Стивен Фрай – Троя (страница 37)

Раптом він, здавалося, був сповнений п’янкої суміші докорів сумління, рішучості та цілеспрямованості — тепер він був таким же пристрасним у своєму бажанні бути щедрим до Ахілла, яким був раніше, коли принижував його.

— Я відправлю йому золото, дюжину найкращих коней, сім рабинь і, звісно, цю Брісеїду, яку він так цінує. Ти можеш сказати йому, що, по правді, я не спав із нею. Крім того, — тепер у голосі Агамемнона лунали сила та впевненість, — крім того, коли ми захопимо Трою, Ахілл зможе сам обрати свої трофеї. А коли ми повернемося додому, я віддам йому сім міст моєї імперії, і він зможе вибрати будь-яку з моїх дочок собі в наречені.

Ахейці закричали від радості. Це була найбільш великодушна поступка, на яку тільки міг піти цар. Ніхто не міг відмовитися від такої пропозиції. Згідно з усіма священними еллінськими кодексами честі, Ахілл був змушений погодитися на неї.

Посольство до Ахілла

Одіссея та Аякса призначили речниками Агамемнона разом зі старим Феніксом. Його участь у цьому була хитрою ідеєю Одіссея. Після того як юний Ахілл покинув печеру Хірона, Пелей обрав Фенікса для його виховання. Було відомо, що Ахілл любив старого майже так само палко, як і Пат­рокла. Троє делегатів попрямували до головного намету мірмідонського корпусу, де вони знайшли Ахілла, який грав на срібній лірі та співав пісню про подвиги великих героїв-воїнів давнини. Патрокл, який його слухав, підвівся, щоб привітати делегацію. Ахілл наказав їм їсти, пити і сказати те, що вони прийшли йому сказати.

Коли вони передали йому жаль, вибачення, похвалу та щедрі пропозиції Агамемнона, обличчя Ахілла набуло несхвального виразу.

— Розумію, — швидко сказав Одіссей, — що вся ця щед­рість Агамемнона змушує тебе зневажати його ще більше. Я це розумію. Але забудь про Агамемнона; ми можемо погодитися, що він поганий і дурний правитель. Натомість подумай про це: коли ти знищиш Гектора, і вся Троя відкриється для нас, твоя слава й шана будуть такими, яких не здобував іще жоден чоловік, навіть Геракл.

Ахілл усміхнувся.

— Я вже давно знаю, Одіссею, — сказав він, — що коли я воюватиму проти Трої, моє ім’я житиме вічно як ім’я нетлінного і неперевершеного героя. Так мені сказала моя мати. Але вона також сказала мені, що коли я так вирішу, я міг би відвернутися від цієї війни, і тоді мені судилося прожити довге, процвітаюче та щасливе життя.

— Але невідоме, — сказав Одіссей. — Невідоме й не­оспі­ване.

— Невідоме й неоспіване, — погодився Ахілл. — І з двох відкритих для мене майбутніх я вибрав саме це. Тож повертайтеся до Агамемнона і скажіть йому, що я більше не ображаюся на нього, що я приймаю його вибачення, але я вирішив не боротися за його справу. Якщо Гектор наблизиться до кораблів моїх мірмідонян — тоді й тільки тоді я візьму до рук зброю, щоб стати на їхній захист. Це все, що я можу пообіцяти.

Три посли пішли, знаючи, що ця остання обіцянка несла мало користі для греків. Мірмідонські кораблі стояли настільки далеко від центру поля бою, наскільки це було можливо.

Коли делегація повернулася до командного штабу, Одіссей переказав царю слова відмови Ахілла. Агамемнон сприйняв усе це з похмурою посмішкою.

— Так. Я підозрював це. Решта з нас пов’язані звичаями та кодексом честі. Ахілл — єдиний серед наших чоловіків, зв’язаний лише тим, чого вимагає його особиста гордість. Гаразд, гаразд. Проте нас це не засмучує.

«Від сліз гніву й розчарування до раптової непохитної рішучості, — подумав Одіссей. — Ось це наш Цар людей».

Нічний патруль139

139 Цей епізод, описаний у десятій книзі «Іліади», багато вчених вважають твором якогось іншого автора, проте не Гомера. Його можна легко залишити поза увагою, і це жодним чином не змінить історію, чого не можна сказати про інші книги цього епосу. Його невимушену та дещо радісну жорстокість можна вважати пізнішим доповненням, розміщеним там, аби догодити менш вибагливій аудиторії. Я включаю цей епізод, щоб ви самі змогли його оцінити.

Тієї ночі Агамемнон і Менелай не змогли заснути. Тож вони розбудили інших старших командирів альянсу.

— Нам потрібно, — сказав Агамемнон, — щоб хтось пробрався на троянські позиції й побачив, що вони планують на завтра. Діомеде, візьми когось із собою.

Діомед торкнувся плеча Одіссея, і двоє чоловіків розчинились у темряві ночі. Троянці стояли табором і спали на всій території, яку вони відвоювали в ахейської сторони на рівнині річки Скамандр. Повзучи вперед на животі, ­Діомед та Одіссей мовчки прямували до троянських позицій. Вони почули чиїсь кроки і зупинилися. Наближався чоловік.

— Прикинься мертвим, — видихнув Одіссей на вухо Діо­меду.

Вони завмерли там, де були.

