусь із камер тимчасового утримання і переодягти в казенні лахи. Та сорочка, що на ній зараз, мусить бути взята як доказ, а на ній більше нема нічого. Я жодним чином не можу передавати її до в’язниці з голою сракою, хіба не так?

— Ні, як її адвокат, я б такого зовсім не схвалив, — сказав Баррі.

3

— Отже, Джінет… як наші справи?

Джінет розважила дебютний хід Клінта.

— Гм, нумо подивимося. Рі сказала, що цієї ночі їй снилося, як вона їсть торт із Мішель Обамою.

Вони удвох — тюремний психіатр і пацієнтка-утримувана — робили неспішні кола в прогулянковому дворі. Тут було порожньо о цій годині ранку, коли більшість ув’язнених зайняті на своїх різноманітних роботах (столярна майстерня, виробництво меблів, госпблок, прання, прибирання) або сиділи на уроках ЗОРу (у, як це називали в Дулінгському виправному закладі, Школі Тупих), або просто лежали в своїх камерах, байдикуючи.

До бежевої тюремної блузи Джінет було приколото пропуск у двір, підписаний самим Клінтом. Тож він відповідав за неї. З цим усе було гаразд. Вона належала до найулюбленіших його пацієнток-утримуваних («Одна з пещенок», — зазвичай казала директорка Дженіс Котс дратівливо) і завдавала найменше клопоту. На його погляд, місце Джінет було не тут — і не в іншому подібному закладі, а взагалі на волі. Це була не та думка, якою б він поділився з Джінет, бо що доброго це могло їй дати? Це ж Аппалачія. А в Аппалачії не випускають на волю за вбивство, і неважливо, якщо воно другого ступеня. Його впевненість у відсутності провини Джінет у смерті Дейміена Сорлі була вірою такого ґатунку, що висловити він її не міг нікому, крім своєї дружини, а може, навіть і їй. Останнім часом Лайла здавалася дещо відчуженою. Надто заклопотаною. Цього ранку, наприклад, хоча, можливо, це тому, що вона не виспалася. А ще оте, що сказала Ваннеса Лемплі про якийсь ваговоз із харчами для тварин, що перекинувся на Гостинно-Гірській дорозі минулого року. Яка існує ймовірність того, що протягом кількох місяців сталися дві ідентичні кумедні аварії?

— Агов, докторе Н, ви слухаєте? Я сказала, що Рі…

— Наснилося, що вона їла з Мішель Обамою, так.

— Так вона сказала спершу. Але вона це просто вигадала. Насправді їй снився вчитель, який запевняв її, що вона не в тій класній кімнаті. Абсолютно тривожний сон, як ви вважаєте?

— Може бути.

Це була одна з приблизно дюжини фраз-заготовок, якими він відповідав на запитання своїх пацієнток.

— Гей, доку, як гадаєте, Том Брейді[86] може сюди приїхати?

Виступити з промовою, роздати автографи?

— Може бути.

— Знаєте, він міг би підписати кілька отих маленьких іграшкових м’ячів.

— Звісно.

Джінет стала.

— Що я оце щойно сказала?

Клінт задумався, потім розсміявся:

— Попався.

— Де це ви сьогодні витаєте, доку? Знову робите оте своє. Вибачте мені, що, типу, лізу у ваш особистий простір, але чи все гаразд у вас вдома?

З неприємним внутрішнім здриганням Клінт усвідомив, що він більше не певний, що це так, і це неочікуване запитання Джінет — її проникливість — бентежила. Лайла йому збрехала. Не було цієї ночі аварії на Гостинно-Гірській дорозі. Раптом він відчув щодо цього впевненість.

— Усе гаразд вдома. Що таке я роблю своє?

Вона насупилася, підняла кулак і притиснутим великим пальцем провела по кісточках.

— Коли ви отак робите, я знаю, що ви деінде, збираєте стокротки чи ще щось. Схоже на те, ніби ви згадуєте якусь свою давню бійку.

— А, — мовив Клінт. Це вже заходило на слизьке. — Стара звичка. Краще поговоримо про вас, Джінет.

— Моя улюблена тема.

Звучало добре, але Клінт знав, з ким має діло. Якщо він дозволить Джінет вести розмову, всю цю годину на сонечку вони проведуть у балачках про Рі Демпстер, Мішель Обаму, Тома Брейді і бозна-кого ще, куди лишень тільки її занесе потік свідомості. У жанрі вільних асоціацій Джінет була чемпіонкою.

