Стивен Фрай – Троя (страница 39)

Якщо Главк і його лікійці не заберуть тіло Сарпедона, свого родича та царя, це залишиться жахливою плямою на їхній честі142. Тож їм потрібно було заволодіти трупом Пат­рокла, щоб використати його як розмінну монету для повернення тіла Сарпедона. Вони чітко дали зрозуміти Гектору, що він мусить зробити все можливе, щоб здійснити цей обмін — Патрокла на Сарпедона. Лікійський союз був надто важливим для Трої, щоб поставити його під загрозу, тому Гектор погодився віддати їм тіло Патрокла. Але зброя та обладунки — спис, шолом, нагрудник, щит і нагоміл­ники — це була нагорода, котру, як вважав Гектор, він заслужив і міг із чистою совістю залишити собі. Тож він зняв власні обладунки й одягнув обладунки Патрокла — тобто Ахілла. Шолом він віддав одному зі своїх людей на зберігання. Він не хотів ризикувати й надівати його, бо троянці могли прийняти його за Ахілла й напасти на власного головно­командувача.

142 Звідси й історія Антігони (див. «Герої»).

Боротьба за тіло Патрокла, що відбувалася перед цим, була однією з найкривавіших і найжорстокіших збройних сутичок за всю десятирічну війну. Безжальна деталізація Гомера жорстокості цієї полуденної бійні вказує на те, наскільки відчайдушно важливим було це питання для обох сторін. Якби вони знали, що це лише репетиція чи, у кращому разі, своєрідний легкий пролог до того, що мало відбутися далі, всі вони могли б одразу здатись у відчаї.

Аяс та Ідоменей приєдналися до Аякса та Менелая і стали біля кожного кутка трупа Патрокла, як плакальники біля катафалку, але які ж це були дикі й безжальні плакальники! Вони відбивали хвилю за хвилею атаки диких і рішучих троянців на чолі з Гектором, який, наче сама Смерть, знову й знову кидався на них. Поки над ним відбувалось усе це насильство, троянець у віці на ім’я Гіппофой якось підповз знизу та обв’язав шкіряний ремінь навколо тіла Пат­рокла. Він якраз тягнув його до Трої, коли Аякс помітив це та пронизав списом його шолом. Мізки відразу вирвалися з вхідної рани, заливши його шолом, наче вино, що напов­нює мідну чашу. Його друг Форкій підійшов, аби забрати його тіло, але був миттєво випатраний гострим наконечником списа Аякса. Гектор зі свого боку уразив стільки ахейців, скільки зміг: він розтрощував черепи та відсікав руки, голови й ноги, наче якась велика косарка. Ще більше греків підійшло, щоб оточити тіло, Аякс ревів на них, аби вони не відступали ні на дюйм. Троянці тиснули на них хвилею смерті на чолі з непримиренним Гектором. Усе накопичене напруження, втрачена надія, смерті, зради, страх і розчарування вибухнули з такою силою та люттю, що боги затремтіли, побачив­ши це.

Вдивляючись крізь частокіл, Ахілл міг бачити хмари пилу й чути дзвін зброї, але він не міг розрізними, що саме він бачить і чує. Антілох, син Нестора, біг до нього по піску зі слізьми на очах, аби повідомити, що Патрокл мертвий і що саме його труп став центром нинішньої битви.

Ахілл повністю зламався. Його цілковито охопив відчай. Він повзав по землі в пошуках бруду й натер ним своє гарне обличчя. Він рвав на собі волосся й вив од абсолютного й нестримного горя. Антілох став навколішки біля нього й схопив обидві його руки — не тільки для того, щоб Ахілл не завдав собі шкоди, але й для того, щоб висловити своє співчуття та підтримку.

Фетіда почула дикі крики свого сина і вийшла з океану, щоб утішити його. Але він був невтішний.

— Я втратив бажання рухатись далі, — сказав він. — Якщо я не зможу вбити Гектора, щоб помститися за Патрокла, я не бачу смислу жити далі.

— Але, сину мій, — мовила Фетіда, — пророцтво каже, що якщо Гектор помре, твоя смерть настане відразу після цього.

— Тоді дозволь мені померти відразу після цього!

— А як тоді Агамемнон?

— Забудь про нього. Яке значення має скарб чи Брісеїда, чи честь, чи щось інше порівняно з життям того, кого я любив найдужче та найщиріше, з життям мого коханого, мого єдиного Патрокла? Патрокле, о, Патрокле!

Ахілл упав додолу й завив у землю од відчаю.

Тим часом боротьба за тіло Патрокла тривала. Гектора тричі відганяли Аякс та Аяс, але його четверта атака зазнала б успіху, якби Гера не послала до Ахілла Іриду, веселкову вісницю олімпійців, аби спонукати його дати грекам знак, що він готовий знову кинутись у бій. Незважаючи на те, що Ахілл не мав своїх обладунків, самого лише погляду на нього, коли він стояв високо на валу, залитий неземним світлом, і видавав свій найбільш пронизливий і монументальний бойовий клич, було достатньо, щоб троянці почали розбігатися. Тричі вигукнув Ахілл свій страшний бойовий клич. Троянці і навіть їхні коні були сповнені жаху. З тріумфом ахейці віднесли тіло Патрокла назад до свого табору.

