Стивен Фрай – Троя (страница 42)

У Ахілла перехопило подих. Автомедонт побачив, як на його очах з’явилися сльози.

— Я розумію, що ти відчував, що маєш підстави для помсти, — вів далі Пріам, не відпускаючи колін Ахілла. — Я приніс тобі скарби. Це не компенсація за втрату такої дорогої тобі людини, як Патрокл, але це шанобливий викуп. Який я пропоную тобі з надією та любов’ю. Можливо, ти пожалієш старого чоловіка. Знаєш, що у мене було п’ятдесят синів? Від цариці Гекуби, звичайно, та від моїх інших дружин. П’ятдесят. І так мало з них залишилося. Цвіт Трої скошено. Гектор, один із останніх, захищав землю та людей, яких любив. Перемога була за тобою і...

Ахілл обережно відштовхнув Пріамові руки.

— Сідайте, — сказав він, показуючи на стілець. Його голос був хрипким, тож йому довелося відкашлятися. — Вас привела сюди ваша мужність. І ваша чесність...

Алкім і Автомедонт із побожністю спостерігали за тим, як двоє чоловіків упали на плечі один одному, плачучи, як діти. Коли в них більше не лишилося сліз, вони їли й пили разом, тихо погоджуючи умови викупу та повернення тіла Гектора. Вони домовилися про дванадцятиденне перемир’я, щоб дозволити провести троянцям похоронний обряд для Гектора.

Все було так, як сказав Гермес. Незважаючи на те, що минув певний час, незважаючи на те, що він лежав під гарячим сонцем, незважаючи на те, що його стільки разів грубо тягнули крізь бруд і гострі камені рівнини, тіло Гектора було цілим і прекрасним.

Троянські жінки на чолі з Єленою, Андромахою та Геку­бою оплакували Гектора за допомогою хвалебних пісень. Єлена горювала майже так само сильно, як Андромаха. Вона любила Гектора за його сміливість і його лицарство, а понад усе за його безмежну чуйність і особисту доброту, яку він виявляв до неї, до грецької жінки, що принесла їм лише смерть і спустошення. Гектор був усім тим, чим не був марнославний і порожній Паріс.

Вони кремували його тіло, загасили полум’я вином і поховали прах у кургані з краєвидом на місто, заради захисту якого він віддав своє життя. Так троянці востаннє попрощалися з Гектором, найвеличнішим із їхніх людей148.

148 Так закінчується «Іліада» Гомера.

Амазонки та ефіопи прибувають на допомогу

Імпульс, наданий ахейським силам присутністю Ахілла та відсутністю Гектора, міг привести до негайного завершення війни. Але саме в ту мить, коли троянців безжально відкинули назад, і здавалося, що місто незабаром упаде, зі сходу їм на порятунок прискакали нові союзники у вигляді амазонок на чолі з їхньою безстрашною царицею Пентесілеєю149. «Прискакали на порятунок» — це правильна фраза для опису цієї миті, бо амазонки були першими воїнами, що билися верхи на конях. У решті середземноморського світу коней запрягали в колісниці, а також спаровували з ослами, щоб отримати мулів, необхідних для переміщення припасів; але саме амазонки, раса жінок-войовниць із берегів Чорного моря, забралися на їхні спини та стали піонерами кінної війни150. Пентесілея була дочкою Ареса і — через того самого божественного батька — молодшою сестрою Іпполіти, великої цариці амазонок, яка або вийшла заміж за Тесея, або її вбив Геракл під час його Дев’ятого подвигу151.

149 Багато хто вважає, що ім’я героїні «Зоряних воєн» принцеси Леї надихнула саме Пентесілея.

150 Див. «Герої» для більш повного опису амазонок.

151 Багато великих письменників віддавали перевагу сюжетній лінії, в якій Іпполіта виходить заміж за Тесея. В «Героях» я вважаю, що за нього вийшла заміж Антіопа, а Іпполіту вбив Геракл у нападі гніву. Тесей та Антіопа (або «Амазонка») згадуються як пара в «Іпполіті» Евріпіда та у «Федрі» ­Сенеки (й у «Федрі» Расіна); і, звісно, «герцог» Тесей та Іпполіта з’являються разом в «Оповіді лицаря» Чосера та у «Сні літньої ночі» Шекспіра.

Пентесілея привела з собою до Трої дванадцять лютих амазонських принцес-войовниць152, і лише вона сама вбила вісім нещасних ахейців під час свого першого вступу в бій. Тільки присутність амазонок викликала жах і тривогу в шокованих грецьких лавах. Жоден із них іще ніколи не вступав у битву зі смертною жінкою, що й казати про тих, які пускають у них стріли верхи на конях153. Вони згуртувались і набралися мужності, щоб напасти на жінок зі списами та мечами так, наче ті були чоловіками. Аяс, Діомед та Ідоменей втрутились у цей бій і вбили шістьох із дванадцяти принцес.

152 Квінт Смірнський у своїй постгомерівській праці «Падіння Трої» називає їх поіменно: Алкібія, Антандра, Антіброта, Бремуса, Клонія, Дерімахія, Деріноя, Евандра, Гармофоя, Гіпофоя, Полемуса і Термодоса.