— Гаразд. Що вам снилося цієї ночі? Якщо ми говоримо про сновидіння, поговорімо про ваші, а не про сни Рі.

— Я не пам’ятаю. Рі в мене питалася, і я їй так само сказала. Гадаю, це все оті нові ліки, що ви мені приписали.

— Отже, щось вам таки снилося.

— Ну… мабуть… — Джінет відвела очі, дивлячись на город, а не на нього.

— Це міг бути й Дейміен? Він же вам інколи сниться?

— Звісно, який він тоді був із себе. Геть посинілий. Але мені давно вже не снився той синій. Ой, а ви пам’ятаєте отой фільм, «Омен»?[87] Про сина диявола? Того хлопця теж звали Дейміен.

— У вас є син…

— То й що? — тепер вона вже дивилася на нього трохи набурмосена.

— Ну, хтось міг би сказати, що ваш чоловік був дияволом у вашому житті, і таким чином Боббі…

— Син диявола! «Омен 2»! — залилася вона сміхом, показуючи пальцем на нього. — Ох, та це вже зовсім кумедно! Боббі — найлагідніший хлопчик у світі, весь пішов характером у рідню, що з моєї матінки боку. Він кожного місяця приїздить сюди аж із Огайо з моєю сестрою, щоб зі мною побачитись. Ви ж самі знаєте. — Вона ще посміялася: звук не частий для цього обгородженого парканом акра землі під суворим наглядом, але такий ніжний. — Знаєте, що я думаю?

— Ні. Я ж лише мозкоправ, а не якийсь там читач думок.

— Я думаю, це може бути класичний випадок перенесення, — вона поворушила в повітрі двома пальцями обох рук, беручи в лапки процитоване нею слово. — У тім сенсі, що це вас турбує, що ваш хлопець — син диявола.

Настала черга розсміятися Клінту. Сама думка про Джареда бодай якось пов’язаного з дияволом, Джареда, котрий змахує москітів собі з рук, замість того, щоб їх давити, була сюрреалістичною. Авжеж, син його турбує, але не тому, що той може колись опинитися за ґратами і колючим дротом, як Джінет, і Рі Демпстер, і Кітті Мак-Дейвід, і як та бомба, що в ній цокотить годинниковий механізм, знана як Ейнджел Фіцрой. Чорти забирай, у хлопця навіть не вистачає духу, щоб запросити Мері Пак піти разом з ним на весняний бал.

— Джаред у порядку, і я певен, що Боббі також. Як ці ліки впливають на ваші… як ви їх називаєте?

— Помутніння. Це коли я просто не можу людей ясно бачити і ясно їх чути також не можу. Уже краще, відтоді як я почала ці нові пігулки.

— Ви це кажете не просто, щоб щось сказати? Бо ви мусите бути зі мною чесною, Джінет. Пам’ятаєте, як я завжди кажу?

— ЧПД, чесність приносить дивіденди. І я щира з вами.

Мені краще. Хоча інколи мене підломлює, і тоді я починаю плисти, і помутніння повертаються.

– Є якісь винятки? Хтось, хто пробивається гучно і ясно, навіть коли вас накриває? Й, можливо, навіть вишпортує вас із того стану?

— Вишпортує! Мені це подобається. Ха, Боббі, може. Йому було п’ять, коли я сюди потрапила. Зараз дванадцять. Він грає на клавішних в одній групі, ви можете в таке повірити? І співає.

— Ви можете пишатися.

— Я й пишаюся. Ваш мусить бути десь такого ж віку, правильно?

Клінт, який розумів, коли котрась з його панянок намагається змінити тему розмови, видав нерозбірливий звук, замість сказати їй, що Джаред уже наближається до того віку, коли мають право голосувати, хай яким чудернацьким це не здається його батькові.

Вона штовхнула його в плече:

— Не забувайте нагадувати йому про кондоми.

Від притіненого парасолем охоронного поста біля північної стіни прогримів підсилений гучномовцем голос:

— АРЕШТАНТКО! ФІЗИЧНІ КОНТАКТИ ЗАБОРОНЕНО!

Клінт скинув руку, махнувши тому офіцерові (важко вгадати через гучномовець, але йому подумалося, що уніформа в садовому кріслі — це той гівнюк Дон Пітерз), щоб показати: тут усе тип-топ, а потім сказав Джінет:

— Я тепер думатиму, як обговорити це з моїм психотерапевтом.

Вона розсміялася, задоволена.