Гектор не здававсь і спробував переслідувати греків. Проте його друг Полідамант закликав його зупинитися143.

143 Він випадково ділить свій день народження з Гектором — одна з тих чарівних подробиць, на яких спеціалізується Гомер.

— Ахілл повернувся до бою, мій принце. Ми мусимо перегрупуватися за міськими мурами.

— Нізащо. Ми перемагаємо, Полідаманте! Час тіснитися всередині міста, як перелякані в’язні, минув. Ми відступимо не далі, ніж на інший берег річки. Ми розіб’ємо табір на рівнині й завтра почнемо останній штурм грецьких кораблів. Ми змусимо їх тікати! Я це відчуваю.

Всю ніч ахейці оплакували втрату Патрокла, а розбитий Ахілл співав похоронні пісні.

Тим часом на Олімпі мати Ахілла Фетіда відвідала Гефеста і благала його зробити нові обладунки для її сина.

— Він битиметься завтра, хоч би що там сталося, тож, будь ласка, Гефесте, оскільки ти мене любиш, йому потрібні найкращі обладунки, які коли-небудь носили на землі. Попрацюєш усю ніч у своїй кузні? Заради мене?

Звичайно, Гефест був одружений із Афродітою, що перебувала на боці Трої, але, як і Зевс, він обожнював Фетіду і був багато чим їй зобов’язаний144. Коли Гера народила Гефеста, свого першого сина від Зевса, вона кинула на нього єдиний погляд, погляд на темного, волохатого й потворного малюка — далекого від тої сяючої та богоподібної дитини, на яку вона сподівалась, — і скинула його з Олімпу145.

144 Гомер розповідає нам, що на той час у Гефеста вже була нова дружина: харита, відома під іменем Аглая, наймолодша з трьох грацій.

145 Він відскочив від схилу гори, проте пошкодив ногу, що й спричинило хронічну кульгавість, із якою його асоціюють. Див. «Міфи».

Хоч яким би безсмертним він був, немовля Гефест, можливо, ніколи б не досягло своєї повної зрілості та божественності, якби його тоді не врятували Фетіда та морська німфа Еврінома й не забрали на острів Лемнос, де він виріс. Саме там він досяг своєї незрівнянної майстерності коваля та ремісника.

Він тепло обійняв Фетіду й поплентався до своєї кузні. Цілу ніч він працював біля печі. І до перших променів світанку він створив те, що багато хто потім вважатиме його головним шедевром, — щит Ахілла. Він складався з п’яти шарів: два з бронзи, два з олова та центральне ядро з чистого золота. На його блискучій поверхні, облямованій бронзою, сріблом і золотом, він зобразив нічне небо — сузір’я Плеяд і Гіад, Великої Ведмедиці та Мисливця Оріона. Він делікатно вигравіював там цілі міста з весільними бенкетами, ринками, музикою й танцями. У дивовижних деталях він зобразив армії та війни; отари, стада, виноградники та врожаї. Усе людське життя під синім небом. До світанку він закінчив і зміг подарувати Фетіді не тільки щит, а ще й чотиришаровий шолом із золотим гребенем, сяючий нагрудник і — для захисту ніг нижче колін — блискучі нагомілники зі світлого гнучкого олова. Для смертного чоловіка ніколи ще не було створено нічого прекраснішого за ці обладунки.

Того ранку Ахілл, стоячи на березі, видав свій пронизливий і нищівний бойовий клич, щоб розбудити своїх мірмідонян і всіх воїнів ахейського союзу.

Саме тут він і Агамемнон нарешті знову зустрілись один з одним, поки за ними спостерігали Одіссей та інші командири греків.

— Чи було воно того варте, великий царю? — запитав Ахілл. — Усі ці смерті через нашу гординю? Достатньо. Я відпускаю свою образу.

Проте Агамемнон, замість того, щоб схилити голову й обійняти Ахілла, виголосив довгу й безглузду промову, якою намагався себе виправдати. Нібито це Зевс звів його з розуму та позбавив його почуття розсудливості. Це не його провина. Він повторив пропозицію, від якої Ахілл уже відмовився.

— Будь ласка, візьми собі Брісеїду, візьми всі скарби, які хочеш. Коли все це закінчиться, візьми собі за дружину одну з моїх дочок.

— Я не хочу нічого, окрім різанини та помсти, — сказав Ахілл. — Я присягнувся не їсти й не пити, доки не помщуся за смерть мого Патрокла, а закривавлений Гектор не лежатиме на землі.

— І це похвально, — мовив Одіссей. — Але хіба тобі не здається, що навіть якщо ти не збираєшся їсти, твої мірмідоняни битимуться ще краще, якщо їхні шлунки наповняться смачною їжею?

Хоча це й було непоетично, Ахілл побачив доцільність у цій дуже практичній пропозиції.

Брісеїда, яку звільнив Агамемнон, попрямувала до наметів Ахілла. Коли вона побачила розтерзане тіло Патрокла, яке лежало там, вона не витримала й кинулася до нього, ридаючи.

— Ніхто не ставився до мене так добре. О, Патрокле! Милий, милий Патрокле. Ти захистив мене. Тільки ти ставився до мене з повагою та добротою.