Стивен Фрай – Троя (страница 56)

Участь або відсутність участі богів в історії Троянської війни — показник того, наскільки цю історію можна розглядати як історію, а наскільки — як міф. Цілком можливо ­зовсім обійтися без присутності безсмертних, як це дуже чітко показав фільм Вольфганга Петерсена «Троя» (2004) з Бредом Піттом у ролі Ахілла та Браяном Коксом у ролі Агамемнона. Там немає жодного олімпійця. Під час написання цієї книги я час від часу зупинявсь, аби наголосити, що гомерівський опис богів, які допомагають смертним, можна трактувати як метафоричний. Коли навіть найбільш раціонально та скептично налаштовані письменники чи художники відчувають особливе натхнення або якийсь заряд енергії, вони часто описують свій стан як «із ними тоді була Муза». Грецькі лучники, які робили влучний постріл, обов’язково мали прошепотіти: «Дякую, Аполлоне». Це майже не відрізняється від того, як боксери хрестяться перед боєм або дякують Ісусу після нього. Гравці в крикет говорять про «Матір крикету», актори — про «Доктора Театр». Коли Ахілл чує голос Афіни, яка каже йому заспокоїтися під час сварки з Агамемноном, чи справді він у ту мить чує богиню, чи прислухається до своїх власних мудріших порад, кращих янголів своєї натури? Краса творів ­Гомера та міфів полягає в тому, що ви завжди можете прийняти їх за те й інше водночас.

Ця «подвійна детермінація» мотиву дозволяє реальному та міфічному співіснувати у такий спосіб, який є точно гоме­рівським і приносить нескінченні винагороди. Людство не може просто зіскочити з гачка, хоч якими б примхливими, дурними і несправедливими були боги. Перше слово «Іліади» Гомера — μῆνιν (mēnin), що у перекладі з грецької означає «гнів». Гнів, хіть, заздрість, гординя, жадібність... Гріхи й недоліки людства підсилюють усю драму Трої, але їх урівноважують любов, честь, мудрість, доброта, прощення та жертовність. Це, мабуть, як можна просто й очевидно помітити, ті самі нестабільні елементи, які утворюють людський світ і сьогодні. Ми живемо на тій самій гойдалці. Коли темні людські пристрасті егоїзму, страху та ненависті врівноважуються добротою, дружбою, любов’ю та мудрістю. Ця царина все ще чекає тих, хто зможе зобразити все це краще за Гомера, але поки що на моєму життєвому шляху я такого не зустрічав.

Міфи та реальність: 2

Неможливо було б розповісти історію Троянської війни без посилання на «Іліаду» Гомера, яка тривалий час вважалася першим видатним літературним твором західного канону176. «Іліада» починається «гнівом» і закінчується «сумом»: гнівом Ахілла через привласнення Агамемноном його рабині Брісеїди та сумом троянського народу, який оплакує смерть свого чемпіона Гектора. Ця невелика частина десятирічної облоги займає 15 693 віршовані рядки — кожен із яких містить від дванадцяти до сімнадцяти складів, — які було поділено на двадцять чотири книги. Концентрована єдність дії, складні й переконливі описи персонажів, зображення такої множини людських емоцій та імпульсів людської натури, кінематографічні зміни перспектив і кутів зору, невпинна енергія та драйв, відверте зображення насильства, спогади та передчуття, глибина, спритність і сміливість образів — ці та інші якості протягом багатьох століть спонукали поетів, художників, учених і читачів розглядати «Іліаду» разом із її супутницею «Одіссеєю» як найвидатніші твори літературного мистецтва, до яких прагнуть усі інші та за якими судять усі інші твори. І все ж залишається фундаментальне питання, яке неодмінно поставить собі кожен, хто стика­ється з цими працями.

176 Хоча питання про те, чи підходить сюди слово «літературний», усе ще залишається предметом дискусії.

Гомер і Троянська війна — вони взагалі існували?

Тепер, якщо ви хоч трохи схожі на мене, спантеличено-насуплений вираз обличчя порушуватиме плавну правильність ваших рис щоразу, коли ви зустрічатимете такі фрази, як «середина дванадцятого століття до нашої ери», адже тут майже завжди потрібно трохи розумової арифметики, щоб осягнути дистанцію часу, особливо коли ми долаємо перешкоду під назвою «нульовий рік», яка розділяє періоди до нашої ери/до Різдва Христового та нашу еру/від Різдва Христового. Заради Бога, ми навіть не можемо домовитися про те, як однозначно позначити ці епохи. Сподіваюся, ви побачите, що хронологічна шкала заміняє дюжину абзаців і проливає корисне світло на часові рамки.

