Стивен Фрай – Троя (страница 58)
Після наших власних Темних віків Західна Європа повторно відкрила для себе грецьку та римську цивілізації, їхні мистецтва та культури, настало відродження, яке ми називаємо Ренесансом. Приблизно 1450 року винайдений Гутенбергом друкарський верстат дозволив поширювати світом класичні тексти у таких масштабах, які були просто немислимими у попередні століття, коли ченці-писарі писали книги від руки. 1488 року читачам стали доступні друковані примірники Гомера. Вплив його творів був величезним, відбувся свого роду культурний Великий вибух. Тільки у Британії на всіх поетів із часів Драйдена, Поупа, Кітса, Байрона та Теннісона до сучасності вплинув Гомер. Художники, скульптори та філософи морочилися над сторінками грецького оригіналу та кожного нового перекладу. Але вони вважали, що Троянська війна є історичною подією не більше, ніж те, що Нарцис справді перетворився на нарцис або що Геракл справді спустився в Царство мертвих і вийшов звідти з Цербером через плече.
Ця точка зору значною мірою змінилась у результаті сміливих зусиль і рішучого таланту до шоуменства однієї людини, Генріха Шлімана. Народившись у Німеччині 1822 року, Шліман заробляв, програвав і знову заробляв статки на теренах Росії та США. Останній капітал, який він накопичив завдяки спекуляціям на каліфорнійських золотих родовищах, дозволив йому, тепер уже американському громадянину, присвятити другу половину свого життя своїй головній пристрасті — археології. Разом із іншим видатним археологом свого часу, британцем Артуром Евансом, він вирушив на пошуки визначних місць грецької Бронзової доби. Еванс зосередив свої сили на Криті, і його відкриття мінойських скарбів спричинило справжню сенсацію.
Еванс був тим, кого ми б назвали істинним археологом, тоді як Шліман... Що ж, його методи вважалися дещо радикальними навіть у ті часи. Ми всі знайомі з м’яким, жахливо повільним копанням і делікатним чищенням знахідок, на якому наполягають археологи. Кожне місце ретельно огороджено стрічкою, кожен шар збережено та детально каталогізовано. У Шлімана не було терпіння для таких речей; він розмахував своїми лопатами з таким шаленим запалом, що межував із вандалізмом.
Одержимість Шлімана від початку до кінця полягала в пошуку «справжніх скарбів» гомерівської легенди. Він почав розкопувати місця на Пелопоннесі, де його пошуки мікенських скарбів безумовно привели до деяких вражаючих знахідок. 1876 року Шліман знайшов золоту похоронну маску приголомшливої краси та майстерного виконання, яку він одразу оголосив (не маючи для цього переконливих доказів) «маскою Агамемнона». Тепер ми знаємо, що цей артефакт давніший за Троянську війну, а отже, й за самого Агамемнона, на добрих чотириста років. Шліман також розкопав значну частину Ітаки, рідного острова Одіссея, але саме його робота в Троаді вперше прославила його ім’я на весь світ. Пошуки Трої на початку 1870-х років привели його до Туреччини, де він зосередився на території навколо міста Гіссарлик, місця, яке йому запропонував британський археолог Френк Калверт. Тут він знайшов докази існування дев’яти похованих міст. Одного щасливого дня він натрапив на скарбницю з золотом, яке він оголосив «скарбом Пріама», що містив те, що він назвав «коштовностями Єлени» (подальші дослідження показали, що вони на цілу тисячу років старші за Троянську війну).
Стара й нудна історична правда та докази були нецікавими для цього обурливого шахрая, фантазера, пройдисвіта й відвертого контрабандиста, але це не заперечує цінність його праці та особливо вплив фанфар його самореклами на науку та народну уяву. Його методи (включно з безцеремонним використанням динаміту) були настільки згубними для археологічних даних, що наступні професіонали криво вітали його з досягненням того, чого не змогло досягти навіть грецьке військо, — повного знищення та зрівняння Трої з землею.
Проте відкриття такої кількості шарів хетської та троянської цивілізацій стало доказом принаймні існування там процвітаючої цивілізації та великого міста, руїни якого зберегли сліди нищівної пожежі та облоги, що відповідає гомерівському канону. Нещодавно новаторська німецька виставка 2001 року «Троя: фантазія і реальність» перетворилася на надзвичайно успішну виставку Британського музею 2019 року «Троя: міф і реальність», на якій було представлено предмети, розкопані Шліманом, а також багато пізніших відкриттів. Досвід відвідин цих виставок викликав, принаймні у мене, сильне відчуття існування справжніх людей зі справжніми життями. Артефакти та реконструкції троянського життя, звичайно, не можуть підтвердити твердження, що Троя впала в результаті викрадення спартанської принцеси, але варто пам’ятати, що достатньо королівств та імперій у записаній історії впали саме через невдалі шлюби та династичні союзи, що пішли не за планом. Інша теорія — враховуючи стратегічне та комерційне значення Трої, розташованої в протоці Дарданелли (або Геллеспонт), — полягає в тому, що між королівствами із західних і східних земель Егейського моря спалахнув якийсь конфлікт через мито й перехід торгових кораблів. Нам важко в це повірити, оскільки ми сьогодні стали для цього достатньо освіченими та мудрими, але у ті часи примітивні дýрні могли бути втягнутими у торговельні війни... Ха!
