Стивен Фрай – Троя (страница 4)

— Ваша величність бачить мене не востаннє — прогарчав він. Зробивши низький уклін, Геракл відвернувсь і пішов.

— Я не це мав на думці, — пояснив він Теламону та Оїклу, коли вони поверталися до свого корабля.

— А що ти мав на думці?

— Це був саркастичний уклін.

— Ха, — сказав Теламон, — а то я справді здивувався.

— Оце так, які ж неотесані ці греки, — сказав Лаомедонт, спостерігаючи з високих стін свого міста, як корабель Геракла піднімає свої вітрила і пливе геть. — Ані манер, ані стилю, ані самоповаги...

Гесіона з деяким жалем подивилася на корабель, що зникав на горизонті. Їй сподобався Геракл, і вона була цілком упевнена, що, хоч би що казав її батько, він справді врятував її життя. Його друг Теламон теж був надзвичайно ввічливим і чарівним. А також на нього було приємно дивитися. Вона опустила погляд на свої руки й зітхнула.

Повернення Геракла

Цар Мікен Еврістей і цар Трої Лаомедонт були одного поля ягоди. Подібно до того, як Лаомедонт відмовився від своєї угоди з Гераклом, згодом так само зробив і Еврістей. Повернувшись із Трої, Геракл здійснив свій Десятий (і, як він думав, останній) подвиг — перевезення через Середземномор’я величезного стада червоної худоби, яке він викрав у чудовиська Геріона, — лише для того, щоб Еврі­стей сказав йому, що два попередні подвиги, які він здійснив, не буде зараховано, і що його Десять подвигів тепер мають стати Дванадцятьма14. Так минуло ще цілих три роки, перш ніж Геракл звільнився від рабства та повернув свою увагу на зраду царя Лаомедонта, образа від якої з часом лише розрослася та загноїлась у його серці.

14 Викреслені подвиги: перемога над лернейською гідрою та очищення Авгієвих стаєнь. Див. «Герої».

Він зібрав армію добровольців та провів через Егейське море флотилію з вісімнадцяти пентеконтер — кораблів, кожен із яких мав по п’ятдесят весел. У порту Іліона він залишив Оїкла керувати кораблями та резервними загонами і вирушив із Теламоном та більшою частиною своєї армії, щоб напасти на Лаомедонта. Хитрого троянського царя попередили розвідники про прибуття греків, і йому вдалося перехитрити Геракла, оскільки він залишив Трою та зайшов з іншого флангу, щоб здійснити атаку на Оїкла та їхні кораблі. До того часу, коли Геракл дізнався, що відбувається, Оїкл та резервні загони вже полягли, а військо Лаомедонта безпечно повернулося за стіни Трої, готуючись до тривалої облоги.

Зрештою Теламон зміг пробитися крізь одну браму міста, і греки ринули всередину. Вони безжально прорубали собі шлях до палацу. Геракл, який трохи відстав, зайшов крізь пролом у мурі й почув, як його люди вітають Теламона.

— Ніяких сумнівів, це найкращий воїн із усіх людей!

— Слава Теламону, нашому генералу!

Це було більше, ніж Геракл міг витримати. Гнів червоним туманом заслав його очі. Ревучи від люті, він кинувся ­вперед, аби знайти та вбити свого заступника.

Теламон, який на чолі свого війська вже збиравсь увійти до палацу Лаомедонта, почув за своєю спиною голосне ревіння. Знаючи свого друга та жахливі наслідки нападів його ревнивої люті, він негайно став збирати камені. Він саме ставив їх один на один, коли до нього підійшов захеканий Геракл з високо піднятою палицею.

— Тихше, — сказав Теламон. — Не зараз. Я зайнятий будів­ництвом вівтаря.

— Вівтаря? Кому?

— Тобі, звичайно ж. Гераклу. На згадку про твій порятунок Гесіони, твій прорив облоги Трої, твою майстерність у битвах із людьми та монстрами та твою велику вправність на полі бою.

— Овва, — Геракл опустив свою палицю. — Що ж, це гарний вчинок із твого боку. Дуже гарний. Я... Так, це дуже уважний вчинок із твого боку. І дуже правильний.

— Це найменше, що я міг зробити.

Плечем до плеча двоє воїнів піднялися сходами королівського палацу Трої.

За цим зчинилася жахлива різанина. Лаомедонта, його дружину та всіх їхніх синів убили — тобто всіх їхніх синів, окрім наймолодшого, якого звали Подарк. Його порятунок відбувся незвичайним чином.

Геракл, із чиїх палиці та меча стікала кров половини коро­лівського роду Трої, опинився в спальні Гесіони. Принцеса стояла на підлозі навколішки. Вона говорила дуже спокійно.

