Стивен Фрай – Троя (страница 40)

Одіссей, Нестор, Ідоменей і Фенікс благали Ахілла попоїсти і набратися сил для того, що мало статись, але він відмовлявся. Його думки звернулися до рідного дому. Чи помер уже його батько Пелей, чи старому доведеться дістати звістку про смерть його племінника Патрокла?

— І про мою смерть також, ніяких сумнівів у цьому, — сказав він. — А що буде з моїм сином Пірром на Скіросі? Чи побачу я його знову?

Такі думки спонукали всіх згадати про свої родини, що залишилися вдома, і в таборі запала тиша.

— Досить, — сказав Ахілл. Він зайшов до свого намету, щоб озброїтися. Там на нього чекали обладунки Гефеста.

Коли він вийшов, ахейський табір видав здивований зойк. Дивовижний щит блищав, шолом сяяв. Це було видовище, яке мріяв побачити кожен грек. Ахілл стоїть із великим ясеневим списом і мечем свого батька Пелея зі срібною рукояттю146. Ахілл сідає у свою колісницю. Ахілл, оточений ореолом вогню і готовий вести їх до слави. Здійнявся неймо­вірний галас. Ахейське військо тремтіло від нетерпіння. Тепер вони не могли програти. Гектор і Троя були приречені. Це був не чоловік. І не бог. Це був їхній Ахілл, щось більше, ніж і те, й інше.

146 Можливо, ви пам’ятаєте, що меч Пелея подарував йому Зевс; Акаст сховав його в купі гною, коли залишив Пелея на поталу кентаврам-мародерам, а Хірон допоміг Пелею повернути його. Пізніше Хірон подарував Пелею на весілля спис із чудодійними властивостями — який ми побачимо свого часу. Цей меч і цей спис (а також коні Балій і Ксанф) згодом було передано Ахіллу.

Мірмідонські капітани Алкім і Автомедонт задіяли в упряжку весільні подарунки Посейдона Пелею та Фетіді — Балія та Ксанфа, що пирхали і гарцювали. Стоячи у своїй колісниці, підживлюваний гнівом, який можна було вгамувати лише кров’ю ворога, Ахілл видав іще один гучний крик, клацнув батогом і з гуркотом помчав у бік Трої, ахейське ж військо рушило за ним, як повінь.

Арістея Ахілла

Таких боїв іще не бачила історія. Ніколи ще ніхто не здобував такої слави.

Ніколи ще не було такої скаженої та кривавої бійні.

Боги знали, що цей день житиме вічно в історії. Зевс метав громовиці, Афіна й Арес зіткнулися на полі бою, Посей­дон струснув землю потужними поштовхами.

Ахілл полював на Гектора, закликаючи його прийти і  ­битись. Але Еней першим вийшов проти нього.

— Ти, Енею! Хлопчику-пастушку, — посміхнувся Ахілл. — Думаєш, якщо ти мене вб’єш, Пріам залишить тобі трон Трої? У нього є сини. Ти — ніхто.

Проте Еней не злякавсь і кинув свій спис. Наконечник пробив бронзовий та олов’яний шари великого щита Ахілла, але зупинився у м’якій серцевині з чистого золота. Еней підняв величезний валун, а Ахілл кинувся на нього з оголеним мечем. Один із них напевно загинув би там, якби Еней не зник у великому вирі пилюки. Посейдон, який прихильно ставився до греків, урятував Енея, на якого, як він знав, чекала важлива доля.

— Отже, — вигукнув Ахілл, роздивляючись навколо себе. — Я не єдиний, кого люблять боги. Нічого, ще залишилося багато троянців, яких треба вбити.

І їх справді було багато. Обернувшись, Ахілл увірвався в троянські ряди та швидко вбив Іфітіона, Гіпподаманта і Демолеона, сина Антенора.

Хоча батько й заборонив йому битися, Полідор, наймолодший із синів Пріама, що вижили, не зміг втриматись і вступив у бій. Коли хлопець раптово опинився віч-на-віч із найвеличнішим воїном із усіх греків, він розвернувся та намагався втекти. Але він був надто повільним. Ахілл ударив його списом у спину.

Гектор почув пронизливі крики свого молодшого брата і кинув свій спис в Ахілла, але порив вітру змусив його впасти, не досягнувши цілі. Чи, як вважає Гомер, його могла відкинути Афіна.

Нарешті! Гектор був у його полі зору. Ахілл накинувся на нього з жахливими криками, але знову втрутилися боги, і Гектор зник у хмарі туману. Цього разу Аполлон випередив Ахілла і не дав йому вбити Гектора.

Розлючений Ахілл заходився рубати інших троянців. Гомер настільки ж безжальний і непримиренний у своїх описах, як і Ахіллес у своїх убивствах. Дріоп: спис пронизав його шию. Демух: розбите коліно, розрізаний на частини. Брати Лаогон і Дардан: пронизані списом і порубані. Молодий Трос, син Аластора: вирізана печінка, порубаний мечем. Мулій: спис пройшов крізь одне вухо, а вийшов крізь інше. Ехекл, син Агенора: голова розколота, ріка крові тече його обличчям. Девкаліон: пронизаний списом, обпльований і обезголовлений.