За це тисячоліття, особливо за останні два століття, все це інакомислення та розбіжності, фракційність і ворожнеча так сильно пожвавили й розпалили світ гомерівської науки, що ця галузь набула деяких рис певної релігійної війни. Ми бачили виступи сепаратистів проти аналітиків, які виступали проти унітаристів, а ті — проти неоаналітиків. Такий розкол панує і в запальному світі троянських досліджень (аж до того часу, коли я це пишу). Німецькі антиквари, класицисти та археологи давно домінують ув обох сферах, тоді як на другому місці їм у спини дихають американські вчені. Як усім добре відомо, науковці можуть бути запальними і не стримувати себе, коли мова заходить про найбільш езотеричні та незрозумілі аспекти, але у випадку з Гомером ставки завжди були надвисокими: довести чи спростувати його існування, найбільш повно описати й проаналізувати його творіння та нарешті вирішити питання про те, як багато з того, що він написав, є фактом чи вигадкою... Це можна розглядати майже як світський еквівалент встановлення історичного існування Христа та його розп’яття. Значна частина того, ким ми є і як ми існуємо, випливає з ідеї Гомера. Наша культура може бути юдейсько-християнською за своєю релігійною та моральною основами, але вона також однаково є греко-римською в цій та інших сферах. Якби греки та римляни сприймали Гомера як автора та засновника значної частини своєї ідентичності — а вони так і роб­лять, — тоді не дивно, що вирішення гомерівського питання вже давно стало чимось на кшталт схоластичного Святого Ґрааля для нашої цивілізації.

Існують історія та протоісторія. Простіше кажучи, протоісторія — це те, що відбувалося в людському світі до розвитку писемності. Тому протоісторію можна вивчати, ­читаючи не слова, а винятково предмети. Це дослідження і є археологією: аналізом та образною реконструкцією стародавніх будівель та їхніх руїн, розкопками та інтерпретацією артефактів, реліквій і решток. Історію ж, навпаки, здебільшого аналізують через документальні записи — рукописи, таблички, написи та книги.

Вважається, що протоісторія людини почалася приблизно три з половиною мільйони років тому, коли наші пращури-гомініди вперше створили кам’яні знаряддя, археологічні сліди яких ми можемо знайти під час розкопок і вивчити їх. Усе, що було до того часу, ми називаємо палеонтологією, де єдиними слідами, що дійшли до наших днів, є скам’янілості. Історія, з іншого боку, надзвичайно молода. Вона почалася щонайбільше п’ять тисяч років тому з винаходом фонетичного письма у вавилонському Шумері, згодом ці системи письма, поширені торговцями-фінікійцями на всьому Середземномор’ї, розвинулися в алфавіти, якими ми користуємося до сьогодні: переважно це грецький алфавіт, латинська абетка і кирилиця.

Окремо, і трохи пізніше, китайська та інші цивілізації, що розташовані далі на сході, розробили свої власні, нефонетичні та ідеографічні системи письма. Це в загальних рисах; якщо придивитися ближче, то можна побачити закарлючки та зморшки.

Періоди протоісторичної ери названо відповідно до найбільш поширених матеріалів тих часів. Першим і найдовшим періодом (він тривав щонайменше три мільйони років) був Кам’яний вік. Потім, приблизно сім з половиною тисяч років тому, настала перша металева доба, коли людство навчилося виплавляти мідь. Із додаванням невеликої кількості олова (і, можливо, невеликої кількості нікелю, цинку чи миш’яку, якщо вони були під рукою), через кілька тисяч років з’явився сплав бронзи. Із бронзи, що є твердішою та міцнішою за метали, які входять у її сплав, можна було виготовляти інструменти, зброю, обладунки та прикраси. А ще приблизно через дві тисячі років після цього розробили методи, які дозволили добувати та виплавляти ще більш універсальний метал — залізо. Кам’яний вік, Бронзовий вік, Залізний вік. Існує аргумент, що з часів крайньої Промислової революції ми жили в Нафтовому віці, а зараз, можливо, — хоч як це прикро, — у Пластиковій добі.

Так звана Троянська війна велася понад три тисячі років тому, близько 1200 року до нашої ери, середземноморськими цивілізаціями Бронзового віку, які виникли на територіях сучасних Греції та Туреччини приблизно 1550 року до нашої ери (звичайно, ці дати є не більш ніж найкращими на сьогодні здогадками науковців). У ті часи у західній Греції, на півострові Пелопоннес, розквітло місто-держава та ціла імперія Мікени177. Це було легендарне царство Агамемнона. Тоді як місто Троя розташоване було на сході від Егейського моря, на північно-західному узбережжі Малої Азії.

177 Археологи іноді називають це «мікенсько-тиринфсько-пілоською цивілізацією»; вони були трьома великими цитаделями імперії.

Епоха писемності почалася в останні роки Бронзового віку. Вчені розшифрували деякі форми писемності, які існу­вали в той час. Цивілізації, які нас цікавлять, із грецького та троянського регіонів Середземномор’я, використовували протягом Бронзового віку різне письмо. Мінойська (критська) писемність, що називалася лінійне письмо А, досі залишається для нас загадкою, але мікенці використову­вали її нащадка під назвою лінійне письмо Б, яке зрештою вдалося розшифрувати у двадцятому столітті. Ці системи письма розвинулись окремо від шумерського алфавітного ­письма, яке, як ми побачимо далі, тоді ще не досягло грецького світу178.