Стивен Фрай – Троя (страница 30)

— Великий цар Ітаки, видатний тактик, Одіссей Геніальний, Одіссей Мудрий і Чудовий. Такий надійний. Такий вина­хідливий.

Одіссей стримав свій гнів і холодно відповів.

— Ми всі схиляємося перед Паламедом, коли мова йде про розум і винахідливість. Безсумнівно, він міг би зробити це краще.

Він не очікував відповіді, що була за цим.

— Звичайно, я можу. Кожен може. Кожен, кого не лякають фракійські варвари, які трясуть списами.

— Доведи це.

На превеликий жаль Одіссея, Паламед це довів. Він відплив на власному кораблі й за кілька тижнів повернувся, до самого борту навантажений високоякісним зерном і фруктами.

Протягом наступних місяців Одіссей тушкував і вивчав, варив і розмірковував, зберігаючи при цьому привітний зов­нішній вигляд. Паламед подобався рядовим солдатам і не в останню чергу тому, що він винайшов кості та настільні ігри118, які спричинили справжній ажіотаж серед військових в усьому таборі.

118 Пізніше було поширене переконання, що Паламед, окрім створення настільних ігор та ігор у кості, «винайшов» усі приголосні в грецькому алфавіті, окрім літер бета й тау («b» і «t»). Нещасні студенти-математики можуть звинувачувати його в усіх своїх пі та сигмах...

Одного вечора гурт мікенців прийшов до Агамемнона. У грецькому таборі знайшли мертвого троянського шпигуна. Його тіло обшукали і виявили записку, нібито написану від царя Пріама до Паламеда:

«Інформація, якою ви поділилися з нами, була безцінною для справи Трої. Золото, яке ми вам надіслали, — лише мала частина нашої вдячності».

Паламеда привели до Агамемнона зі зв’язаними руками. Коли йому показали записку, він розсміявся та заперечив її зміст.

— Дешева й очевидна підстава. Це або троянці хочуть посіяти в наших рядах сумніви, або якийсь мій ворог зробив невмілу спробу обмовити мене.

— Я згоден, — сказав Одіссей, киваючи зі співчуттям. — Можливо, між нами мало прихильності, Паламеде, але я ніколи б не подумав, що ти здатний піти на таку низьку зраду.

Паламед уклонився, трохи здивований і збентежений тим, що дістав підтримку з його боку.

— Так, але ця печатка, безсумнівно, належить Пріаму, — мовив Агамемнон.

— Та її легко підробити, — сказав Одіссей. — Крім того, навіть якщо це справжня печатка Пріама, це більше доводить троянські підступи, аніж провину Паламеда. Гадаю, ви побачите, що наш друг невинуватий. Він жодного нашого секрету не обміняв на золото.

— Що ж, це можна швидко вирішити, — сказав Менелай. — Нехай обшукають намет Паламеда.

Одіссей невдоволено похитав головою.

— Такий недовірливий спосіб дій може лише...

— Обшукуйте, — сказав Паламед. — Мені нема чого приховувати.

До спільного шоку та огиди всіх присутніх, а особливо на превеликий жаль Одіссея, вони знайшли безліч троянського золота, закопаного у землю відразу за наметом Паламеда.

Агамемнон не погодився б на щось менше, ніж публічна страта шляхом побиття камінням. Паламед помер, заявляючи про свою невинуватість, іще більше покараний своїм останнім поглядом: Одіссей похитав головою та стиснув губи в сумному несхваленні, перш ніж — коли він був упевнений, що ніхто більше його не побачить, — широко посміхнувся Паламеду та переможно підморгнув.

Звістка дійшла до Евбеї та батька Паламеда, царя Навплія, який вжахнувся від думки про те, що його син міг бути винним у такому жахливому злочині — державній зраді. У нього був іще один син Оеах, який переконав його, що Паламед став жертвою змови, метою якої було його підставити. Його популярність і винахідливість являли загрозу для затишної кліки Агамемнона, Менелая, Одіссея та Діо­меда, сказав йому Оеах. Одіссей, безперечно, був головним павуком у центрі цього потворного павутиння змови. Він так і не пробачив Паламеда за те, що той викрив на Ітаці його слабке вдавання божевілля. Або за те, що обійшов його у фракійських набігах.

Перебуваючи за багато кілометрів від Троади, від якої їх відділяло широке Егейське море, ані Навплій, ані Оеах не могли нічого вдіяти, щоб помститися за смерть Паламеда. Поки що. Але Навплій, син Посейдона, був також здатний терпляче чекати свого часу, як і Одіссей.

Троїл і Крессіда

Інша історія, яка дійшла до нас і стосується цих років періо­ду застою, — це історія про Троїла та Крессіду, увіч­нена не Гомером чи Вергілієм, а двома великими англомовними поетами, які жили набагато, набагато пізніше, — ­Чосером і Шекспіром. Їхні версії ґрунтуються на поєднанні класичних і середньовічних джерел, а також їхньої власної уяви.