Ахілл: його арістея. Безжальна оргія крові. Нестримний циклон. Люта лісова пожежа. Його забризкані кров’ю колеса колісниці котилися по тілах мертвих. Волога земля була насичена темною кров’ю, коли він відтісняв троянців до річки Скамандр. У швидкій послідовності він убив Терсілоха, Мідона, Астипіла, Мнеса, Фразія, Енія та Офелеста, перш ніж зарізати Лікаона, ще одного сина Пріама, і кинути його тіло в річку. Скамандр, чиї води тепер були запов­нені трупами людей і коней, благав його зупинитись. Але Ахілл тільки сміявсь і продовжував убивати троянців, кидаючи їхні тіла у воду. Скамандр кипів і пінився від обурення, а тоді закликав Аполлона вбити Ахілла і дарувати троянцям перемогу. Ахілл почув це болісне благання річкового бога; розлютившись, він пірнув у ріку й напав на воду.

На мить Скамандр був приголомшений і замовк через божевілля смертного чоловіка, який наважився напасти на річку. Але тоді він захвилювався, піднявся й перетворив свою течію на шалені пінисті пороги. Ахілла збило з ніг. Він потягнувся до береста, що висів над рікою, і витяг себе з води, але Скамандр іще не закінчив із ним. Він послав за ним нову гігантську хвилю, великий і стрімкий вал бурхливої води, який не зміг випередити навіть швидкий Ахілл. Хвиля навалилася на нього. Борючись за своє життя і ледве не потонувши, Ахілл крикнув у розпачі:

— Не дозвольте мені померти тут, отак. Дозвольте мені принаймні зіштовхнутися з Гектором і виграти чи програти. Якщо нічого іншого не судилося, то подаруйте мені геройську смерть од його рук147.

147 Гомер порівнює Ахілла у відчаї з образом селянина, який намагається переправитися через бурхливий струмок. «Не дозвольте, щоб мене знесло геть течією, мов якогось фермерського хлопця, який намагається перейти повноводну річку разом зі своїми свиньми!» — кричить він.

Боги почули його. Гера доручила своєму синові Гефесту випустити вогонь, який поширився вздовж берега річки. Вона сама роздмухувала його вітрами, аж поки річка не стала так сильно шипіти, вирувати, кипіти й перетворюватися на пару, що Скамандр страшенно закричав, відпускаючи Ахілла, який видряпався на рівнину, щоб продовжити свою різанину.

Пріам подивився зі стін Трої вниз і побачив, що його армію розбили не тільки Ахілл і мірмідоняни, але й щойно підсилене й наповнене енергією ахейське військо, яке йшло за ними. Він наказав відчинити браму, щоб прийняти своїх воїнів, які тікали з поля бою. Ахілл, завиваючи, як скажений пес, помчав до брами. Син Антенора, Агенор, хоча й був страшенно наляканий, усе одно кинув у нього спис — гарний приціл, але вістря списа відскочило від щойно викуваних олов’яних нагомілників на ногах ­Ахілла, і Ахілл, навіть не зупинившись ні на мить, кинувся за ним. Аполлон переніс справжнього Агенора подалі й набув його форми, а тоді, знущаючись із нього, повів Ахілла рівниною Іліон, аби дати троянцям, які відступали, час сховатись у місті.

Потім Аполлон-Агенор зі сміхом зник, а розлючений Ахілл розвернувся, щоб вилити свій гнів на Трою.

Ахілл і Гектор

Цар Пріам дивився вниз на натхненного, розлюченого та невблаганного Ахілла, що мчав, як вітер, до міста. Гектор стояв біля Скейської брами, готовий до вирішальної сутички. Пріам і Гекуба кричали вниз, благаючи його сховатися за мурами міста. Старий цар почав рвати на собі волосся, коли в його свідомості виникла картина майбутнього його міста і троянського народу, якщо Гектора вб’ють.

Але їм не вдалося переконати Гектора. Він знав, що час для того, щоб послухати батьків і відступити у місто, був минулої ночі, коли Полідамант закликав усіх сховатися за мурами Трої. Через свою гординю Гектор відмовивсь, і скільки великих троянців, скільки його братів і дорогих друзів було вбито. Єдиний спосіб, у який він міг спокутувати свою нерозсудливість, — це вбити винного у цьому чоловіка. Ахілла.

І ось тепер він, заклятий ворог Гектора, його страждання та його прокляття, мчав до нього, наче янгол-месник, і видавав при цьому свій жахливий бойовий клич. Гектор похолов, побачивши цього чоловіка, що перетворився на ­шалену лісо­ву пожежу. Сяючи від полум’я своєї незгасної люті, Ахілл кинувся на нього.

Гектор розвернувсь і побіг. Хоч яким би великим, благородним і мужнім був Гектор, вигляд цього жахливого янгола смерті виявився надто страшним навіть для нього. Він розвернувсь і побіг.

Ахілл погнався за ним. Тричі вони оббігли мури Трої.

Зевс переживав за Гектора. Він йому подобавсь, і Цар богів уже був готовий втрутитися й допомогти йому. Але Афіна зупинила його.

— Батьку, долю Гектора вже вирішено. Ви знаєте, що це так. Спочатку ви забороняєте нам зв’язуватися зі смертними й змінювати їхню долю, а тепер самі хочете втрутитися й відвернути долю Гектора?

Зевс розвів руками.

— Ти маєш рацію. Ти маєш рацію.