153 Існують археологічні та історичні докази, що підтверджують теорію існування раси войовниць-вершниць, як амазонки, — і вони насправді були фантастичними бійцями, як кентаври: вершники настільки єдині зі своїми кіньми, що це може здатися природним для легенд і казок описувати їх як єдину істоту, людину об’єднану з конем, як у випадку кентаврів, або як нестримно диких та обдарованих вершниць, як у випадку амазонок. В обох випадках греки визнавали, що такі люди прийшли до них зі східних земель, які розташовані навіть далі за Трою. Звичайно, зараз ми знаємо, що це монголи з Далекого Сходу, а потім мадяри подали на заході ідею кінного лучника.

Жінки Трої, спостерігаючи за полем битви з високих мурів міста, так сильно надихнулися, побачивши, як представниці їхньої статі відганяють ненависних аргосців, що вирішили самі приєднатися до битви, поки Теано, жриця Афіни, не попередила їх про те, що — на відміну від Пентесілеї та її супутниць, які були народжені та вирощені для битви, — вони не були навчені технік бою і напевно будуть зарізані, а це не принесе нічого доброго троянській справі, крім того, що додасть їм іще більших утрат і приводів для скорботи.

Заохочувані невблаганною Пентесілеєю, троянці змусили ахейців відступити до їхніх кораблів, поки Ахілл та Аякс, двоє найвеличніших воїнів серед усіх греків, не брали участі у битві, все ще оплакуючи Патрокла біля його могили. Але вигляд їхніх власних людей, які були такими змученими та зовсім знесиленими, спонукав їх до дій. Ахілл самотужки вбив п’ятьох амазонок. Пентесілея жбурляла списи в Аякса, якого врятували тільки міцність його щита і срібні нагомілники, що захищали його гомілки. Побачивши це, Ахілл повернувся до неї з гнівним криком і простромив її власним списом. Її смерть спричинила паніку в троянців, які розвернулися та втекли назад до міських мурів.

Ахілл грубо зірвав із Пентесілеї її обладунки, але коли він зняв із неї шолом і побачив її обличчя, то онімів від подиву. Саме такою він уявляв собі богиню Артеміду. Він оплакував смерть такої прекрасної, сміливої та шанованої войовниці. Він плакав через її втрату. Йому слід було пощадити її, а тоді завоювати її серце та відвезти додому до Фтії, щоб вона царювала там з ним як його королева.

Кожна армія, кожна компанія, кожен офіс, кожен шкільний клас, кожна спортивна команда має свого жорстокого жартівника, свого глузливого критика. У грецькій армії був Терсіт, найпотворніший (на цьому наполягав Гомер) і найжорстокіший сатирик із усіх ахейців154. У минулому Одіссей мав підстави вдарити його скіпетром Агамемнона та погрожувати роздягнути його догола й побити ще дужче, якщо він не зможе контролювати свого язика. Але такі люди ніколи не засвоюють таких уроків155. У цьому випадку, почувши, як Ахілл оплакує смерть Пентесілеї, Терсіт справді зайшов занадто далеко.

154 Він був низькорослим і кривоногим, розповідає нам Гомер. Згідно з деякими джерелами, це було результатом травм, отриманих ним після того, як Мелеагр скинув його зі скелі за вияв боягузтва під час Калідонського полювання на кабана. Терсіт (це ім’я насправді означає «зухвалий» і «хоробрий») відіграє важливу роль у шекспірівській трагедії «Троїл і Крессіда» (а коли його грає Саймон Расселл Біл у пам’ятній виставі Королівської шекспірівської трупи, то ще й досить веселу роль), і цьому персонажу байдуже, хто постраждає від уколів його мерзенно образливого язика.

155 Є автори (серед них Роберт Ґрейвс), які вважають, що Терсіта зазвичай зображують потворним і кульгавим, тому що він мав сміливість казати правду представникам влади... Адже істо­рію, звичайно, пишуть (або замовляють) можновладці цього світу.

— Лиш погляньте на нього, на цього героїчного Пелеїда, що ридає над жінкою. Ви всі однакові, великі воїни. Щойно ви бачите гарне обличчя, то відразу перетворюєтеся на калюжу, — він плюнув на труп Пентесілеї. — Ця сука пробивала собі дорогу крізь нас, як сама Смерть. Полотном ­дорога!

Розлючений Ахілл кинувся на Терсіта і вдарив його по голові так сильно, що в того вилетіли зуби. Він був мертвий іще до того, як вони чи він упали на землю. Ніхто в грецькому таборі не був проти цього, за винятком його двоюрідного брата Діомеда, який міг би відразу викликати Ахілла на дуель, якби військо навколо них не благало їх укласти мир. Ахілл, аби спокутувати вбивство грека знатного походження, погодився відпливти на Лесбос, очиститися156.

156 У п’єсі Шекспіра Ахілл є одним із небагатьох персонажів, який має нормальні стосунки з Терсітом і якого розважають його в’їдливі коментарі.

Тим часом Атріди — Агамемнон і Менелай — пам’ятаючи про жахливу різанину, яка сталася над тілами Сарпедона, Патрокла та Гектора, вирішили погодитися на благання троянців про те, щоб вони могли забрати труп Пентесілеї. Її принесли до міста, і Пріам наказав поховати її прах поруч із прахом свого батька Лаомедонта. У той же час ахейці оплакували смерть Подарка, якого своїм списом пронизала Пентесілея. Він був улюбленим братом Протесілая, першого грека, який загинув у війні, і його втрату гостро відчули грецькі воїни157.