У найпростіших і найдавніших переказах Троїл вважається наймолодшим із усіх синів Пріама та Гекуби. Все ще бувши підлітком і, за загальним визнанням, володіючи надзвичайною красою, він намагався брати активну участь у сутичках і невеликих зіткненнях, характерних для перших років війни, але родина стримувала його з повагою до пророцтва, яке говорило, що Троя ніколи не впаде до ніг греків, якщо Троїл доживе до двадцяти років. Тому троянці мали твердий намір уберегти його від біди та гарантувати, що ніщо не завадить йому досягти цього віку, гарантуючи тим самим безпеку свого міста119. На жаль для них, Афіна шепоче суть цього пророцтва Ахіллу, який підстерігає Трої­ла, поки він катається верхи зі своєю сестрою Поліксеною. Вони біжать по захист до храму Аполлона. Ахілл, який не має часу на роздуми про правила притулку в священному місці, жене їх усередину, де він відрубує голову Троїла та, збожеволівши від своєї жаги крові, розрізає його тіло на частини. Поліксену він щадить. Вона дивиться йому в вічі, а він — їй. Здається, між ними є зв’язок. Цей зв’язок призведе до кризи, що станеться набагато ­пізніше.

119 Ім’я Троїл можна розглядати як поєднання Троса та Іла, імен двох царів-засновників Трої. Інші тлумачення стверджують, що це ім’я є зменшувальним словом і означає «маленька Троя», або, можливо, воно є злиттям слова «Troi-» та дієслова «luo», яке, серед інших речей, означає «знищити» — або принаймні «розчинити» чи «розбити», — а в своїй середній формі голосу (особливий спосіб відмінювання грецьких дієслів) означає «викуп».

Жорстоке вбивство Троїла вважають вирішальним фактором у посиленні опозиції Аполлона до грецької сторони і, зокрема, в укріпленні його ненависті до Ахілла. Олімпійським богам було не властиво ігнорувати таке святотатство, скоєне на їхній святій землі.

У пізніших переказах до цієї історії додається романтичний елемент. Троїл усе ще юний та вродливий, але тепер він закохався в Крессіду, доньку пророка Агамемнона Калхаса120. Так розквітає заборонене кохання по різні лінії фронту, яке заохочує та якому сприяє троянський вельможа Пандар. Гомер подає Пандара як переважно почесного та відважного лідера людей (хоча, як ми побачимо, він сприйнятливий до маніпуляцій з боку богів, які втручаються у цю справу); у Чосера він досить люб’язний, мов доброзичливий посередник; але у Шекспіра він — хитрий лизоблюд, надмірно похітливий звідник і сутенер121.

120 У цих версіях Калхас — не грек, як подано тут, а підступний троянець, який перейшов на бік греків.

121 Його ім’я живе в англійському слові «pander» («потурати»), яке походить від його подання як постачальника втіх і сексуального звідника. Потурати комусь означає пристосовуватися до їхніх смаків, задовольняти їхні бажання.

Калхас переконує Агамемнона вимагати у троянців повернути його дочку. У цей час (принаймні у версії Шекспіра) греки тримають у полоні старшого троянського лорда Антенора, рятівника Менелая та ранньої грецької делегації, і тому відбуваються переговори про обмін Крессіди на Анте­нора. Але Діомед закохується в Крессіду, а вона, натомість, у нього. Троїл дізнається про цю зраду і присягається помститися Діомеду.

Дивно, але в п’єсі Шекспіра, яка вважається однією з найбільш проблематичних і оманливо дивних в усьому його кано­ні, ані Троїл, ані Крессіда не зазнали традиційної долі нещасних закоханих. П’єса закінчується вбивством Гектора та зверненням Пандара до глядачів, у якому він оплакує долю «звідника» (сутенера) і заповідає глядачам свої венеричні хвороби. Троїл і Крессіда залишилися живими, а їхня історія — повністю нерозгаданою.

Еней, Ахілл, Аякс, Агамемнон: загони мародерів

Серед різноманітних вилазок, які здійснили Ахілл і його мірмідоняни, був напад на гору Іду, материнську гору троянців. Поки він і його отари не стали жертвами Ахілла, Еней здебільшого тримався осторонь від війни. Втрата худоби та спустошення його пасовищ привели Енея та його батька Анхіза до Трої, де він залишився воювати разом зі своїми двоюрідними братами Гектором, Дейфобом, Парісом та іншими до завершення конфлікту.

Аякс також брав участь у мародерстві та набігах122. Одна історія розповідає про те, як він напав на королівство Фрігія, що розташоване було на південному сході від Троади, та викрав звідти доньку царя Текмессу, з якою він мав теплі та плідні стосунки. Ще один досить зворушливий епізод описує, як Аякс і Ахілл настільки захопилися настільною грою, що не помітили, як на них напав троянський загін123. ­Тільки втручання Афіни врятувало їх тоді від вірної смерті. За таких обставин божественну допомогу часто надає бог або богиня у вигляді густого туману, що слугує прикриттям для втечі їхніх фаворитів.