Коли цей чоловік, який був одягнений у вовчу шкуру і носив на голові шапку з хутра ласки, проходив повз них, вони підскочили і схопили його.

— Благаю, благаю! — заскиглив чоловік-вовк. — Не завдавайте мені болю.

— Тихо. Хто ти такий?

Він, затинаючись, вимовив своє ім’я:

— Долон. Я не зроблю вам нічого поганого.

Одіссей приставив йому до горла ніж.

— Говори.

— Тільки збережіть мені життя. Я все вам скажу.

— Ми збережемо тобі життя, обіцяю, — просичав Одіссей. — Тільки говори швидко. І тихо. У мене тремтять руки, і це лезо, що притиснуте до твого горла, може просто зісковз­нути й потрапити у твою трахею, якщо ти не будеш говорити швидко, чітко та лаконічно.

— Обіцяю, обіцяю! — ці слова вилетіли з Долона хрипким від паніки шепотом. — У всьому винен Гектор. Він пообіцяв мені безцінний скарб, якщо я шпигуватиму за вашим табором.

Одіссей усміхнувся сам до себе. Отже, у Гектора з’явилася така ж ідея, як і в Агамемнона, чи не так? Відправка шпигунів у тил ворога.

— Що за «безцінний скарб»?

— Коні та золота колісниця Ахілла.

— Балій і Ксанф? — запитав Одіссей. — Коні, які Посейдон подарував його батькам? Ніхто з живих, окрім Ахілла, не може ними керувати. Такий маленький щур, як ти, за секунду потрапив би під колеса тієї колісниці. Крім того, чому Гектор думає, що він коли-небудь заволодіє ними?

— Він обдурив мене, — заскиглив Долон. — Я бачу це зараз. Але мій батько, герольд Евмед, він багатий. Він викупить мене. Тільки, будь ласка... не завдавайте мені болю.

— Просто скажи нам, які важливі приготування виконуються в троянському таборі сьогодні вночі?

— Н-ну, король Рес прибув зі своїми білими кіньми.

— Білі коні? Що в них такого важливого?

— Кажуть, якщо коні царя Фракії Реса ввійдуть до Трої, місто ніколи не впаде. Він заїде туди на них завтра, і перемога буде за нами.

— А де стоїть фракійський табір?

— Т-там.

— Дуже добре, — схвально сказав Одіссей. — Поки я триматиму тебе, мій друг Діомед так само швидко переріже твоє горло і...

— Але ж ти сказав...

— Що я збережу твоє життя? Я так і зробив. На цілих п’ять хвилин — і це все, чого воно варте.

Один швидкий чіткий рух руки Діомеда, і Долон із перерізаним горлом упав і сконав на землі.

— Дивна річ, — сказав Одіссей, — цей ніж має бути набагато гострішим, ніж ми думали. Подивися, ти ледь не відрізав йому голову.

Тоді вони прокралися до фракійського табору, вбили сплячого царя Реса та дюжину його охоронців, а потім погна­ли білих коней до своїх позицій під радісні вигуки ахейців.

Агамемнон і Гектор Нестримний

На світанку Гектор їздив перед троянцями, підбадьорю­ючи їх.

— Вони в нашій милості, друзі! — запевнив він їх. — Тепер нас ніщо не зупинить!

Сотні греків полягли під час атаки, яку очолював Гектор, але це також була та мить, коли Агамемнон виявив свої застрашливі якості воїна. Можливо, у нього були свої недоліки як у царя та лідера, але цей ранок став для нього його апогеєм, його тріумфом, і він відкрив усім, що є воїном надзвичайної мужності. З безжалісним натиском він відкинув троянців на інший берег річки Скамандр, убивши при цьому двох синів Пріама та багатьох інших троянців. Гектор наказав основній армії відступити до Скейської брами, щоб перегрупуватися для негайної контратаки, але його брат Гелен закликав його зачекати.

— Зевс відкрив мені, що час завдати удару у відповідь настане тоді, коли Агамемнон дістане рану, яка виведе його з ладу. Це станеться. Тільки будь терплячим.

Поки Гелен це говорив, Агамемнон одним смертоносним випадом пронизав списом Іфідамаса, сина Антенора. Він нахилився й зняв із тіла обладунки під радісні вигуки греків, які спостерігали за ним у битві. Коли ахейський цар тріумфально підняв обладунки, брат Іфідамаса, Коон, з’явився нізвідки і з криками про помсту вдарив Агамемнона своїм мечем, розрубавши йому передпліччя. Агамемнон, не здригнувшись і не моргнувши, вихопив свій власний меч і одним помахом обезголовив Коона. Розлютившись, Агамемнон продовжував битися тут і там, але втрата крові з рани на його руці змусила його повернутися, хитаючись, до власних позицій.

Гектор побачив це і зрозумів, що час настав. Із гучним криком він повів атаку на грецькі лави, вбивши шістьох чоловіків у одному швидкому вихорі жорстокості. Діомед та Одіссей давали відсіч, поки в ногу Діомеда не поцілила стріла Паріса, що вивело його з битви до кінця дня. Тоді Одіссей дістав поранення, і він помер би там, на полі бою, якби Менелай та Аякс не врятували його. Аякс був наче одержимий. Ревучи, як Критський бик, він прорвався крізь троянські лінії оборони, вбиваючи ворогів на ходу. Земля рівнини Іліон була просочена багряною кров’ю греків і троянців.