Звичайно, що різні нюанси та уточнення від імені справжньої освіти, твердої науки та правильної археології відкинули та спростували багато надуманих і перебільшених тверджень Шлімана, але його барнумівська амбіційність і любов до видовищності забезпечили те, що на його розкопки біля міста Гіссарлика усі досі дивляться з прихильністю, і що — плюс-мінус, більш-менш, різною мірою — світ погоджується з тим, що облогу та падіння Трої 3200 років тому можна розглядати як історичний факт.
Я не буду глибоко занурюватися в питання існування Гомера: класичні греки вважали, що він справді існував і сам записав свої дві великі епічні поеми; пізніші вчені у вісімнадцятому, дев’ятнадцятому та двадцятому століттях переконалися (на основі ретельного філологічного та лінгвістичного аналізу текстів), спочатку в тому, що ці твори передавались усно, а потім у тому, що їхній склад дозволяє вважати, що вони насправді були значною мірою імпровізованими184.
184 Якщо розвивати цю лінію мислення, то вийде довга та захоплююча історія. Природа формулювання багатьох гомерівських епітетів та образів схилила вчених до думки (натхненної дослідженням збережених форм усної поезії на Балканах), що барди (відомі як рапсоди) використовували ці вже готові тропи як модулі, за допомогою яких вони могли відразу будувати структуру вірша у той час, коли вони займалися декламацією. Як у джазі. Тобто рапсоди знали мелодику та тональність, тому могли імпровізувати на ходу.
На мій погляд, ця обірвана лінія передачі опису подій від часів Трої та Мікен до Архаїчного та Класичного періодів, через занепад Бронзового віку з його супутньою втратою писемності, не є катастрофою. Саме ця інтригуюча дистанція, поєднання історії, таємниць і міфів, взаємодія особистого та універсального й роблять гомерівський досвід таким багатим і привабливим. Дія розгортається на золотому горизонті між реальністю та легендою, в оманливій півтіні, де співіснують казка та факт. Саме це наділяє гомерівський епос такими дрібними, реалістичними та яскравими деталями, які так зацікавлюють і переконують, але водночас дають нам славетний символізм і фантастичну глибину, яку допускає лише міф, із божественними втручаннями, надприродними епізодами та надлюдськими героями.
Список персонажів
Боги і монстри
Аїд1 — бог Підземного світу. Син Кроноса та Реї. Брат Гери, Гестії, Деметри, Зевса та Посейдона. Викрадач і чоловік Персефони. Ув’язнив Піріфоя та Тесея за спробу викрадення Персефони.
1 Аїд проводив увесь свій час у Підземному світі, тому технічно його часто не вважають одним із дванадцяти олімпійців.
Аполлон — бог-лучник і бог гармонії. Син Зевса і титаніди Лето. Брат-близнюк Артеміди. Зведений брат Ареса, Афіни, Гермеса, Гефеста, Діоніса і Персефони. Батько Асклепія, Гіменея, Лікомеда і Тенеса. Вбив Піфона та поставив біля Дельфійського оракула жрицю Піфію. Разом із Посейдоном побудував стіни Трої; потім заразив місто чумою, коли Лаомедонт відмовився оплатити. Пізніше разом із Афродітою, Аресом і Артемідою став захисником Трої. Відповів на молитви Хріса і вразив греків чумою. Ненавидів Ахілла за вбивства Тенеса і Троїла; допоміг Евфорбу та Гектору вбити Патрокла, а Парісу — Ахілла. Забирає свою підтримку в Паріса після вбивства ним Коріта. Благословив і прокляв Кассандру. Був гостем на весіллі Пелея та Фетіди.
Арес — бог війни. Син Зевса і Гери. Брат Гефеста. Зведений брат Аполлона, Артеміди, Афіни, Гермеса, Діоніса і Персефони. Батько амазонок, зокрема Іпполіти та Пентесілеї, Деймоса (Жах) та Фобоса (Страх і паніка), а також Еномая. Коханець Афродіти. Гість на весіллі Пелея та Фетіди. Разом із Діонісом прокляв рід Кадма. Разом із Афродітою, Аполлоном і Артемідою був захисником Трої. Був поранений Діомедом.
Артеміда — богиня цнотливості та мисливства. Донька Зевса і титаніди Лето. Сестра-близнючка Аполлона. Зведена сестра Ареса, Афіни, Гермеса, Гефеста, Діоніса і Персефони. Гостя на весіллі Пелея і Фетіди. Разом із Афродітою, Аполлоном і Аресом була захисницею Трої. Чутлива до того, щоб смертні нею нехтували: відправила Калідонського вепра, вбила Оріона; намагалася зупинити греків, щоб вони не змогли дістатися Трої. Але пощадила Іфігенію.