Стивен Фрай – Троя (страница 29)

З тієї миті Іолай дістав прізвисько Протесілай — «перший, хто ступив уперед». Протягом багатьох поколінь, навіть коли вже минуло багато часу після закінчення війни, в усьому грецькому світі зводили на його честь храми й статуї та вшановували їх. Після його смерті його брат Подарк перейняв командування сорока кораблями, що їх філакейці залучили до альянсу116.

116 Як ви можете пам’ятати, ім’я Подарк також було першим ім’ям Пріама. Воно означає «допомагати ногами», «бігти на допомогу», «швидконогий». Його варіації використовує Гомер як епітети для Ахілла, чия швидкість як бігуна була неперевершеною.

Коли тіло Протесілая опинилось у безпеці за лінією фронту, розпочалася серйозна битва. Ахілл і Гектор були в ­центрі подій, але троянець на ім’я Кікн швидко став найбільш грізним воїном на полі бою. Він із ревом кинувся ­вперед, рубаючи своїм мечем ворогів ліворуч і праворуч.

— Я Кікн, син Посейдона! — кричав він. — І жоден спис, жоден меч, жодна стріла не можуть пробити мою шкіру.

Бійня, яку він розпочав, почала змінювати хід битви, і вже здавалося, що грецьку справу було програно ще до того, як вона почалася. Те, що він невразливий, справді було схоже на правду. Стріли Тевкра відскочили від нього; наконечники списів Аякса теж відстрибнули. Ахілл, який зовсім не боявся його, радіючи бою й піднявши свій щит, кинувся просто на нього з бойовим криком. Сила цього раптового удару від щита, що врізався в його обличчя, повалила Кікна на землю. Ахілл миттєво наскочив на нього, схопив ремені шолома чоловіка, що лежав на землі, й заходився міцніше й міцніше закручувати їх навколо його горла, доки життя не вирвалося з того з останнім подихом. Його шкіра могла бути невразливою, але, як і будь-якій смертній людині, йому потрібно було дихати.

Хоча здебільшого Посейдон підтримував ахейську сторону, Кікн був його сином, і він не забув цього й зараз. Не встиг останній подих покинути його тіло, як він перетворився на білого лебедя, що піднявся високо над полем бою та полетів геть, на захід. Подалі від Трої117.

117 Кікн (Cycnus) означає «лебідь», як в англійському слові «cygnet». Коханець Фаетона носив таке ж ім’я і теж був перетворений на лебедя, коли боги змилосердилися над його горем після смерті Фаетона.

Троянці сприйняли це за знак і, повернувшись, побігли в пошуках прихистку до мурів свого міста.

Агамемнон наказав їх не переслідувати.

— Скоро настане наш час, — сказав він. — Тепер ми знаємо, з ким б’ємося. Спочатку ми подбаємо про наших померлих, відправимо жертви богам і виконаємо всі необхідні приготування.

Зміцнення лінії фронту

Ахейський флот не міг залишатися й надалі таким розтягнутим уздовж узбережжя, поза полем зору суден центрального командування в обох напрямках і відкритим для атаки троянських морських загонів. Але поставити кораблі ближче означало б зробити їх іще вразливішими. ­Передусім до вогню. Агамемнон провів достатньо морських походів, аби знати, що лінії кораблів можуть стати легкою мішенню для палаючої смоли чи олії. Вогонь міг поширюватися з палуби на палубу з жахливою швидкістю. Він наказав кожному об’єднанню свого флоту зайти якомога глибше в захищені затоки та бухти, які вони тільки зможуть знайти поблизу, або вирушити подалі в море. На всіх пришвартованих кораблях має бути розміщено цілодобову охорону. Покаранням за те, що вартовий заснув на варті, буде смертельна кара.

Далі розпочали будівництво оборонного частоколу. За цим зверненим назовні частоколом із загострених кілків і паль греки могли розбити надійний табір. Звісно, він буде тимчасовий — Троя стане їхньою за тиждень, щонайбільше за два тижні, — але не було жодної причини легковажно поставитися до цієї роботи. Більшість часу припливи Егейського моря були такими ж м’якими, як плескіт озера, але Євр, Східний вітер, був відомий тим, що віяв і звіював усе з руйнівною силою, коли він був у поганому настрої. Лише флагман Агамемнона та кораблі найважливіших лідерів кампанії мали залишатися поблизу частоколу. Кораблі постачання з їхніми рабами, слугами, маркітантами, ремісниками, жерцями, кухарями, теслями, музикантами, танцю­ристами та іншими важливими працівниками для життє­забезпечення табору могли курсувати туди й назад між сушею та морем, коли це було потрібно.

Нестор та Одіссей разом винайшли рудиментарну сигнальну мову, що складалася з плескання в долоні, звуків рога, прапорів і вогню, за допомогою якої вони могли пере­давати деякі повідомлення з корабля на корабель, із корабля на берег, із берега на берег та з берега на корабель. У таборі встановили намети для вищих воєначальників та їхнього почту. Ця кампанія закінчиться дуже швидко, тож це мініатюрне поселення не потребуватиме значного розширення.