— Забери моє життя, щоб я змогла приєднатися до мого батька та моїх братів.

Геракл якраз збирався виконати її бажання, коли до кімнати увійшов Теламон.

— Ні! Тільки не Гесіону!

Геракл здивовано обернувся.

— Чому не її?

— Одного разу ти врятував її життя. Навіщо забирати його зараз? Крім того, вона красива.

Геракл усе зрозумів.

— Забирай її. Можеш робити з нею все, що забажаєш.

— Якщо вона погодиться, — сказав Теламон, — я заберу її додому, у Саламін, де вона стане моєю нареченою.

— Але ж у тебе вже є дружина, — зауважив Геракл.

У цю мить його вуха вловили якийсь звук, що линув з-під ліжка.

— Виходь, виходь! — крикнув він, встромляючи у ліжко свій меч.

З-під ліжка виповз хлопчик, весь у пилюці. Він виструнчився на повний зріст із такою гідністю, на яку тільки був спроможний.

— Якщо мені судилося померти, то я зроблю це добровільно як гордий принц Трої, — сказав він, а потім зіпсував благородний ефект від своїх слів чханням.

— Скільки синів було у того чоловіка? — запитав Геракл, знову піднімаючи свій меч.

Гесіона скрикнула й потягнула Теламона за руку.

— Тільки не Подарка! Він іще зовсім юний. Будь ласка, пане Геракле, я благаю вас.

Проте Геракла неможливо було переконати.

— Він може бути юним зараз, але він — син свого батька. Слабкий хлопець незабаром може стати сильним во­рогом.

— Дозвольте мені викупити його свободу, — наполягала Гесіона. — У мене є серпанок із золотої тканини, яка, ­кажуть, ­колись була власністю самої Афродіти. Я пропоную його вам в обмін на життя та свободу мого брата.

Геракл не був вражений.

— Я все одно можу його взяти. Уся Троя належить мені за правом завоювання.

— З усією повагою, пане, ви ніколи серпанок не знайдете. Він зберігається в таємній схованці.

Теламон штовхнув Геракла ліктем.

— Варто принаймні подивитися на нього, чи не так?

Геракл висловив свою згоду, і Гесіона підійшла до високої шафи з вигадливим різьбленням, що стояла біля ліжка. Її пальці вивільнили прихований засув у задній частині шафи, і збоку висунулася шухляда. Гесіона витягла з неї шматок золотої тканини й передала його Гераклові.

— Її вартість неможливо оцінити.

Геракл оглянув серпанок. Було дивовижно, як матеріал сочився крізь його пальці, майже як вода. Він поклав свою величезну руку на плече хлопчика.

— Що ж, юний Подарку, тобі пощастило, що твоя сестра любить тебе, — сказав він і заткнув серпанок за пояс. — А твоїй сестрі пощастило, що мій друг Теламон, здається, любить її.

Геракл і його військо перетворили Трою на руїни. Кораб­лі троянського флоту захопили та завантажили всіма скарбами, які греки тільки могли вмістити в трюми. Гесіона, яку завів на борт Теламон, озирнулася на місто, де вона народилась. Усюди здіймався дим, мур було пробито у дюжині місць. Троя, колись така гарна й міцна, перетворилася на розбите каміння та тліючі головешки.

Усередині міста троянці пробиралися через трупи та руїни. Їхню увагу привернув юнак, він був трохи старший за хлопчика, який стояв біля храму Палладія, що його пощадили греки. Жодного сумніву, це був юний принц Подарк!

— Громадяни Трої, — крикнув хлопець. — Не впадайте у відчай!

— Як він усе ще може бути живим?

— Я чув, що він сховався під ліжком своєї сестри.

— Принцеса Гесіона викупила йому свободу.

— Його викупили?

— За ціною золотого серпанка.

— Викупила!

— Так, — вигукнув Подарк, — мене викупили! Можна сказати, що це зробила моя сестра, а можна сказати, що це зробили боги. На все є причина. Я, Подарк, із крові Троса та Іла, скажу вам ось що. Троя знову відродиться. Ми відбудуємо її так, аби вона стала кращою, багатшою, сильнішою та більшою, ніж будь-коли раніше. Величнішою за будь-яке місто у світі за всю історію смертних людей.

Незважаючи на його юність, бруд і пилюку, що налипли на нього, троянці не могли не бути вражені силою та впевненістю, що звучали в його голосі.

— Мені не соромно, що моя сестра викупила мою свободу, — вів далі він. — Можливо, час покаже, що я вартий цих витрат. Я передбачаю, що, викупивши мене, Гесіона вику­пила й саму Трою. Бо я і є Троя. Коли я стану дорослим чоловіком, Троя знову досягне величі.