Агамемнон був задоволений. Їхній моральний дух був високий.

На іншій стороні рівнини Іліон стояло велике місто, готове відбити будь-який напад і витримати будь-яку облогу. Протягом останнього року під наглядом Пріама та Гектора зміцнили й без того могутні стіни Трої та викопали мережу таємних тунелів і внутрішніх водних шляхів. Морських портів і торгових станцій можна було дістатись як річкою, так і тунелем. Місту не загрожувала здача через голод. Спостерігачі на валах мали повний огляд на всі 360 градусів, звідки вони могли бачити навколишні землі та попереджати про наближення ворожого війська.

У межах міських мурів кожній родині було надано три величезні піфоси, або глеки для зберігання, кожен висотою з людину, в яких містилося достатньо зерна, олії та вина, щоб утримувати невелику родину та її слуг і рабів протягом року. Дух рішучості й товариства об’єднав разом троянців усіх рангів і класів, вони були єдині у непохитній відданості своєму місту й королівському дому та в ненависті до спільного ворога.

Пріам був задоволений. Їхній моральний дух був ви­сокий.

Період застою

Завдяки відносно недавній історії ми знаємо, що впевнені в собі сили нападників і впевнені в собі захисники, всі з яких озброєні однаковими технологіями, ресурсами та тактичним інтелектом, можуть швидко опинитись у безвихідній ситуації, що нікуди не може зрушити. Ми знаємо, як війни, що, як вірила кожна сторона, мали незабаром закінчитися, можуть розтягнутися на місяці й роки. Греки і троянці, мабуть, першими відкрили людству цю сумну правду.

Незабаром Агамемнон і його полководці зрозуміли, що Троя занадто велика, щоб узяти її в облогу, а троянці надто мудрі, щоб їх можна було виманити з міста для однієї великої вирішальної битви.

Минали місяці. Завершення першого року відзначали піснями, жертвоприношеннями та іграми. Потім минув іще один рік. І ще один. Період безвиході, що почався від миті, коли Протесілай став на троянську землю, до повного зіткнен­ня обох армій, неочікувано тривав аж дев’ять років. Панував страх, що зробити перший хід означало створити слабкість — ситуацію, що її шахісти називають цугцванг. Протягом цього часу ахейський частокіл, природно, ставав усе більш солідним, міцним і великим. До табору під його захистом додали більше наметів і захищених від негоди хатин, більше ліній постачання та більше ознак того, чим характерне лише міське життя. Імпровізовані ринки, питні заклади та храми незабаром уже неможливо було відрізнити від тих, які греки залишили вдома. Шляхи, що пролягали між кораблями та частоколом, час від часу перетворювалися на бічні дороги або ставали схожими на місця для зібрань, аж поки вони не почали нагадувати міські дороги, вулиці та площі. З часом їм дали назви. Коринфський проспект. Фессалійська вулиця. Фіванський шлях. У таборі запанувало відчуття сталості.

Допоміжна структура, яка живила цей великий табір, була настільки складною, що її ніколи не вдалося б досягти, якби її свідомо задумали на початку створення табору. Тільки повільна еволюція потреби могла створити таку заплутану конструкцію. З його нервовим центром, венами, артеріями та дренажною системою грецький табір набув якостей живого організму; і, як і будь-який живий організм, він потребував постійного живлення.

Саме місто Троя могло бути неприступним, але ніщо не заважало Ахіллу, Діомеду, Одіссею, Аяксу, Менелаю та іншим очолювати військові загони, щоб здійснювати набіги, відбирати врожаї та грабувати навколишню сільську місцевість. Вино, зерно, худоба, рабині — усе було чесною здобиччю, усе, що могло допомогти прогодувати їхній великий табір. Дев’ять років Троянська війна була радше грабуванням, аніж битвою.

Ці набіги були спеціалізацією мірмідонян. Гомер розповідає, що під невблаганним і безжалісним керівництвом Ахілла вони пограбували понад двадцять міст і прибережних містечок протягом цих дев’яти років. Один із таких набігів мав далекосяжні та фатальні наслідки. Ми дійдемо до цього вже скоро, але спочатку ми маємо поглянути на кілька інших важливих епізодів, які мали місце протягом цього періоду застою.

Паламед

Ви ще пам’ятаєте двоюрідного брата Агамемнона Пала­меда, чоловіка, який розкрив удаване божевілля Одіссея? Між цими двома чоловіками ніколи не було симпатії. Одіссей не був вищим за те, щоб плекати образи, затаювати кривди та планувати повільну помсту. Ситуація дійшла до точки кипіння після того, як Агамемнон відправив Одіссея на північ до Фракії, давши йому вказівку повернутися з такою кількістю зерна, яку зможе перевезти його корабель. Коли він повернувся лише з жалюгідною кількістю оливкової олії та кислого вина, Паламед висміяв його перед його власними людьми.